232 У літургійних стихирах Церква оспівує запечатаний і стережений воїнами гріб Христовий, як скарбницю, в яку покладено Христа – справжній скарб. «Сонце правди», Христос, зайшло у гріб, щоб знову зійти – воскреснути. Як Христос у воплоченні вийшов із лона Матері, так у воскресінні вийшов із лона землі. Він увійшов у землю як Адам – «порох земний», але вийшов із неї, бо як нетлінний «у порох не повернувся». «Гріб прийняв, але не міг втримати Слово», тому зі «знаку смерті» стає «джерелом воскресіння», зі смертоносного стає живоносним. «Як людину Його поклали до гробу, – але як Бог Він зруйнував ад і душі страдників визволив; як людину Його запечатали в гробі, – але як Бог Він, вийшовши, цілими печаті зберіг^[1]». Порожній гріб благовістить Воскресіння: «Скажіть, невірні,:… де Той, що Його ви поклали у гробі, опечатавши камінь? Дайте мертвого, ви, що відреклись Життя! Дайте похованого або увіруйте Воскреслому^[2]!».

 

^[1] Іларіон, митрополит Київський, Слово про закон і благодать.

^[2] Октоїх, глас 4, неділя, утреня, стихира на хвалитних.