39     Старий Завіт містить те Об’явлення, котре Бог дав людям від початку світу аж до приходу Спасителя. До Старого Завіту входить П’ятикнижжя: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня; історичні книги: Ісуса Навина, Суддів, Рути, дві книги Самуїла, дві книги Царів, дві книги Хронік, Езри, Неємії, Товита, Юдити, Естери, та дві книги Макавеїв; поетичні книги: Йова, Псалмів, Приповідок, Проповідника, Пісні Пісень, Мудрості, Сираха; та пророчі книги: Ісаї, Єремії, Плач Єремії, Варуха, Лист Єремії, Єзекиїла, Даниїла, Осії, Йоіла, Амоса, Авдія, Йони, Міхея, Наума, Авакума, Софонії, Аггея, Захарії, Малахії. Псалми Давида вживаються в усіх богослужіннях Церкви, а вибрані тексти інших книг використовуються для читання на Вечірні і Часах.

42     У читанні й тлумаченні Святого Письма Церква завжди враховує два виміри: божественний і людський. Нехтування людським виміром Святого Письма веде до буквалізму – коли людським формам передачі Божого Слова надається божественного характеру; заперечення ж божественного виміру зводить Святе Письмо лише до історично-літературного твору.

45  Церква у світлі апостольського Передання через типологію висвітлює єдність спасенного Божого задуму (грецькою - ікономія) в обох Завітах. Типологія – це спосіб читання Святого Письма, який дозволяє відкрити в Божих діях старозавітних часів прообрази того, що Бог здійснив, коли настала повнота часів, в Особі воплоченого Сина^[1]. Святі Отці в особах і подіях Старого Завіту бачили «прообрази» й «ікони» подій із життя Христа і Його Церкви. Отже, християни читають Старий Завіт і у світлі Пасхального Таїнства, відкривають його глибший смисл.

^[1] Катехизм Католицької Церкви, 128.

46  «Незнання Писань є незнанням Христа» – навчає святий Єронім^[1]. І тому, щоб пізнати Христа, треба читати Святе Письмо, яке, за словами апостола Павла, «натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (2 Тм. 3, 16-17). Читати Святе Письмо треба щоденно: «Читання Святого Письма кожного дня, хоч би на хвилинку, повинно стати звичаєм кожної християнської родини. Те читання повинно бути щоденною поживою людей^[2]».

^[1] Єронім, Коментар на пророка Ісаю, Вступ; пор. Венедикт ХV, Енцикліка Spiritus Paraclitus [«Дух Утішитель»] (15 вересня 1920); Пій ХІІ, Енцикліка Divino afflante Spiritu [«Божим подихом»] (30 вересня 1943).

^[2] Митрополит Андрей, Про почитання Святого Хреста (9 вересня 1940).

47     Слово Боже сприймається вірою, а віра походить від слухання (див. Рм. 10, 17). Для розуміння Святого Письма треба поєднувати його читання зі слуханням Слова Божого під час проповіді та на катехизації. Як розповідається в Діяннях апостолів, вельможа ефіопської цариці читав пророцтво Ісаї про Христа, але не розумів його, аж поки апостол Филип йому не розтлумачив. Завдяки поясненню апостола вельможа увірував в Ісуса Христа й охрестився (див. Ді. 8, 26-39).є

48  Святі Отці Церкви не тільки самі читали Святе Письмо, а й наполегливо заохочували всіх вірних читати його. Святий Йоан Золотоустий пише: «Великим добром є читання божественного Писання! Воно навчає душу мудрості; підносить ум до неба; вчить людину вдячності Богові; не дозволяє прив’язуватися до чогось земного; спонукає наш ум безнастанно перебувати на небесах; заохочує завжди діяти з надією на нагороду від Господа і стреміти з великою ревністю до подвигів у чеснотах^[1]».

^[1] Йоан Золотоустий, Коментар на книгу Буття. Гомілія 35, 1.

52  Критерієм розуміння Слова Божого є читання і тлумачення Святого Письма Церквою: «А насамперед знайте, що ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачення. Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт. 1, 20-21). Христос доручив Церкві автентично тлумачити Святе Письмо в її учительському служінні Божому Слову. «Це учительство Церкви не стоїть понад Словом Божим, але служить йому, навчаючи лише того, що походить з Передання […] та виймаючи з цієї єдиної спадщини віри те, що подає до вірування, як Богом об’явлене^[1]».

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 10.

176   Читання Святого Євангелія на свято апостола Пилипа сповнене надії на спасіння (див. Йо. 1, 43-51). Пилип запрошує Натанаїла ближче пізнати Ісуса з Назарету. Однак Натанаїл має упередження: «Що доброго може бути з Назарету?». На це Пилип відповідає: «Прийди та подивися» (пор. Йо. 1, 45-46). Упередження Натанаїла розвіюються під час зустрічі з Христом. Звідси й завдання для кожного християнина – «прийти і подивитися», тобто наблизитися до Христа, щоб пізнати Його.

367 Слово Боже засвічує в наших серцях «нетлінне світло богопізнання», про що навчає молитва перед читанням Євангелія. Сенс слухання Слова Божого – у «розумінні євангельських проповідувань», аби прийняти їх як «блаженні заповіді» та, «перемігши всі тілесні похоті, провадити духовне життя, думаючи й діючи так, як угодно Богові». Виявом шанобливого слухання і приймання Божого Слова є схиляння голови під час читання Євангелія. У проповіді священик звіщає Благу Вість про великі Божі діла, закликає людей до втілення почутого Слова, «навчає і закликає уводити в життя ці добрі приклади^[1]». Вірні слухають Слово Боже, яке Господь промовляє до них через читання Апостола й Євангелія та через проповідь. Вони приймають Слово Боже до своїх сердець, немов зерно, яке має принести добрий плід у їхньому житті. Причащаючись же Христа-Слова, вірні стають Його носіями і благовісниками.

^[1] Юстин Філософ, Перша апологія, 67.

401   У Літургії Передшеосвячених Дарів наголошується на двох моментах: приготуванні оглашенних до хрещення і покаянні вірних. Під час цієї Літургії спільнота молиться за оглашенних, а з другої половини Великого посту і за «тих, що до просвічення», які на Пасху будуть охрещені. Перша частина Літургії – Вечірня зі старозавітними читаннями – носить особливий повчальний характер. Читання книг Буття та Виходу представляють оглашенним та й охрещеним Промисел і опіку Бога над вибраним народом, а книга Приповідок подає повчання Божої Мудрості для щоденного життя. Через читання Старого Завіту та моління Літургії Передшеосвячених Дарів оглашенні готуються до просвічення у Хрещенні. Символом їхнього готування та просвічування Божим Словом є благословення свічкою і кадилом зі словами «Світло Христове просвічує всіх». Це знак Христа, який перемагає темряву, символ прийдешньої світлої Пасхи й хрещення оглашенних у смерть і воскресіння Христа.

468 Святе таїнство Єлеопомазання звершують у храмі або там, де перебуває недужий. За спромогою це таїнство звершують кілька священиків (згідно з Чином – семеро), що унаочнює молитву всієї Церкви, тому Єлеопомазання називають ще «соборуванням». Чин Єлеопомазання включає освячення єлею, читання Апостола та Євангелія і помазання недужого. Священик, посвячуючи єлей, традиційно вживаний для лікувальних цілей, прикликає на нього силу Божу, «щоб він був для тих, що помазуються ним, на зцілення й на припинення всякого терпіння, скверни плоті й духа^[1]», а читанням зі Святого Письма благовістить перемогу Христа над гріхом, недугою та смертю. Помазуючи недужого єлеєм (його чоло, очі, ніздрі, вуха, уста, щоки, груди, руки і ноги), священик проказує урочисту благальну молитву до Бога Отця, у якій просить зцілити недужого «помазанням цим від тілесної і душевної немочі» й «оживотворити його благодаттю Христа, молитвами Богородиці і всіх святих».

^[1] Требник, Чин Єлеопомазання, Молитва на освячення єлею.

515   Чин похорону священика містить численні читання зі Святого Письма. А глибокі стихири про сенс людського життя є своєрідним «духовним заповітом», останньою проповіддю померлої духовної особи, зверненою до живих.

544   Основними частинами Утрені є шестипсалміє, читання Євангелія, канон, хвалитні псалми та славослов’я. Шестипсалміє, яким починається Утреня, відображає чування вірних в очікуванні переможного приходу світла Христового. В історії спасіння «ранком», чи «утренею», стало богоявлення – прихід «світла у темряву». Воно почалося ще у Вифлеємі, тому на початку Утрені співаємо різдвяну ангельську пісню: «Слава в вишніх Богу, а на землі мир». Боже Світло возсіяло над Йорданом, що знаменуємо співом: «Бог Господь і явився нам, благословен, хто йде в ім’я Господнє». Перемогою світла над темрявою стало Христове воскресіння. Радість цієї перемоги чудово передано в піснеспіві «Ангельський собор» Воскресної (недільної) утрені: мироносиці, котрі ще на світанку поспішали до Господнього гробу, побачили ангела, що звіщав воскресіння Христа – «Світла великого».

553 У Шостому часі Церква споминає страждання Христа на хресті. Псалми цього часу, що описують страждання праведника, який уповає на Господа, пророчо вказують на спасительні страсті Ісуса Христа. Приклад Спасителя показує, що спасіння пов’язане із зусиллями, а можливо й стражданнями. Вони для кожного стають щоденними «хрестами», від яких треба не втікати, а сміливо приймати їх і нести аж до хвилі власного переходу до вічності. Тому на великопосному Шостому Часі благаємо Господа: «Ти, Христе Боже, що в шостий день і годину на хресті прибив зухвалий гріх Адама в раю, розірви рукописання й наших гріхів і спаси нас^[1]». Великопосний Шостий Час особливий тим, що включає щоденні читання з Пророцтва Ісаї та аскетичного «путівника» – «Ліствиці» преподобного Йоана Ліствичника.

^[1] Часослов, Час VI, Великопосний тропар.

640 У храмі – святому місці молитви – зберігаються священні речі, потрібні для здійснення богослужінь, або храмова утвар. Коли заходимо до храму, то зауважуємо в ньому багато світильників. Це панікадила (з грецької велика кількість лампад), лампади перед іконами, «вічне світло» перед іконостасом, семисвічник у святилищі позаду престолу і свічки на тетраподі. Із запаленими свічками супроводжуємо літургійні процесії, читання Євангелія і причастя вірних. Двосвічником і трисвічником (грецькою дикирій і трикирій) благословляє єпископ. Використання світильників глибоко символічне: вони служать не тільки для освітлення храму, а й для того, щоб зобразити Христа – Світло несотворене, яке просвічує всіх^[1].

^[1] Пор. Служебник, Літургія Передшеосвячених Дарів, виголос після другого прокімена.

649   Насамперед використовуються книги, які містять окремі частини Святого Письма. Євангеліє – це богослужбова книга, яка містить у собі Євангелія від Матея, Марка, Луки та Йоана, поділені на зачала, тобто на розділи, які читають під час богослужінь протягом усього літургійного року. У книзі Апостол уміщено упорядковані читання з Діянь апостолів, послань святого апостола Павла та соборних послань святих апостолів Петра, Йоана, Якова і Юди. У книзі Псалтир зібрано 150 псалмів царя Давида, які поділено на 20 катизм (з грецької сидіння), тобто частин, які прочитують під час богослужінь протягом тижня, а також читають увесь над усопшим мирянином як вираження його молитви до Бога.

661 Сім’я – «домашня церква» – є богослужбовою спільнотою взаємного безкорисливого й самовідданого служіння Богові та одне одному. До сімейного богослужіння, крім спільної молитви, належить спільне читання Божого Слова й духовної літератури, а також благословення та благодарення під час споживання Божих дарів на спільній трапезі: «Благодаримо Тебе, Христе, Боже наш, що наситив нас твоїми земними благами. Не позбав нас і небесного твого царства, але, так як Ти прийшов був, Спасе, поміж учнів твоїх і мир дав їм, прийди й до нас і спаси нас^[1]». Так молимось після обіду.

^[1] Молитовник «Прийдіте, поклонімся», Молитва по обіді.

664   Щоденне читання в сім’ї Святого Письма, особливо Нового Завіту, має органічно поєднуватися з проказуванням щоденних молитов. Адже в молитві ми звертаємось до Бога, а в Святому Письмі Бог промовляє до нас. Слово Боже допомагає батькам виховувати своїх дітей, а дітям – шанувати батьків. Зрозумівши це, сім’я горнутиметься до Святого Письма як до найкращого свого порадника.

666   Найдоступнішим і найкориснішим твором для сімейного читання протягом століть були й залишаються Житія Святих.  У Житіях постаті святих показано в усьому багатоманітті життєвих ситуацій, успішно розв’язаних завдяки святості життя цих людей – у співдії з Божою благодаттю. Зростання кожного члена сім’ї у святості, подібно до святих, є головною метою сімейної спільноти.

667   Крім читання релігійної літератури, духовному життю домашньої Церкви сприяє також перегляд релігійних відеофільмів і телепередач, релігійних сторінок інтернету, прослуховування радіопередач та аудіозаписів на євангельські теми, читання християнських часописів. Усе це допоможе сучасній сім’ї знаходити духовні вічні скарби й відповідально та корисно черпати зі справжніх духовних і культурних джерел, запобігати спрощеному й вульгарному розумінню сім’ї, особи, суспільства та навколишнього світу. Таким чином усе те, що священне й величне в храмі, матиме своє місце і в сім’ї як «домашній церкві».