189 У богоматеринстві Церква споглядає і таїнство дівицтва Марії, величаючи її «Приснодівою». Латеранський собор 649 року сповідує «приснодівство» як дівицтво перед, під час і після народження Христа. «Ти перед Різдвом – Діва, і в Різдві – Діва, і по Різдві дальше пробуваєш Діва^[1]». Під дівицтвом Богородиці Церква розуміє її ціломудреність, тобто цілість сповненої благодаті особи, у якій гармонійно поєднані тілесні і духовні устремління у звершенні Божого покликання. Її дівицтво – це дівицтво «ума, душі і тіла^[2]». Церковна іконографія символічно зображує дівицтво Марії зірками на її чолі і раменах. Дівичою і нетлінною була смерть Марії, названа Церквою Успенням. Марія, «плоттю уснувши», була Своїм Сином «пробуджена» до життя у славі: «Переставилася до життя, бувши Матір’ю Життя^[3]». Господь прославив душу і тіло Марії – першої обожествленої з-поміж людського роду.

^[1] Октоїх, глас 7, неділя, Воскресний богородичний.

^[2] Йоан Дамаскин, Гомілія перша на Різдво Богородиці, 9 і 5.

^[3] Мінея, Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (15/28 серпня), тропар празника.

219 Христовою Пасхою знищений «останній ворог – смерть» (1 Кр. 15, 26), супроти якого людина була безсила. «Щоправда, ми й тепер помираємо, як і раніше, але не залишаємось у смерті; і це не означає помирати… Сила смерті та справжність смерті в тому, що померлий уже не може повернутися до життя… Якщо ж він після смерті оживе, і то кращим життям, то, значить, це вже не смерть, а успення^[1]». Воскресіння Христа є єдиною і неповторною історичною подією та основою християнської віри: «А коли Христос не воскрес […], то марна й віра ваша» (1 Кр. 15, 15). Віра у воскреслого Христа є початком нашої Пасхи.

^[1] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до євреїв. Гомілія 17, 2.

229 Чудами воскресіння дочки Яіра (див. Лк. 8, 41-42.49-56), сина вдови з Наїну (див. Лк. 7, 11-16) та Свого приятеля Лазаря (див. Йо. 11, 1-57) Христос поступово готував апостолів до Свого воскресіння. Христос називає людську смерть сном: «Уступіться, бо дівча не вмерло, а спить» (Мт. 9, 24). Смерть не є кінцем життя, а «успенням», людина – не мертва, а «усопша». Подібно й Церква називає смерть Ісуса: «Плоттю заснувши, як мертвий^[1]». Святий Йоан Дамаскин розкриває розуміння смерті Христа: «Хоч Христос і помер як людина, і свята Його душа розлучилась із пречистим тілом, Божество Його залишилось нерозлучним з обома – і з душею, і з тілом^[2]». Смерть Христова – животворяща: Христос Сам дозволив смерті утримувати Себе для того, щоб її остаточно перемогти й дарувати нове життя.

^[1] Квітна тріодь, Неділя Пасхи, Пасхальна утреня, екзапостиларій.

^[2] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ, 27.

311 Церква соборно сповідує Марію, Матір Господа нашого Ісуса Христа, Богородицею і Приснодівою і почитає її у святах літургійного року та в іконах. Церква в Богородичних святах молитовно споминає спасенні події життя Богородиці: Зачаття святою Анною^[1], Різдво, Введення у храм, Благовіщення, Стрітення та Успення, вбачаючи в ній взірець для нашого зростання у святості.

^[1] Папа Римський Пій ІХ буллою Ineffabilis Deus [«Невимовний Бог»] (8 грудня 1854) проголосив догмат про Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії: «Пресвята Діва Марія від самого Свого зачаття особливою благодаттю і привілеєм Всемогутнього Бога, з огляду на заслуги Ісуса Христа, Спасителя роду людського, була захищена від всілякої плями первородної провини» (DS 2803; а також: ККЦ 491).

313 До Богородиці, першої обожествленої, Церква зі сміливістю звертається словами: «Пресвята Богородице, спаси нас», розуміючи, що спасає благодать Божа, яка діє в ній. Її спокійна й легка, наче сон, смерть у повноті благодаті стала пробудженням до неба і була названа Успенням. Успення Богородиці показане на іконі празника як «народження» для неба: Христос тримає на руках сповиту пеленами душу Марії. У святкуванні Успення Церква ісповідує, що Богородиця у смерті не зазнала тілесного тління, а «переставилася, від землі до небесних обителей переселившись^[1]» – тілом і душею була піднесена Господом до небесної слави^[2]. Першою з-поміж людського роду Богородиця була прославлена у своєму тілі, що є образом і нашого воскресіння. Богородиця, бувши Матір’ю Життя, переставилася до Життя і «в Успенні світа не оставила^[3]». Її заступництво перед Творцем, яке триває безнастанно, Церква святкує у празнику Покрова Пресвятої Богородиці: «Діва днесь предстоїть у Церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу^[4]».

^[1] Мінея, Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (15/28 серпня), Мала вечірня, стихира на «Господи, взиваю я».

^[2] Пор. Катехизм Католицької Церкви, 966 і 974. Папа Римський Пій ХІІ буллою Munificentissimus Deus [«Всещедрий Бог»] (1 листопада 1950) проголосив догмат про те, що «Непорочна Богородиця Приснодіва Марія, завершивши земне життя, тілом і душею була прийнята до небесної слави».

^[3] Мінея, Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (15/28 серпня), тропар.

^[4] Мінея, Покров Пресвятої Богородиці (1/14 жовтня), кондак.

508   Церква благословить людей на здоров’я і захист від недуг, благословляючи лікувальне зілля на свято Успення Пресвятої Богородиці; на споживання Божих дарів, благословляючи першоплоди нового врожаю на свято Переображення Господнього, а також на споживання плодів людської праці, благословляючи хліб, м’ясо, масло, сир і яйця на Великдень.

576 Церква з особливою любов’ю вшановує Преблагословенну Богородицю і Приснодіву Марію, яка нерозривно поєднана зі спасенним ділом її Сина. Протягом річного кола, крім уже згаданих свят Богородиці (Стрітення і Благовіщення), святкуємо її Різдво (8/21 вересня), Введення у храм (21 листопада/4 грудня) та Успення (15/28 серпня). Від Різдва Богородиці почалося наше спасіння^[1], у Введенні – його проповідання^[2], а в Успенні – знак його звершення^[3]. Зі святом Різдва Богородиці пов’язане свято Зачаття святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю, або Непорочне зачаття Пресвятої Богородиці (9/22 грудня – за дев’ять місяців до її Різдва). Оскільки в Успенні Богородиця «світу не залишила^[4]», її предстояння в Церкві та її неустанне заступництво за людство перед своїм Сином виражене у святі Покрова Богородиці (1/14 жовтня). В Успенні Богородиця була переставлена з тілом до неба, однак залишила свої святощі – ризу і пояс – як «могутнє забороло^[5]» для вірних дітей. Ці святощі вшановують у свята Покладення ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні (2/15 липня) і Покладення пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці (31 серпня/13 вересня).

^[1] Мінея, Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (8/21 вересня), Вечірня, стихира на Литії.

^[2] Мінея, Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і все діви Марії (21 листопада/4 грудня), тропар.

^[3] Мінея, Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (15/28 серпня), Вечірня, стихира на Литії.

^[4] Мінея, Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (15/28 серпня), тропар.

^[5] Мінея, Покладення Ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні (2/15 липня), тропар.

614   На східній стіні храму, у святилищі, розміщують ікону храму, а також ікону «Причастя апостолів»: Христос на один бік подає святий хліб – Своє Тіло, а на інший – чашу Своєї Крові, апостоли ж благоговійно приступають до святого Причастя. Ікона Євхаристії – літургійна ікона Церкви. Адже Церква народжується з Євхаристії та зростає при Господній трапезі з апостолами й усіма святими. По обидва боки святилища зображають постаті святителів, зокрема творців Літургії – святих Василія Великого і Йоана Золотоустого. На західній стіні храму зображають Успення Пресвятої Богородиці або Страшний суд. Ці ікони при виході з храму нагадують про кончину нашого життя на зразок блаженного успення Пресвятої Богородиці, коли все віддаємо в руки Божі, та готовність дати одвіт перед Богом за своє життя. У притворі храму поміщують ікону Розп’яття Христового. Так розписаний храм є справжнім «собором» – зібранням усієї Церкви.