961   У християнському розумінні кара за злочин не є помстою злочинцеві з боку суспільства, а створює підставу для навернення злочинця, його поєднання з Богом та повернення у суспільство. Тому застосовані суспільством кари не мають закривати покараному перспектив подальшої інтеграції в суспільне життя.

962 У Нагірній проповіді Ісус Христос протиставляє логіці помсти нову логіку прощення та навчає нас зрозуміти справедливість в есхатологічній перспективі Царства Божого. Нова логіка, яку нам пропонує Господь, будує нову християнську етику, згідно з якою захист суспільства відбувається не шляхом застосування смертної кари, а через інші види покарання. Церква, усвідомлюючи таїнство людини й захищаючи цінність і гідність життя, виступає за незастосування смертної кари^[1].

^[1] Пор. Катехизм Католицької Церкви, 2267.

963 Папа Іван Павло ІІ в енцикліці «Євангеліє життя» одним із знаків надії називає зростання у суспільній свідомості прагнення розв’язувати конфлікти ненасильницьким, мирним шляхом: «У цій перспективі треба бачити щораз ширший опір громадської думки застосуванню кари на смерть, навіть якщо суспільство використовує її з метою “законного захисту”. Цей опір виникає з переконання, що сучасне суспільство спроможне успішно долати злочинність методами, які знешкоджують злочин, але не відбирають у злочинця можливості змінити своє життя^[1]».

^[1] Іван Павло ІІ, Енцикліка Evangelium vitae [«Євангеліє життя»], (25 березня 1995), 27.

964   Згідно з християнським суспільним ученням, кожен член суспільства має моральні зобов’язання перед державою. Вони полягають у виконанні громадянських обов’язків громадянина держави та в неприйнятті перетворення держави на знаряддя в руках різних суспільних угруповань.

965 У демократичному устрої всі громадяни є відповідальні за загальний добробут як на рівні місцевої громади, так і на рівні регіону та всієї країни. До громадянських обов’язків належать участь у виборах, сплата податків, захист власної країни від агресора, загальна законо-слухняність, солідарність та взаємоповага між членами суспільства. Митрополит Андрей стверджує: «Що більше громадян бере участь у владі, то більше треба, щоб ті громадяни були праведними, себто мали моральне виховання, сповнене євангельськими принципами^[1]».

^[1] Пор. Митрополит Андрей, Як будувати рідну хату? (1942), 13.

966   Одним із виявів зловживання державною владою в корисливих цілях є корупція та хабарництво. Вони руйнують державу та спотворюють суспільні відносини. Рівень корупції є своєрідним показником морального стану суспільства в цілому та кожної окремої особи як члена суспільства. Корупційну дію вчиняють як ті, що вимагають хабара та приймають його, так і ті, що пропонують хабар і дають його.

967 Корупція – суспільно небезпечне явище, а з християнського погляду – гріх^[1]. Влада втрачає своє призначення, перестає бути представником і захисником громадян, перетворюючись у загрозу для них. Християнин не може брати участі в корупційних діях і не повинен мовчати, коли це роблять інші.

^[1] Пор. Патріарх Любомир, Звернення до вірних на Великий піст Єпископів Києво-Галицького верховного Архиєпископства УГКЦ про явище хабарництва у нашій країні та як його поборювати, (5 березня 2008).

968 Дорога до Небесної батьківщини проходить через земну батьківщину. «Християни є корисними для своєї батьківщини більше за інших людей, оскільки вони виховують та скеровують побожність своїх співгромадян до Бога всього творіння та помагають вийти на висоти до божественного й небесного міста тим, які чесно живуть у цих малих містах на землі. І так сповняється слово Господа: “Був ти вірний у малому місті, увійди до міста великого” (пор. Мт. 25, 21^[1])». Батьківщина є для людини рідною землею, яка пов’язує її зі своїм народом та його культурою. Християнська мораль говорить про любов до батьківщини як про чесноту патріотизму. Любов до батьківщини випливає із четвертої Божої заповіді: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній ти був на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих. 20, 12).

^[1] Оріген, Проти Цельса, 7, 74.

969 За словами митрополита Андрея Шептицького, «могутньою та запевнюючою щастя всім громадянам організацією може бути батьківщина тільки тоді, коли буде не [лише] цілістю, зложеною штучно з різних і різнородних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що розвивається з внутрішньої життєвої сили, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей — не тільки матеріальним, але й моральним тілом^[1]».

^[1] Митрополит Андрей, Як будувати рідну хату? (1942 р. Б.), 3-4.

970   Патріотизм – як чеснота любові до батьківщини – несумісний з ненавистю чи приниженням інших націй і рас, що є виявами шовінізму та расизму. Справжній патріотизм є дієвим: він сприяє збереженню та розвиткові національної культури й самосвідомості. Патріот ніколи не поставить націю на місце Бога й не зведе віру лише до одного аспекту національної культури.

971 З цього приводу митрополит Андрей Шептицький навчає: «Християнин має любити всіх людей, але се не перешкоджає, що найпершою любов’ю має любити свою родину і свою вітчизну. І як любов до ближнього не противиться любові до родини, так не противиться і любові до вітчизни. Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю, ані не сміє накладати обов’язків, противних вірі. Те, що видавалося б патріотизмом, а було ненавистю або противилося би вірі, не є правдивим патріотизмом^[1]».

^[1] Митрополит Андрей, Пастирське послання до вірних Християнська робота.

972 Виявом патріотизму є теж любов до свого народу. Народ – це духовна спільнота осіб, об’єднана мовою, традицією, історією, культурною спадщиною. Народ розвиває національні цінності, які є основою його ідентичності. «Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відосередні тенденції внутрішнього розкладу й успішно захищати межі від зовнішніх ворогів^[1]».

^[1] Митрополит Андрей, Як будувати рідну хату? (1942 р. Б.), 3.

973 Народ є джерелом і середовищем передавання особі як національних, так і християнських цінностей. Однією з найбільших цінностей є рідна мова, на чому наголошує і митрополит Андрей: «Що ж робить якесь число людей одним народом? Передовсім мова. Всі, що по-українськи говорять або що вважають українську мову за рідну, будуть становити український нарід^[1]».

^[1] Митрополит Андрей, Як будувати рідну хату? (1942 р. Б.), 22.

974   Народна культура розвивається в релігійній, моральній, інтелектуальній, естетичній, суспільній площинах. Кожен християнин, змістом життя якого є любов до Бога та ближнього, покликаний глибоко любити свій народ, робити свій внесок у збереження і розвиток його культурної та духовної спадщини. Завданням кожного християнина є побудова й розвиток справжньої християнської культури, яка формує сумління, забезпечує духовне дозрівання людини та її розвиток.

975   Господь створює людину на Свій Образ і запрошує її до праці на землі (див. Бут. 2, 5-6.15). Праця стає для людини благословенням, якщо вона є співпрацею з Господом і співучастю в Його промислі щодо світу і людини. Через таку працю людина уподібнюється до Бога. Хоча через гріхопадіння Адама праця стає «трудом» (див. Бут. 3, 19), у Христі праця в поєднанні з молитвою стає переображенням світу й особистим освяченням.

976 «Праця у світлі християнського вчення приносить людині честь, бо є засобом до чесного утримання життя, не є приниженням людини. Праця людини – це частина її життя, а не товар, ціна якого росте або маліє згідно з попитом. Нелюдськістю та мерзенним злочином є надужиття людською працею, а гріхом, що кличе до неба про помсту, – затримання робітникові заслуженої платні^[1]».

^[1] Митрополит Андрей, Пастирське послання до духовенства О квестії соціальній, (Крехів, 21 травня 1904).

977 Затримання заробітної платні є тяжким гріхом, зневагою Бога, оскільки робітник у своїй професійній діяльності виступає Його співпрацівником та співуправителем земних благ. «Справедливість проте домагається, щоб платня чимось перевищувала мінімальну суму, необхідну для прожиття. Нижча платня буде певно несправедлива, і навіть у випадку добровільної домовленості про нижчу платню під натиском нужди працедавець зобов’язаний до відшкодування відповідно до зазначеного рівня^[1]».

^[1] Митрополит Андрей, Пастирське послання до духовенства О квестії соціальній, (Крехів, 21 травня 1904).

978   Через професію людина здійснює своє особисте життєве покликання – відповідно до її талантів, здібностей і фахової підготовки. Кожна професія як служіння Богові та Батьківщині є почесною, і тому суспільство повинно забезпечити кожному громадянинові право на працю та справедливу винагороду.

979 У пастирському посланні «Християнська робота» митрополит Андрей Шептицький закликає: «Будьте працьовиті, ощадні, тверезі, праці своєї не марнуйте, а передовсім тримайтеся своєї землиці, не випускайте її зі своїх рук. Стережіться лінивства; у всіх станах лінивство є заразою, є марнуванням свого добра. Бо час праці є також даром Божим і даром цінним; працею можна його замінити на маєток, а дармуванням та лінивством – на власну шкоду^[1]».

980   Сучасне явище глобалізації полягає передусім у творенні загальносвітової культури, внаслідок чого формується глобальне громадянське суспільство. Воно може мати позитивний характер, якщо зуміє поєднати багатоманітність існуючих культур, щоб кожна культура, зберігаючи власну ідентичність, збагачувала інші культури. Водночас утворення глобальної культури пов’язане з ризиком зведення її до масової культури, розрахованої на споживацьке суспільство.

981   Ще одним елементом глобалізації є творення всесвітньої економіки, завдяки якій можна вирішувати такі глобальні людські проблеми, як бідність, голод, соціальну несправедливість, неписьменність, проблеми довкілля та земельних ресурсів. Водночас ризиком утворення всесвітньої економіки є те, що окремі держави стають обмеженими у своїй політично-економічній суверенності, внаслідок чого значно звужуються межі впливу національних урядів на економіку своїх країн.

982   Глобалізація може стати справжнім «знаком часу» для Церкви в сучасному світі, надаючи нові можливості для євангелізації народів. Церква, несучи в собі досвід єдності в багатоманітності, надихатиме народи світу жити у взаєморозумінні. Проповідь Євангелія донесе до свідомості світової спільноти, що між мораллю і виробництвом, між солідарністю і конкуренцією немає конфлікту, а навпаки, вони взаємопов’язані. Жива присутність Церкви Христової у вирі глобалізаційних процесів здатна переобразити конфліктність у співпрацю, цивілізаційне протистояння – у взаємозбагачення, страх перед нестерпним поневоленням – у свободу дітей Божих.

983 Відпочинок відповідає волі самого Бога, про що свідчить опис сотворення з книги Буття (див. Бут. 2, 2-3; Вих. 20, 8-11). Відпочинок – це справа «свята», бо він дозволяє людині, яка часом надмірно поглинена земними справами, наново усвідомити, що все є творінням Божим. Людина, наділена Богом величною владою над створінням, могла б забути, що саме Бог є Творцем. Ось чому для християн відпочинок є святкуванням «дня Господнього». Неділя є також днем людським – днем спочинку людини, радості та братньої солідарності з ближніми, днем діл милосердя та апостоляту^[1].

^[1] Пор. Іван Павло ІІ, Апостольське послання Dies Domini [«День Господній»] (31 травня 1998), 7, а також 64-73.

984 Християни зобов’язані так упорядкувати свій відпочинок у неділі і свята, щоб мати можливість брати участь у Божественній Літургії, утримуючись від праці та занять, несумісних із освяченням Господнього Дня^[1]. Відпочинок, щоб не стати пустою бездіяльністю, що викликає почуття нудьги, має бути джерелом духовного збагачення та відновлення духовних і фізичних сил. Відпочинок має служити зростанню особистої свободи та сприяти братерській спільноті. Християнський відпочинок стверджує пріоритет людської особи щодо вимог соціального й економічного життя.

^[1] Іван Павло ІІ, Апостольське послання Dies Domini [«День Господній»] (31 травня 1998), 65-67.

985   У неділю і свята не можна виконувати важкої фізичної праці і змушувати інших до неї, а також займатися будь-якою діяльністю з метою заробітку. Далекими від християнського відпочинку є і такі форми розваг, які забирають час, призначений для прослави Бога та діл милосердя.

986   Мир – це дар Божий. Це не тільки відсутність війни; миру неможливо досягнути без захисту добра людей, вільного спілкування між ними, пошани до гідності людини і народів, постійної підтримки братерства. Мир є ділом справедливості й плодом любові.

987   Мир є важливою цінністю, необхідною для розвитку не лише окремої людини, а й цілих народів і держав. Як цінність, мир ґрунтується на принципі пошани до людської особи, до її життя та гідності.

988   Збереження миру – обов’язок кожної людини, а зокрема християнина. Кожен покликаний до того, щоб зробити свій внесок у зміцнення та реалізацію миру через конкретні жести миру в сім’ях, на робочих місцях, у спільнотах, у громадському житті, у національних і міжнародних організаціях. Насамперед мир повинен запанувати в людському серці. Шляхом до зміцнення миру є невтомна молитва про мир, а також співпраця християн із тими, хто щиро прагне зберегти мир.

989   Досягнення миру – це також боротьба за життя. Загрозами для миру, а отже, причинами війни, є несправедливість, заздрість, підозрілість і гордість, які лютують між людьми і народами. Війна – злочин проти життя, бо приносить зі собою страждання і смерть, горе та несправедливість. Війна не може вважатися способом вирішення конфліктних питань. Для цього існують інші засоби, які відповідають гідності людини: міжнародне право, чесний діалог, солідарність між державами, дипломатія.

990   Застосування військової сили може бути допустиме лише в разі крайньої необхідності як засіб дозволеного самозахисту, а воїн-християнин є завжди захисником миру. З огляду на сучасні руйнівні методи та способи ведення війни, умов для справедливого її початку практично не існує, оскільки вона стає страшною загрозою для людства через небезпеку застосування новітньої зброї масового знищення, що може призвести до знищення життя на землі.