51  Оскільки Святе Письмо є Божим Словом, вираженим у людських словах, то для його тлумачення не вистачає тільки зусиль людського розуму, а слід його читати і тлумачити в тому ж Дусі, в якому воно було написане[1]. Тому, щоб розкрити смисл священних текстів, слід звертати увагу на зміст і єдність усього Писання, враховуючи живе Передання усієї Церкви і аналогію віри[2]. Святий Атанасій Великий перестерігає, що цитування окремих уривків, вирваних із цілості Святого Письма, і нехтування загальним змістом ведуть на манівці[3]. Святий Єронім свідчить, що зміст Євангелія не зводиться лише до слів: «Не на поверхні, але у суті, не в «листках» бесіди, а в «корені» значення. Святе Письмо корисне для слухачів лише тоді, коли його вимовляють із Христом, коли його викладають зі Святими Отцями і коли його проповідують у Святому Дусі[4]».

 

[1] Пор. Венедикт ХV, Енцикліка Spiritus Paraclitus [«Дух Утішитель»] (15 вересня 1920); Єронім, Коментар на Послання до галатів, 5, 19-21.

[2] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 12.

[3] Атанасій Великий, Слово перше проти аріан, 53; див. також: Слово друге проти аріан, 18, 73-82; Перший лист до Серапіона, 21.

[4] Єронім, Коментар на Послання до галатів, 1, 11.