875 Багато подружніх пар переживає безплідність, як драму, як виклик, утрату, неможливість повної самореалізації. Сучасні біомедичні технології дають безплідній парі можливість отримати дитину шляхом штучного запліднення. Однак, втручання лікаря є дозволеним тільки за умови, якщо сприятиме ефективності статевого акту в здійсненні його дітородної функції, проте ніяк не підмінятиме його. Адже гідність зачаття дитини обов’язково вимагає подружнього статевого акту чоловіка і жінки як духовно-тілесного єднання осіб у любові^[1]. Штучне запліднення вилучає статевий акт, зводить подругів до донорів біологічного матеріалу, а дитину – до продукту біомедичних маніпуляцій. Ціною такого зачаття є вбивство так званих «надлишкових ембріонів» чи маніпуляція їхнім життям. Насправді ж народження нової особи через співпрацю чоловіка і жінки зі силою Творця повинно бути плодом і знаком взаємного дарування подругів, їхньої любові та вірності.

^[1] Павло VI, Енцикліка Humanae vitae [«Людського життя»], (25 липня 1968); Конгрегація у справах віри, Інструкція Donum vitae [«Дар життя»] (22 лютого 1987), 1.