44  Бог, Який надихнув обидва Завіти і є їхнім Автором, так мудро уклав, щоб Новий Завіт був прихований у Старому, а Старий – у Новому розкривався[1]. Бо, хоча Христос установив Новий Завіт у Своїй крові (див. Лк. 22, 20; 1 Кр. 11, 25), то, все ж, книги Старого Завіту, всеціло прийняті до євангельської проповіді, в Новому Завіті набувають свого повного значення і виявляють його (див. МТ. 5, 17; Лк. 24, 27; Рм. 16, 25-26; 2 Кр. 3, 14-16), а також проливають світло на Новий Завіт і пояснюють його[2].

 

[1] Августин Іпонський, Питaння на Семикнижжя, ІІ, 73.

[2] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 16.