583   Українська назва «храм» походить від слова «хороми», що вказує на велич і красу «дому Божого». Християнський храм називаємо також «церквою», від грецького киріаке, що означає «Господня», присвячена Богові будівля. Назва храму «собор» вказує на зібрання церковної спільноти на чолі з єпископом.

610 Посли київського князя Володимира після відвідин Константинопольського собору Святої Софії так описали величну красу храму: «І повели нас [туди], де ото вони служать Богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, – не вміємо ми й сказати [про це]. Тільки те ми відаємо, що напевне Бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти^[1]».

^[1] Повість временних літ. Роки 6495 [987] – 6521 [1013]: Сказання про вибір віри.

614   На східній стіні храму, у святилищі, розміщують ікону храму, а також ікону «Причастя апостолів»: Христос на один бік подає святий хліб – Своє Тіло, а на інший – чашу Своєї Крові, апостоли ж благоговійно приступають до святого Причастя. Ікона Євхаристії – літургійна ікона Церкви. Адже Церква народжується з Євхаристії та зростає при Господній трапезі з апостолами й усіма святими. По обидва боки святилища зображають постаті святителів, зокрема творців Літургії – святих Василія Великого і Йоана Золотоустого. На західній стіні храму зображають Успення Пресвятої Богородиці або Страшний суд. Ці ікони при виході з храму нагадують про кончину нашого життя на зразок блаженного успення Пресвятої Богородиці, коли все віддаємо в руки Божі, та готовність дати одвіт перед Богом за своє життя. У притворі храму поміщують ікону Розп’яття Христового. Так розписаний храм є справжнім «собором» – зібранням усієї Церкви.

619   Християни вважали подією великої ваги віднайдення та перенесення мощей святого до постійного місця їх почитання. Такою подією, наприклад, було віднайдення мощей священномученика Климента, Папи Римського (пам’ять – 25 листопада / 8 грудня), в кримському Херсонесі й перенесення їх частини святим Кирилом до Риму в ІХ столітті й святим Володимиром до Києва в Х столітті. Мощами Папи Климента благословили новопоставлених київських митрополитів. У ХІ столітті мироточиві мощі святого Миколая були перенесені з Мир Ликійських до італійського міста Барі (свято «теплого Миколи» 9/22 травня). У Києво-Печерському патерику згадується перенесення мощей святого Теодосія Печерського (14/27 серпня). Протягом декількох століть «мандрували» мощі святого Йосафата, архиєпископа Полоцького, переховуючись від знівечення, щоб з 1963 року знайти місце почитання в соборі святого апостола Петра в Римі.