3. Наш Катехизм вже самою назвою «Христос – наша Пасха» вказує на пасхальну основу віри. Адже Христос своєю смертю «смерть подолав», а воскресінням «нам дарував життя вічне». Віра у воскресіння Христове веде нас до віри в Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа, бо Христос – Син Божий, «один у Святій Тройці», у Святому Дусі об’явив нам Бога Отця. Цю віру апостолів Церква урочисто сповідує в Нікейсько-Царгородському Символі віри^[1]:

Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, творця неба і землі, і всього видимого і невидимого.

І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками.

Світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

Він задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.

І був розп’ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований.

І воскрес у третій день, згідно з Писанням.

І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.

І вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його цар-ству не буде кінця.

І в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця [і Сина] ісходить, що з Отцем і Сином рівнопокланяємий і рівнославимий, що говорив через пророків.

В єдину, святу, соборну й апостольську Церкву.

Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів.

Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.

 

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого; І Кон-стантинопольський Собор, Нікейсько-Царгородський Символ віри.

8    Анафора є водночас осердям нашого Катехизму, яке не лише об’єднує всі три його частини в єдине ціле, але й надає йому характеру богопочитання. Анафора, центром якої є Пасха Христа, є спомином цієї спасительної події на тлі опису створення і спасіння світу Отцем, і Сином, і Святим Духом. Наша традиція знає дві анафори: Літургії святого Йоана Золотоустого і Літургії святого Василія Великого. Ми використовуємо в нашому Катехизмі анафору Літургії святого Василія Великого, яка розгорнуто описує історію спасіння^[1]:

Сущий Владико, Господи, Боже Отче Вседержителю, поклоняємий, достойно воістину, і праведно, і гарно, як годиться величності святости твоєї, тебе хвалити, тебе оспівувати, тебе благословити, тобі поклонятися, Тобі дякувати, тебе славити, єдиного істинно сущого Бога, і тобі приносити з серцем сокрушенним і духом смиренним оцю духовну службу нашу, бо Ти єси той, хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність твою, голосною вчинити всю хвалу твою або повідати кожночасно чудеса твої?

Владико всіх, Господи неба і землі, і всього видимого й невидимого створіння, Ти, що сидиш на престолі слави і споглядаєш на безодні – безначальний, невидимий, незбагненний, неописаний, незмінний; Отче Господа нашого Ісуса Христа, великого Бога і Спасителя, надії нашої, Який є образом благости твоєї, печать рівнообразна, що в Собі являє тебе – Отця, живе Слово, Бог істинний, предвічна премудрість, життя, освячення, сила, справжнє світло, що через Нього Дух Святий з’явився, Дух істини, дар усиновлення, запорука майбутнього спадкоємства, початок вічних благ, животворяща сила, джерело освячення; Ним бо підкріплене все створіння, духовне і розумне, Тобі служить і тобі повсякчасно возсилає славослов’я, бо все служить тобі. тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли, господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими; перед Тобою навкруги стоять серафими, шість крил в одного і шість крил у другого; двома ото вони покривають обличчя свої, а двома ноги, двома ж літаючи, безперестанно взивають один до одного устами, в невмовкаючих славословленнях,

Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи:

Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах.

З цими блаженними силами, Владико чоловіколюбче, і ми грішні, кличемо і мовимо: Святий єси і воістину пресвятий, і немає міри величі святости твоєї, і праведний єси в усіх ділах твоїх, бо правдою й істинною постановою ти все здійснив щодо нас. Ти бо створив людину, взявши порох із землі, і, вдостоївши її образом Своїм, Боже, ти поставив її в достатньому раю, і за збереження заповідей твоїх Ти обітував їй безсмертне життя і насолоду вічних благ. Коли ж вона не послухала тебе, істинного Бога, що створив її, і дала себе звести зміїною приманою і вмертвила себе своїми прогрішеннями, ти, Боже, праведним твоїм судом вигнав її з раю в цей світ і повернув до землі, з якої вона була взята, улаштовуючи їй спасіння через відродження в самому Христі твоєму. Бо не відвернувся ти докраю від створіння Твого, що його ти створив, благий, ані не забув ти діла рук твоїх, але відвідував їх на всі лади, із-за милосердя милости твоєї; ти посилав пророків, творив чудеса через святих твоїх, що в кожному роді добровгодили тобі; Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасіння; Ти дав нам закон на поміч й ангелів поставив охоронцями. А коли прийшла повнота часу, ти говорив до нас через самого Сина Твого, що ним Ти і віки сотворив. Він, бувши відблиском слави твоєї і образом істоти твоєї, що носить все словом сили своєї, не вважав на здобич бути рівним тобі, Богові й Отцеві, але, будучи предвічним Богом, на землі появився і з людьми співжив; і, народившись з Діви святої, сам умалив себе, вид слуги прийняв і став подібним до тіла смирення нашого, щоб нас подібними вчинити до образу слави своєї. Бо тому, що через людину гріх увійшов у світ, а через гріх – смерть, благоволив твій Син, будучи в лоні в тебе, Бога й Отця, що народився від жінки, святої Богородиці і приснодіви Марії, бувши під законом, осудити гріх своїм тілом, щоб, умираючи в Адамі, оживотворилися ми в самому Христі. І, поживши в цьому світі, він дав спасенні повеління, відвернув нас від ідольської примани, привів до пізнання тебе, істинного Бога й Отця, придбав собі нас у вибраний люд, царське священство, народ святий і, очистивши нас водою й освятивши Духом Святим, віддав себе взамін смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, він усунув болі смертні і воскрес у третій день, і простелив шлях усякій плоті воскресінням з мертвих, бо неможливо було, щоб зотління держало начальника життя. Він став початком померлих, первородним з мертвих, щоб самому бути всім, серед усіх першим. І, вийшовши на небо, Він сів праворуч величности твоєї на висотах, і прийде віддати кожному за вчинками його. А на спомин спасенного свого страждання Він зоставив нам це, що ми принесли за його заповідями. він бо, маючи вийти на добровільну, і приснопам’ятну, і животворящу свою смерть, в ночі, в яку віддав себе за життя світу, взяв хліб у святі свої і пречисті руки, показав тобі, Богові й Отцеві, воздав хвалу, поблагословив, освятив, переломив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це є тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.

Амінь.

так само взяв і чашу з виноградним плодом, розвів, воздав хвалу, поблагословив, освятив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Пийте з неї всі, це є кров моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.

Амінь.

Це чиніть на Мій спомин, бо кожного разу, коли їсте хліб цей і п’єте чашу цю, мою смерть звіщаєте, моє воскресіння ісповідуєте. Отож і ми, Владико, споминаючи спасительні його страждання, животворящий хрест, триденне погребення, з мертвих воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч тебе, Бога й Отця, сидіння, і славний і страшний його другий прихід,

твоє від твоїх тобі приносимо, за всіх і за все.

Тебе оспівуємо, Tебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Tобі, Боже наш.

Ради цього, Владико пресвятий, і ми грішні і недостойні слуги твої, сподобившися служити святому твоєму жертовникові, не за праведні вчинки наші, бо нічого доброго ми не вчинили на землі, але ради милости твоєї і щедрот твоїх, що ти їх щедро зілляв на нас, зі сміливістю приближаємося до Твого святого жертовника і, поклавши ці дари, під якими скривається святе тіло і кров Христа Твого, тобі молимось і тебе призиваємо, Святий над святими, щоб доброзичливістю твоєї благости прийшов Дух твій Святий на нас і на дари ці, що перед нами, і поблагословив їх, і освятив, і показав:

Хліб ото цей – самим чесним тілом Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

А чашу оцю самою чесною кров’ю Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

Пролитою за життя світу.

А нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого і вчини, щоб ні один з нас не причастився святого тіла й крови Христа Твого на суд або на осудження, але щоб ми знайшли милість і благодать з усіма святими, що від віку тобі благовгодили, праотцями, отцями, патріярхами, пророками, апостолами, проповідниками, благовісниками, мучениками, ісповідниками, вчителями, і з усяким духом праведним, померлим у вірі.

Особливо з пресвятою, пречистою, преблагословенною, славною Владичицею нашою Богородицею і приснодівою Марією.

Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і люд-ський рід, освячений храме і раю духовний, дівственна похвало, з Тебе ж бо Бог воплотився і хлоп’ятком став, сущий перед віками Бог наш; утробу бо Tвою престолом сотворив, а Tвоє лоно просторіше від небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.

Із святим Йоаном пророком, предтечею і христителем, зі святими і всехвальними апостолами, зі святим ім’я, що його пам’ять творимо, і з усіма святими твоїми, і за їхніми молитвами відвідай нас, Боже.

І пом’яни всіх раніше померлих в надії воскресіння життя вічного.

За упокій і відпущення прогрішень душі слуги Твого ім’я, на місці світлому, звідки відійшла печаль і зітхання, упокой його, Боже наш.

І упокой їх там, де сяє світло лиця Твого.

Ще молимося тобі, Господи, пом’яни святу твою соборну й апостольську Церкву, що від кінців і аж до кінців вселенної, і умиротвори її, яку ти набув чесною кров’ю Христа Твого, і храм цей святий утверди аж до кінця віку. Пом’яни, Господи, тих, що принесли тобі ці дари, і тих за кого, через кого і ради кого їх принесли. Пом’яни, Господи, тих, що приносять плоди і добро творять у святих твоїх церквах, і пам’ятають про вбогих, воздай їм багатими і небесними Твоїми дарами; даруй їм замість земного – небесне, замість дочасного – вічне, замість тлінного – нетлінне. Пом’яни, Господи, тих, що в пустинях, і горах, і вертепах, і пропастях земних. Пом’яни, Господи, тих, що в дівстві, і побожності, і подвижництві, і чистому житті перебувають. Пом’яни, Господи, Богобережений народ наш, правління і все військо. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни їхні серця прихильністю до Церкви твоєї і до всього люду Твого, щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті. Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою твоєю. Пом’яни, Господи, тут присутніх людей і з оправданих причин неприсутніх, і помилуй їх і нас багатством милости твоєї; скарбниці їх наповни всяким добром, подружжя їх у мирі й однодумності збережи, дітей вигодуй, молодь виховай, старців підтримай, малодушних утіш, розсіяних ізбери, заблуканих поверни і приєднай до святої твоєї католицької й апостольської Церкви; навіжених нечистими духами звільни, з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволь, недужих вилікуй; і всіх тих, що на судах, і в рудниках, і на засланнях, і на гірких роботах, і в усякій журбі, і нужді, і утисках, – пом’яни, Боже. І всіх тих, що потребують великого Твого милосердя, і тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей твоїх пом’яни, Господи Боже наш, і на всіх вилий багату твою милість, даючи всім те, чого вони просять, на спасіння. А кого ми не пом’янули, через невідання чи забуття, чи задля безлічі імен, ти сам пом’яни, Боже, бо Ти знаєш вік й ім’я кожного, Ти ж знаєш кожного від лона його матері. Ти бо, Господи, поміч безпомічним, надія безнадійним, бурями гнаним спаситель, плаваючим пристановище, недужим лікар; тож для всіх будь усім, відаючи кожного і прохання його, дім, і потреби його. Вибав, Господи, місто це (або: село це, або: обитель цю) і всяке місто й країну від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню, меча, навали чужих народів та міжусобної брані.

Найперше пом’яни, Господи, святішого вселенського архиєрея нашого ім’я, Папу Римського, блаженнішого верховного Архиєпископа і Митрополита нашого Кир ім’я, преосвященнішого Архиєпископа і Ми-трополита нашого Кир ім’я i боголюбивого єпископа нашого кир ім’я, і даруй їх святим твоїм церквам, щоб у мирі, цілі, чесні, здорові, довголітньо i правильно навчали слово твоєї істини.

І всіх, і все.

Пом’яни, Господи, слугу божого ім’я, за спасіння, виявлення милости, і відпущення гріхів його.

Пом’яни, Господи, всяке єпископство православних, що правильно навчає слово твоєї істини.

Пом’яни, Господи, з великої Своєї милости і моє недостоїнство, прости мені всяке добровільне і недобровільне прогрішення, щоб ради моїх гріхів ти не заборонив благодаті Святого Твого Духа від оцих дарів, що перед нами.

Пом’яни, Господи, пресвітерство, в Христі дияконство і ввесь священичий чин, і не посороми ні одного з нас, що стоїмо навкруги святого Твого жертовника. Відвідай нас благістю твоєю, Господи, вияви нам багаті твої щедроти, даруй нам добре й корисне поліття, даруй землі дощі мирні на врожай, благослови вінець літа благости Твоєї, угамуй розбрат Церков, угаси гордовитість народів, виникнення єресей негайно знищ силою Святого Твого Духа, і всіх нас прийми в царство твоє, показавши нас синами світла і синами дня, твій мир і твою любов даруй нам, Господи Боже наш, бо Ти все воздав нам.

І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пре-чесне й величне ім’я твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсяк-час, і на віки вічні.

Амінь.

 

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Василія Великого.

12  Перша частина Катехизму розкриває зміст християнської віри в Пресвяту Тройцю: Отця, і Сина, і Святого Духа – єдиного Бога, Який об’явив Себе людям і дав їм пізнати Свою волю^[1]. Цей зміст віри Церк-ва урочисто сповідує, соборно проголошуючи Символ віри, та молитовно досвідчує в анафорі Божественної Літургії. Тому перша частина Катехизму, яка складається з трьох розділів, побудована на тлумаченні Символу віри та Анафори Літургії святого Василія Великого.

 

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»] (18 листопада 1965), 2.

15     Другий розділ «Віруємо в Тройцю єдиносущну і нероздільну» розкриває вчення Церкви про Пресвяту Тройцю – Отця, і Сина, і Святого Духа. Таїнство Пресвятої Тройці перевищує людське розуміння. Приймаючи це таїнство Триєдиного Бога вірою, ми наближуємося до Нього, сповнюємося Ним і водночас осягаємо щораз більшу повноту пізнання Бога та життя в Ньому.

56     Святими Отцями Церква називає і визнає тих, які проповідували Євангеліє в істинності вчення та святості життя. Тому й звіщали Благу Вість силою Святого Духа – Духа істини, стаючи для Церкви Отцями віри й уподібнюючись до апостола Павла, який сказав: «Хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас породив через Євангеліє в Христі Ісусі» (1 Кр. 4, 15-16).

69     Кожен народ є спільнотою з власною історичною пам’яттю, своєю батьківщиною і працею заради процвітання і вдосконалення. До народів Христос посилає апостолів: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20). Християнізація народів полягає в поступовому формуванні християнського світогляду та життєвого укладу. Християнська культура народу є засобом передавання віри з покоління в покоління. Вона ж виховує в народі любов до Бога, до Батьківщини, жертовне служіння її благові, чесне ставлення до праці, зміцнює сімейні, родинні та суспільні зв’язки. Виявом взаємопроникання Євангелія і культури народу є помісність Церкви.

70  Церква, єдина й водночас багатоманітна, є прообразом сім’ї народів, рівних і різних. Їм усім Церква проповідує шлях спасіння: «Проповідування Церкви вірогідне і тривке, бо через неї пролягає одна дорога спасіння по всій землі^[1]». Церква у служінні спасінню народів черпає наснагу із споглядання Пресвятої Тройці – Божественної спільноти Осіб єдиного Бога. Вона ж запрошує: «Прийдіть, народи світу, поклонімось Богові в трьох Особах […]: Святий Боже, що все твориш Сином, за співдіянням Святого Духа! Святий Кріпкий, що нам Отця об’явив і у світ послав Святого Духа! Святий Безсмертний і Душе-Утішителю, що від Отця ісходиш і в Сині перебуваєш: Тройце Свята, – слава Тобі^[2]!».

 

^[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 20, 1.

^[2] Квітна тріодь, Неділя П’ятдесятниці, Вечірня, стихира на «Господи, взиваю я».

71  Таїнство Пресвятої Тройці – Отця, і Сина, і Святого Духа – нескінченно перевищує можливості людського розуміння. «Божество цілком незбагненне, і Сутність, яка понад усім, за єством не така, якою вважає її розум^[1]». За словами апостола Павла, глибини таїнства осягає тільки Святий Дух: «Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кр. 2, 11). Однак той же самий Дух, Дух Істини, сходячи на людей, відкриває внутрішнє Боже життя. Він навчає людей висловлювати істину, наскільки це можливо, мовою віри: «Ми ж прийняли […] Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога; про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух, – духовні речі духовними словами подаючи» (1 Кр. 2, 12-13). А тоді, навчивши, Святий Дух чуває, щоб віра – «запорука того, чого сподіваємося» – виросла до споглядання «речей невидимих» (пор. Євр. 11, 1), тобто щоб людина побачила невидиме, наче видиме, неясне – лицем до лиця: «Християнин Сходу свідомий, що зв’язок із [божественною] дійсністю можна встановити лише у споглядальному мовчанні, бо на вершині пізнання та досвіду Бога є Його абсолютна непізнанність^[2]».

 

^[1] Григорій Ніський, Слово про Божество Сина і Духа і похвала праведному Авраамові.

^[2] Іван Павло ІІ, Апостольський лист Orientale Lumen [«Світло Сходу»] (2 травня 1995), 16.

73  У наших літургійних та особистих молитвах, через постійне взивання та прославу імені Отця, і Сина, і Святого Духа, ми одночасно висловлюємо нашу віру та сопричастя з Пресвятою Тройцею, яка дарує нам «благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа^[1]».

 

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого, виголошення перед анафорою.

74  Христова Церква, спираючись на Об’явлення Боже та його святоотцівське тлумачення, так сповідує віру в Бога Отця в Нікейсько-Царгородському Символі віри^[1]: «Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, і всього видимого і невидимого». Отцівство Бога означає, що Отець безначально родить Сина й від Отця ісходить Святий Дух^[2]. Бог усе сотворив і всім управляє, і для свого творіння Отець є Творцем і Вседержителем. Через те, що Отець зволив, почав існувати всесвіт. Ми віруємо в єдиного Бога, тому що є єдиний Бог Отець.

 

^[1] І Константинопольський Собор, Нікейсько-Царгородський Символ віри.

^[2] Пор. Григорій Ніський, Проти Євномія, І, 32.

80  У своєму досвіді Церква завжди споглядає Отця у відношенні до Сина і Святого Духа, а Тройцю – як сопричастя Осіб. «Вірую в єдиного Бога, в Тройці славленого Отця неродженого, безначального, нескінченного; Сина ж родженого, але собезначального Отцеві і співнескінченного; і Духа Святого, що від Отця ісходить і в Сині являється, але також собезначального і рівного Отцеві і Синові, – у Тройцю єдиносущну, але роздільну Особами, Тройцю за іменами, але єдиного Бога^[1]».

 

^[1] Іларіон, митрополит Київський, Ісповідання віри.

81  Отець є Отцем тому, що є Отцем Сина і Джерелом ісходження Святого Духа. Син і Святий Дух – «від Отця, хоч і не після Отця^[1]». Родження Слова й ісходження Духа не можна сприймати в категоріях часу: «Отець бо споконвічно родить Сина споконвічного та співпрестольного, а Дух Святий є в Отці співславлений з Сином: одна сила, одна природа, одне Божество^[2]». Бог Отець є Началом найтіснішого і нероздільного сопричастя (грецькою – койнонія) у любові Божих Осіб.

 

^[1] Пор. Григорій Богослов, Слово 29. Про богослов’я третє, 3.

^[2] Квітна тріодь, Неділя П’ятдесятниці, стихира на «Господи, взиваю я».

82  Особова інакшість Отця від Сина і Святого Духа полягає в тому, що Отець – нероджений. Він, Сам будучи неродженим, є Началом Особи Сина та Особи Святого Духа. Неродженість Бога-Отця – це Його необумовленість ніким і нічим іншим. «Отець називається так, бо родить Сина, а Син [є Сином] через родження від Отця, а Дух Святий – через ісходження від Отця, будучи, однак, від Нього невіддільним^[1]».

 

^[1] Іларіон, митрополит Київський, Ісповідання віри.

96     Христос вказує на особливу місію Святого Духа в історії спасіння: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то Він і свідчитиме за мене» (Йо. 15, 26-27). Як прорік Христос, Святий Дух «навчить вас усього і все вам нагадає» (Йо. 14, 26), «наведе вас на всю правду […] і звістить те, що настане» (Йо. 16, 13). Він «прославить Сина, бо візьме з Синового, щоб звістити учням» (пор. Йо. 16, 14).

97  Отці Церкви, навчаючи про Особу Святого Духа, насамперед наголошували на тому, що відрізняє Особу Святого Духа від Осіб Отця і Сина, тобто що Святий Дух від Отця ісходить. Цю віру вони соборно сповідували в Символі віри: «Вірую… в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця ісходить». Про ісходження Святого Духа святий Кирило Олександрійський повчає: «Святий Дух – це Той, який [...] виливається від Бога Отця через Сина й відкриває нам Своє існування наче в образі подиху вуст^[1]».

 

^[1] Кирило Олександрійський, Діалог про Пресвяту Тройцю, 2.

98  Святі Отці відрізняли внутрішнє життя Пресвятої Тройці від її об’явлення у творінні. У Пресвятій Тройці Святий Дух ісходить від Отця – єдиного Начала Пресвятої Тройці. Коли Святі Отці говорили про дію Осіб Тройці у творінні, то сповідували, що Отець зсилає Святого Духа «через Сина^[1]». Святий Кирило Олександрійський, сповідуючи одну й ту ж саму віру, трактував це зсилання Святого Духа «через Сина» як походження Святого Духа «від Отця і Сина^[2]». На цьому наголошували й отці Флорентійського собору: «Деякі говорили, що Святий Дух походить від Отця і Сина, інші ж твердили про походження від Отця через Сина. Усі вони різними словами висловлювали те саме значення^[3]». Цю ж думку висловлено і в Артикулах Берестейської унії: «Дух Святий […] з одного Начала, немов із джерела, від Отця через Сина ісходить^[4]».

 

^[1] Пор. Григорій Ніський, Про життя святого Григорія Чудотворця.

^[2] Пор. Кирило Олександрійський, Скарбниця: Що Святий Дух є з сутності Отця і Сина.

^[3] Флорентійський Собор, Булла Laetentur caeli Радійте небеса (Сесія VI: 6 липня 1439).

^[4] Артикули Берестейської унії, арт. 1.

101 Бог – у Своїй любові до людства – вийшов із неприступного світла Свого внутрішнього божественного життя та об’явив Себе в сотвореному Ним світі: «Днесь незаходиме сонце засяяло, і світ осяюється Господнім світлом^[1]». Основою світу є «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа» (пор. 2 Кр. 13, 13^[2]). Святий Василій Великий навчає про участь трьох Осіб Пресвятої Тройці у сотворенні світу: «Первісна причина створеного – Отець, причина творяча – Син, і причина звершуюча – Святий Дух^[3]». Цей сотворений у любові світ стає «храмом» – місцем і середовищем спілкування Бога з людиною. Перебування Бога в світі як у храмі є прообразом входження Божого Сина в людське тіло – воплочення (див. Євр. 10, 5).

 

^[1] Требник, Чин великого освячення води святих Богоявлень, молитва друга.

^[2] Анафора Літургії Йоана Золотоустого.

^[3] Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфілохія, єпископа Іконійського, 16, 38.

112 Бог, за Своїм задумом, діє у світі, підтримує світ в існуванні і провадить його до звершення. Це Боже діяння називаємо Божим Промислом (Провидінням). Боже Провидіння полягає в благодатному «передбаченні» та «предвічній раді» Отця, і Сина, і Святого Духа^[1]; воно є волею Бога про світ і визначає звершення світу: «Ти Твоєю владою держиш створіння і Твоїм Промислом будуєш світ^[2]». Це значить, що й у світі, і в нашому житті нема випадковостей чи другорядностей. Віра дає змогу побачити діяння Божого Промислу в конкретних життєвих обставинах.

 

^[1] Пор. Йоан Дамаскин, Слово третє на захист святих ікон, 19.

^[2] Требник, Чин великого освячення води святих Богоявлень, молитва третя.

203 Христос почав Своє прилюдне служіння словами проповіді: «Сповнився час, і Царство Боже близько, покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мр. 1, 15). Царство Боже уособлюється в Ісусі Христі. Людина стає учасником Царства через віру в Христа і святе Хрещення: «Хто увірує й охреститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений» (Мт. 16, 16; пор. також Йо. 3, 5). Вона сотворена для Царства Небесного: «Усе те, що в людській душі є вроджене, засіяне в ній Словом Божим, яке було споконвіку з Богом, і все це є зародком Царства Божого^[1]». Царство Боже – це воля Отця, проголошена Сином і сповнена у Святому Дусі. Це «благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа» триватиме «нині, і повсякчас, і на віки віків».

 

^[1] Оріген, Коментар на Матея, 10, 2.

231 Сходження Христа в ад є звершенням спасіння всього світу: «неба, землі і глибин підземних^[1]». Бог у воплоченні сходить з «небесного» у «земне», а через смерть сходить у «глибини підземні», щоб наповнити Собою «все»: «В гробі плоттю, в аді з душею як Бог, в раю із розбійником, і на престолі був єси, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, неописаний^[2]». Помираючи і сходячи до аду, Христос-Боголюдина об’являється «Воскресінням і Життям»: Він пробуджує від гріховного сну Адама та вводить його до раю. Тому «той, хто проникне в глибину хреста і гробу та буде посвячений у таїнство воскресіння, пізнає кінцеву мету, заради якої Бог створив усі речі на початку^[3]».

 

^[1] Квітна тріодь, Неділя Пасхи, Пасхальна утреня, Канон Пасхи, пісня 3.

^[2] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого, молитва при кадінні після Проскомидії.

^[3] Максим Ісповідник, Розділи про богослов’я і про домоустрій воплочення Сина Божого, І, 66.

258   Про Зіслання Святого Духа на апостолів звіщає Сам Ісус Христос: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, Він і свідчитиме за Мене» (Йо. 15, 26). Святий Дух, який від Отця ісходить, прийде на прохання Сина: «І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини» (Йо. 14, 16-17). П’ятдесятницю розпочинає воскреслий Христос, даючи апостолам владу відпускати гріхи: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 23).

261 Святий Дух зійшов на апостолів після того, як Христос був прославлений – воскрес, вознісся на небо й возсів праворуч Отця. Сподобившись Святого Духа, апостоли стають «новими скрижалями благодаті, написаними Богом, живими рукописами спасительного Слова, написаними Духом, перстом Отця^[1]». Збуваються слова Йоана Хрестителя про очікуваного Спасителя, Який буде хрестити «Духом Святим і вогнем» (Лк. 3, 16).

 

^[1] Октоїх, глас 2, четвер, вечірня, стихира на «Господи, взиваю я».

272   Церква як середовище діяння Отця, і Сина, і Святого Духа є іконою Пресвятої Тройці, тобто спільнотою сопричастя Бога з людьми і людей між собою. Як один Бог є у трьох Особах, так і єдина спільнота Церкви існує в соборності помісних Церков, які перебувають у сопричасті між собою.

279 Христос будує Церкву словом проповіді, свідченням Свого життя аж до хресної смерті та воскресіння. «Розпростерши обійми на хресті, Христос зібрав усі народи і явив єдину небесну і земну Церкву^[1]». Для служіння в Церкві Христос покликає дванадцятьох апостолів. Це число відповідає дванадцятьом колінам-племенам Ізраїля. Апостолам нового народу Божого Христос повіряє Церкву: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20). Виконуючи заповідь Божественного Спасителя, апостоли розійшлися по цілому світі, «як стріли Божественного лука, випущені в цілий світ^[2]».

 

^[1] Октоїх, глас 4, неділя, утреня, канон, пісня 8.

^[2] Пор. Октоїх, глас 3, четвер, утреня, сідальний по 3-му стихословію.

284 Христова Церква єдина, бо один є Бог: «Один Бог і Отець усіх» (Еф. 4, 6); і один є Ісус Христос – Будівничий Церкви: «Збудую Мою Церкву» (Мт. 16, 18). Збудована Христом і оживлена Святим Духом, Церква є «таїнством неподільної єдності на зразок Пресвятої Тройці^[1]». Єдність Церкви основана на одній спільній вірі в Пресвяту Тройцю – Отця, і Сина, і Святого Духа – і на єдиному Хрещенні: «одна віра, одне Хрещення» (Еф. 4, 5). Через єдину віру і єдине Хрещення ті, що увірували, стають членами єдиного Тіла Христового: «Отак і ми: численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член» (Рм. 12, 5). Єдина Церква є прообразом об’єднаного Божого Люду, котрий буде досконало явлений у Царстві Божому.

 

^[1] Кипріан Картагенський, Листи, 69, 6.

335   Молитва Церкви завжди звернена до Отця через Сина у Святому Дусі. «До Отця через Сина», бо ніхто не може прийти до Отця без Сина. «У Святому Дусі», бо Дух молиться у нас «стогонами невимовними» (пор. Рм. 8, 26). Дією Святого Духа через Сина молитва Церкви підноситься до Отця. Щоразу, коли прикликаємо ім’я Пресвятої Тройці, розпочинаючи нашу молитву та щоденні справи, ми сповідуємо свою єдність з Отцем, і Сином, і Святим Духом та сповнюємо все своє життя світлом Пресвятої Тройці.

358   Як прилюдна діяльність Христова почалась проголошенням пришестя Царства Божого, так і Літургія починається звіщенням присутності Царства. Священик, навхрест знаменуючи Євангелієм святий престол, виголошує: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки вічні», на що учасники Літургії відповідають: «Амінь» (з єврейської – Нехай так буде), сповідуючи, що Царство дійсно є серед нас, і прагнучи, щоб воно зростало.

375   Молитві благодарення передує діалог між священнослужителем і вірними, у якому згадано основні передумови Євхаристійного таїнства: приймаючи «милість миру» – дар Божого примирення, ми відповідаємо «жертвою хвалення»: прославою, благословенням, благодаренням, поклонінням і приношенням – усім євхаристійним дійством. Ми можемо приносити це «святе возношення» тому, що прийняли «благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця і причастя Святого Духа».

 383   Святе возношення завершуємо словами: «Дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречесне й величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні». Відновлюючись у Божій любові через взаємодарування, «віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа» (2 Кр. 3, 18).

396   Анафора Літургії святого Йоана Золотоустого – перлина історії спасіння, переданої мовою біблійних образів. Особливістю цієї анафори є благодарна молитва, яка починається прославою «несказанного, незбагненного, невидимого, неосяжного і завжди сущого» Бога, який об’явив Себе Отцем, і Сином, і Святим Духом. Священик благодарить Бога за всі Його добродійства: за те, що привів людей до буття, підніс їх після падіння, привів до неба й дарував їм Царство Боже, а також за цю Службу, яку Бог зволив прийняти.

421   Хрещення здійснюється водою, яка є символом і життя, і смерті (напр. «води потопу», див. Бут. 6-9). Перехід через води Червоного моря є символом спасіння (див. Вих. 14), а омивання водою – символом зцілення (напр. Наамана від прокази – див. 2 Цар. 5, 10-14). Занурюючи тричі хрещеника у воду або тричі поливаючи водою його голову, священик взиває: «Хрещається раб Божий (або раба Божа) (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». У Хрещенні помирає «стара» людина й народжується «нова», з’єднана з трьома Божими Особами – Отцем, і Сином, і Святим Духом (див. Мт. 28, 19). Це стається через поєднання зі смертю і воскресінням Христа (див. Рм. 6). На знак новонародження у Хрещенні хрещеникові надають християнське ім’я, чим Церква вводить новоохрещеного в духовний зв’язок із його небесним опікуном.

423   Таїнство Хрещення звичайно звершує священик як духовний отець парафіяльної спільноти, до якої приєднується новоохрещений. Однак, якщо людині загрожує небезпека смерті, її може охрестити кожен християнин. Тоді Хрещення здійснюють триразовим поливанням хрещеника водою і словами: «Хрещається раб Божий (або раба Божа) (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Якщо людина, яка в небезпеці смерті прийняла Хрещення без повного літургійного обряду, не померла, то її приводять до священика, щоб він довершив Чин Хрещення, а також звершив таїнство Миропомазання. Святі Таїнства Хрещення і Миропомазання приймають тільки раз у житті, оскільки, народившись Святим Духом у Христі, ми назавжди залишаємося дітьми Отця.

478 Священик після того, як під спів «Блаженні всі, що бояться Господа, що ходять путями Його» (пор. Пс. 128 (127)), увів наречених досередини храму, розпочинає Чин Вінчання, подібно до Божественної Літургії, торжественним виголосом: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа». Цей виголос вказує на тісне поєднання Таїнства Вінчання з Пресвятою Євхаристією, благодаттю якої наречені стають одним тілом. «Бо святе Причастя є завершенням всякого священнодійства і печаттю кожного божественного таїнства. Церква добре робить, приготовляючи святі Дари для спокутування і благословення подружньої пари. Бо Сам Христос, який дав нам ці Дари і є цими Дарами, прийшов на весілля [до Кани Галилейської], щоб принести їм [нареченим] єднання в мирі та однодумності. Тому ті, хто єднаються в подружжі, мають бути гідними Святого Причастя; вони мають бути поєднані перед Богом у храмі – домі Божому, бо вони є діти Божі^[1]».

 

^[1] Симеон Солунський, Про чесне й законне подружжя, 282.

533   Богослужіння Церкви – це служіння Бога людям і служіння людей Богові. Отець, і Син, і Святий Дух – невидимий Бог – виявляє Свою присутність через богослужбові дії. Божий Син Ісус Христос для спасіння людей стає людиною, щоб піднести людей до «речей невидимих» (пор. Євр. 11, 1). У богослужінні люди відкривають і пізнають Божу благодать, любов, мир, спасіння, таїнственно входять у Царство Боже. Звершуючи богослужіння, люди досягають недосяжного Бога, тобто обожествлюються (пор. 2 Пт. 1, 4).

536   Богослужіння видимо являє спільноту Церкви як ікону невидимої спільноти Отця, і Сина, і Святого Духа. Звершуване Церквою богослужіння через обряд діє і на тілесні чуття людини: ми бачимо храм та ікони, чуємо молитовний спів, вдихаємо запах ладану, відчуваємо смак «благого Господа», торкаємося устами ікон і Євангелія. Усі органи чуття нашого тіла беруть участь у богопочитанні, аби людина всеціло, духом, душею і тілом, приносила Богові «словесну службу».

626   Знаком святого хреста християнин сповідує віру в Пресвяту Тройцю і воплочення Божого Сина. Знак хреста кладемо правою рукою, благоговійно і без поспіху, супроводжуючи словами «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Складанням разом трьох пальців сповідуємо віру в Пресвяту Тройцю, а зігнувши до долоні інші два пальці, сповідуємо дві природи воплоченого Сина Божого – Божу і людську. Хрестовидно знаменуючись від чола до грудей і від правого плеча до лівого, сповідуємо Пасхальне таїнство смерті й воскресіння Христа. Кожного разу, знаменуючи себе хресним знам’ям зі словами: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», ми сповідуємо, що наше спасіння, яке звершив на хресті Ісус Христос, є дією Пресвятої Тройці.

810 Молитва прослави є плодом спілкування з Богом та усвідомлення Його невимовної величі, несказанної доброти й милосердя до людини. Відчувши себе у світлі Божої слави, ми висловлюємо своє духовне захоплення в молитві прослави: «Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь^[1]».

 

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого, виголос на Мирній єктенії.

827   Духовне отцівство в Церкві випливає з життя Пресвятої Тройці. У Пресвятій Тройці Отець є джерелом родження Сина та ісходження Святого Духа. Отець подає людині вічне життя через Свого Єдинородного Сина у Святому Духові. Так і християнин, народжений у лоні Церкви з висоти (пор. Йо. 3, 7), з води й Духа (пор. Йо. 3, 5), покликаний передавати божественне життя проповіддю та свідченням. На цьому наголошує й Апостол народів, звертаючись до Корінтян: «Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків небагато; бо я вас породив через Євангеліє в Христі Ісусі» (1 Кр. 4, 15).