663 Особливою формою подружньої любові є інтимна близькість чоловіка і жінки. З Божого благословення двоє стають одним тілом, віддзеркалюючи в «домашній церкві» таїнство єдності Христа і Церкви (пор. Еф. 5, 31-32). Єднання чоловіка і жінки сприяє зростанню їхньої взаємної любові, освячує їх і відкриває їх до зачаття нового життя. Тому Церква молиться, щоб було нескверним їхнє подружнє ложе і непорочним їхнє співжиття[1]. Святість сімейного життєвого укладу, впровадження в буття та побут сім’ї християнських обрядів і звичаїв, літургійний дух сімейних відносин – усе це створює міцні підвалини духовності сімейних відносин.


[1] Пор. Требник, Чин Вінчання, молитва після Євангелія.

654 Помешкання християнської сім’ї є місцем спілкування членів сім’ї в любові з Богом і між собою. Сім’я є спільнотою любові, яку святий апостол Павло часто називає «домашньою церквою» (див. Рм. 16, 5; 1 Кр. 16, 19; Кл. 4, 15). У ній чоловік і жінка, батьки і діти священнодіють, тобто звершують богослужіння в служінні одне одному. З домівки людина виносить головні духовні надбання: знання Бога, пошану до батьків, до батьківського дому, до Церкви і своєї Батьківщини.

655 З огляду на покликання сім’ї бути домашньою церквою, домівка, в якій живуть члени сім’ї, стає «храмом», посвяченим для здійснення цього покликання. Домашню «храмину» освячують після збудування, прикрашають святими іконами, щороку благословляють йорданською водою. Як і храм, домівка є місцем молитви і здійснення таїнства Подружжя. Благодаттю Святого Духа, прийнятою в таїнстві Подружжя, члени сім’ї зростають в усвідомленні свого покликання, в любові до Бога та між собою і – завдяки спільній вірі – осягають спасіння.

656 «Домашня церква» є малою спільнотою, з’єднаною кровними і духовними узами. Вона входить у велику Божу родину – Вселенську Церкву, яка об’єднує в одну християнську сім’ю всіх тих, що від Бога народилися і тому є братами і сестрами. Сім’я як «мала церква» є першою клітиною християнської спільноти, бо їй притаманні три найголовніші служіння Вселенської Церкви – благовістування, молитва та свідчення життям. Це означає, що батьки є першими благовісниками Слова й вихователями своїх дітей; сім’я є молитовною спільнотою, яка спілкується з Богом у щоденному житті; сім’я покликана, будуючи нові взаємини з ближніми на основі євангельської любові, стати школою суспільної солідарності.

657 Місце в помешканні, де розміщують ікони, називається покуттям. Назва «покуття» походить зі звичаю розміщати ікони в куті хати. Куток, «ріг» хати в християнському розумінні є «наріжником», що означає Ісуса Христа – «наріжний камінь». Облаштування такого «покуття» означає, що Бог дійсно займає «місце» в житті сім’ї. Зазвичай ікон було три – Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці та святого Миколая: Христос – як Глава Тіла Церкви – є взірцем чоловіка – глави сім’ї; Пресвята Богородиця з Дитям-Ісусом є досконалим взірцем матері та її дітей, а святий Миколай – приклад милосердя та гостинності.

658 У значущі хвилини сімейного життя батьки благословляють дітей іконами: іконою Христа – перед їхнім відходом на навчання або до війська, іконою Богородиці – перед одруженням. Сім’я перед іконами спільно молиться та зростає в благочесті. На покутті зберігаються головні християнські книги: Святе Письмо, молитовник і катехизм.

659 Сім’я як благословенна спільнота зростає у спілкуванні подругів з Богом і між собою, тобто в молитві. Облаштувавши в домівці місце для молитви (покуття), сім’я відводить для молитви також і свій час. За християнською традицією сім’я молиться вранці та ввечері, перед трапезою і після неї. Щоденні молитви з Часослова (молитовника) є початковим молитовним правилом сім’ї. Діти під час родинної молитви вчаться молитися разом із батьками: вони слухають щоденні молитви й поступово вивчають їх. Зростаючи в спільній молитві, члени родини долають спокуси взаємного відчуження й самолюбства. Родинна молитва запобігає сімейним сваркам і розлученням, конфліктам між поколіннями, вчить миритися і пробачати.


660 Родина молиться за батьків і членів родини (живих та померлих), за добре виховання та вишкіл дітей, за духовні й матеріальні блага, за свою земну Вітчизну та за Боже благословення на кожен день і в особливо важливих потребах, щоб таким чином у домашній церкві звершувалася «безнастанна молитва» (пор. 1 Сл. 5, 17).

Сім’я – «домашня церква» – є богослужбовою спільнотою взаємного безкорисливого й самовідданого служіння Богові та одне одному. До сімейного богослужіння, крім спільної молитви, належить спільне читання Божого Слова й духовної літератури, а також благословення та благодарення під час споживання Божих дарів на спільній трапезі: «Благодаримо Тебе, Христе, Боже наш, що наситив нас твоїми земними благами. Не позбав нас і небесного твого царства, але, так як Ти прийшов був, Спасе, поміж учнів твоїх і мир дав їм, прийди й до нас і спаси нас[1]». Так молимось після обіду.


[1] Молитовник «Прийдіте, поклонімся», Молитва по обіді.


662 Урочистість сімейного богослужіння особливо виявляється під час Свят-вечора, Щедрого вечора та пасхального сніданку. Молитовне служіння членів родини виявляється у взаємному вітанні-благословенні, яким вони обмінюються, коли батько частує родину різдвяною просфорою, свяченою водою чи пасхальним яйцем. Коляди, щедрівки й воскресні пісні, які супроводжують святкову трапезу, є величним голошенням «великих діл Господніх», приєднанням до ангельської безнастанної хвали. І спільна молитва, і спільна трапеза складають справжні християнські сімейні цінності.

664 Щоденне читання в сім’ї Святого Письма, особливо Нового Завіту, має органічно поєднуватися з проказуванням щоденних молитов. Адже в молитві ми звертаємось до Бога, а в Святому Письмі Бог промовляє до нас. Слово Боже допомагає батькам виховувати своїх дітей, а дітям – шанувати батьків. Зрозумівши це, сім’я горнутиметься до Святого Письма як до найкращого свого порадника.


665 Духовна література, до якої належать Житія Святих, твори Отців Церкви та аскетичні твори, сприяє становленню й розвитку особистості в благодаті Святого Духа. Читаючи духовну літературу (наприклад, Києво-Печерський Патерик чи «Сповідь» святого Августина), можна пізнати досвід покаяння і навернення. У процесі духовного зростання людина простуватиме непростим шляхом аскези – подолання гріховних звичок і спокус, боротьби з пристрастями. Цей шлях людини описували духовні подвижники (наприклад, преподобний Йоан Ліствичник у «Ліствиці духовній»).


666 Найдоступнішим і найкориснішим твором для сімейного читання протягом століть були й залишаються Житія Святих. У Житіях постаті святих показано в усьому багатоманітті життєвих ситуацій, успішно розв’язаних завдяки святості життя цих людей – у співдії з Божою благодаттю. Зростання кожного члена сім’ї у святості, подібно до святих, є головною метою сімейної спільноти.


667 Крім читання релігійної літератури, духовному життю домашньої Церкви сприяє також перегляд релігійних відеофільмів і телепередач, релігійних сторінок інтернету, прослуховування радіопередач та аудіозаписів на євангельські теми, читання християнських часописів. Усе це допоможе сучасній сім’ї знаходити духовні вічні скарби й відповідально та корисно черпати зі справжніх духовних і культурних джерел, запобігати спрощеному й вульгарному розумінню сім’ї, особи, суспільства та навколишнього світу. Таким чином усе те, що священне й величне в храмі, матиме своє місце і в сім’ї як «домашній церкві».