255 П’ятдесятого дня після Христового Воскресіння Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів (див. Ді. 2, 1-4). Зіслання Святого Духа знаменує собою завершення Божого сходження до творіння, розпочатого в сотворенні світу. У Дусі Святому Бог дарує Себе людині. Цей дар Божого життя є завжди благим для людини, тому ми називаємо його благодаттю. Дар Святого Духа дає людині можливість стати причасником Божої природи – бути обожествленою, увійти в сопричастя Осіб Пресвятої Тройці. Святий Дух наповнює творіння Своєю благодаттю і звершує його згідно з Божим задумом: «Божий Дух мав темряву матерії одуховнити, просвітити та втягнути в круг Божого життя^[1]».

256 Святий Дух обдаровує людей багатством дарів: один Дух, а дарів багато (пор. 1 Кр. 12, 4). «Творіння не має жодного дару, який не походив би від Святого Духа^[1]». Святий Дух вносить сенс в історію людства, скеровуючи її до Христа – Божественного Логоса. Святий Дух є Джерелом і Подателем кожного людського життя. Саме Святий Дух творить людину «на образ» Христа, чинить її «душею живою», «храмом» Своїм і оселею Пресвятої Тройці.

^[1] Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфілохія, єпископа Іконійського, 19, 49.

257   Воплочення Божого Сина і Зіслання Святого Духа становлять єдину подію спасіння. Зіслання Святого Духа мало в Старому Завіті різні прообрази: хмару, яка вкрила скинію (див. Вих. 40, 34-38); вогонь, що зійшов на жертву пророка Іллі (див. 1 Цар. 18, 30-40); «вітерець росистий» (Дан. 3, 50) як прообраз «подиху» Животворящого Духа. В описі новозавітної П’ятдесятниці знаками зішестя Святого Духа на апостолів є «вогненні язики» і «шум, неначе подув буйного вітру» (Ді. 2, 2).

258   Про Зіслання Святого Духа на апостолів звіщає Сам Ісус Христос: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, Він і свідчитиме за Мене» (Йо. 15, 26). Святий Дух, який від Отця ісходить, прийде на прохання Сина: «І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини» (Йо. 14, 16-17). П’ятдесятницю розпочинає воскреслий Христос, даючи апостолам владу відпускати гріхи: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 23).

259 Святий Дух сходить, щоб свідчити про Христа: «Він свідчитиме за Мене» (Йо. 15, 26). За словами апостола Павла, ніхто не може сказати «Ісус є Господом», як лише у Дусі Святому (пор. 1 Кр. 12, 3). Святий Дух навчатиме апостолів усього, чого навчав Христос: «Святий Дух […] навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам» (Йо. 14, 26). «Коли зійде той, Дух істини, Він і наведе вас на всю правду, – Він бо не промовлятиме від Себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане» (Йо. 16, 13). «Кожна істина, незалежно від того, хто її висловлює, походить від Святого Духа^[1]».

^[1] Амвросій Медіоланський, Коментар на Перше послання блаженного Павла до Коринтян, 12, 3.

260 Благодать Святого Духа необхідна для спасіння людини. Без благодаті людина, хоч і обдарована розумом і волею, є лише душевною і тілесною, бо не розуміє Божого Духа^[1]. Усвідомлюючи необхідність божественної благодаті, Церква прикликає Святого Духа, розпочинаючи богослужіння з молитви «Царю небесний». Літургійне прикликання (грецькою епіклеза) Святого Духа «на нас і предлежачі дари» звершує освячення святих Дарів і нас самих. «Вогонь і Дух були в лоні, що Тебе носило, Вогонь і Дух були в ріці, де Тебе охрестили. Вогонь і Дух є у хрещенні, і в хлібі й чаші є Вогонь і Дух. У Твоєму хлібі живе Дух, Котрого не можна спожити. У Твоєму вині горить Вогонь, Котрого не можна випити. Дух у Твоєму хлібі, Вогонь у Твоєму вині – це великі чуда, що їх приймають наші уста^[2]».

261 Святий Дух зійшов на апостолів після того, як Христос був прославлений – воскрес, вознісся на небо й возсів праворуч Отця. Сподобившись Святого Духа, апостоли стають «новими скрижалями благодаті, написаними Богом, живими рукописами спасительного Слова, написаними Духом, перстом Отця^[1]». Збуваються слова Йоана Хрестителя про очікуваного Спасителя, Який буде хрестити «Духом Святим і вогнем» (Лк. 3, 16).

^[1] Октоїх, глас 2, четвер, вечірня, стихира на «Господи, взиваю я».

262   Святий Дух дарує порозуміння між людьми, долаючи посіяні гріхом розбрат і поділи, описані в Старому Завіті в образі Вавилонської вежі (див. Бут. 11, 1-9). Дух готує до зустрічі з Христом усі народи світу: «Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» (Ді. 2, 8-11).

263   Святий Дух «вчить» апостолів, що треба говорити (див. Ді. 4, 8-12). Той же Дух велить їм слухати Бога більше, ніж людей (див. Ді. 4, 19). Духом Святим апостоли надихаються на сміливу проповідь Христа: «Всі сповнилися Святим Духом і сміливо звіщали слово Боже» (Ді. 4, 31). Дух веде їх проповідувати також і серед поган, долаючи людські упередження (див. Ді. 10, 9-20).

264 Святий Дух, Який зійшов на апостолів, будує Церкву Христову: «Зішли силу, що ісходить від тебе, Найвищого Духа, котрого Ти дав улюбленому Синові Твоєму, а через Нього передав святим апостолам, щоб будували Церкву Твою^[1]». Апостоли ісповідують присутність Святого Духа в Церкві на Соборі в Єрусалимі: «Подобалось бо Святому Духові й нам…» (Ді. 15, 28).

^[1] Іполит Римський, Апостольське Передання, 1, 1.

265 Святий Дух творить Церкву, оживляє її як Тіло Христове й робить «місцем» спасіння: «Де Дух – там Церква, а де Церква, там Святий Дух^[1]». До Церкви покликані всі люди, «від усякого народу і племен, і людностей, і язиків» (Од. 7, 9; пор. Од. 14, 6), незалежно від їхньої культури і походження. Цей же Дух у Церкві відкриває християнам таїнство спасіння: «Поступ у пізнанні правди завдячуємо тому Божому і чудовому Духові, Творцеві і Провідникові Церкви^[2]».

^[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, ІІІ, 24, 1.

^[2] Дідим Сліпий (Олександрійський), Пояснення на Друге послання святого апостола Петра, 3, 5.

266   Джерелом благодаті є Бог Отець. Від Отця через Сина в Дусі Святому благодать Божа сходить на все творіння і підтримує його існування. Силою благодаті премудро укладено буття, встановлено закони природи, написано красу всесвіту і людини. З-поміж усього творіння лише людина, покликана до життя у Бозі, обдарована здатністю співдіяти зі Святим Духом, Скарбом дібр, який дарує Божу благодать у різних дарах (пор. 1 Кр. 12, 4-13). У цій співдії (синергії) природні сили (енергії) людини поєднуються з божественним, нествореним даром благодаті Святого Духа.

267 Носієм Божої благодаті у світі є Христова Церква, яка через священ-нодійства Святих Таїнств, освячення і благословення уділяє благодать віруючим у Христа. Християнин зростає у благодаті Святого Духа аж до повноти обожествлення через молитву, аскетичний подвиг і чеснотливе життя. Людська природа, переображуючись благодаттю, перебуває в Божій природі «нерозривно і незмішано^[1]», а в людині і через людину переображається водночас і природа всього творіння аж до його повного звершення в «новому небі і новій землі» (пор. Од. 21, 1).

^[1] Див. Халкедонський Собор, Орос.

268 Ісус Христос явив нове життя у Своєму воскресінні, а у Святому Дусі дарує його нам: «Він – життя і життя податель, Він – світло і податель світла, Він – істотна доброта і джерело доброти^[1]». Християнин благодаттю Святого Духа є «володарем творіння», освячує та переображає його: «Всі добрі плоди природи й нашої працьовитості, після того як у Дусі Господньому й відповідно до Господніх заповідей поширимо їх на землі, згодом віднайдемо, очищеними від усякої недосконалості, прославленими й переображеними^[2]».

^[1] Григорій Богослов, Слово 41 на святу П’ятдесятницю, 9.

^[2] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes [«Радість і надія»], 39.

269 У коліноприклонних молитвах П’ятдесятниці Церква прикликає Святого Духа на все творіння і на всіх людей, живих і померлих. Ісус Христос, Який переміг смерть, тепер дарує у Святому Дусі нове життя всьому творінню: «Святим Духом усіляке творіння відновлюється, повертаючись до первісного стану: рівносильний бо Він з Отцем і Словом^[1]».

^[1] Октоїх, глас 1, неділя, утреня, степенна, 2-й антифон.

270 У Дусі Животворящому нема смерті й розділень. Тому на П’ятдесятницю ми відвідуємо могили померлих і молитовно переживаємо живий зв’язок із ними. «Ти в цей всесовершенний і спасенний празник сподобив за затриманих в аді приймати молитви помилування. Ти подаєш нам великі надії, що зішлеш тим, що відійшли, ослабу від скорбот, які їх опановують, і потіху^[1]». У цей празник зелень, якою прикрашають храми й домівки, є знаком Життя. Це справді свято життя – «Зелені свята».

^[1] Tребник, Чин Святої П’ятдесятниці, третя коліноприклонна молитва.