215 Слово Пасха (єврейською – Песах) означає пройти повз, перейти через. Пасха Ісуса Христа – це Його перехід через страждання, смерть до Його прославлення у Воскресінні й Вознесінні. У найглибшому сенсі Пасхою є Сам Христос (див. 1 Кр. 5, 6-8), адже в Ньому стався перехід від смерті до життя: «Пасха Господня, Пасха – від смерті бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів^[1]». Без Нього всі зусилля людства визволитися з полону гріха і смерті були б марними.

^[1] Квітна тріодь, Неділя Пасхи, Пасхальна утреня, Канон Пасхи, пісня 1, ірмос.

240 Славне друге Пришестя Христа несе зі собою також прославлення людини (див. Кл. 3, 4), яке є сповненням обожествлення, осягненням «повноти Христа» (Еф. 4, 13). Христос розпочав прославлення людини у Своєму Воскресінні, а відтак – в історії Церкви у свідченні святих: «Христос із мертвих устав, як начало померлих, первородний творіння, Творець всього, що існує, Він і нашу зотлілу природу обновив у Собі^[1]», а тоді у відповідь «як первістки єства вселенна приносить Насадителю творіння … богоносних мучеників^[2]».

^[1] Октоїх, глас 3, неділя, утреня, сідальний перший.

^[2] Пор. Часослов, Повсякденна служба, субота, кондак мученикам.

247 Прославлення тіла християнина вже звершується у святому таїнстві Євхаристії, коли він єднається з прославленим Христом. «Євхаристія – лік безсмертя проти того, щоб помирати^[1]». Людина доростає до «тіла духовного» (пор. 1 Кр. 15,.44): «Наші тіла, які мають участь у Євхаристії, стають нетлінними, бо мають надію на воскресіння^[2]».

^[1] Ігнатій Антіохійський, Послання до Ефесян, ХХ, 2.

^[2] Іриней Ліонський, Проти єресей, IV, 18, 5.

502 Церковне освячення здійснюється благодатною дією Святого Духа через молитву спільноти вірних. Церква освячує різні речі, вилучаючи їх зі світського вжитку й призначаючи для богослужбового використання, а також посвячує людей на особливе служіння Богові. Посвячення людей та освячення речей наближають людину і творіння до Бога, аж до об’єднання всього у Христі як Главі в Його славному зновупришесті, коли все явиться прославленим. Тепер же знаками цього прославлення є посвячення осіб на різні церковні служіння та освячення речей. Христова Церква посвячує людей на церковне служіння в чинах поставлення на свічконосця, читця, співця, піддиякона. Кожний із цих чинів засвідчує осягнення духовної зрілості для відповідного церковного служіння. Цю внутрішню готовність «світити» вірою, служити словом символізують речі, які використовують під час поставлень (наприклад, свічка, книга Апостола).

542   Молитовне значення Вечірні полягає в прославленні Господа, проханні про дари і каятті за провини. Ці три основні її елементи переплітаються між собою. У Псалмі 104 (103) прославляємо Господа за Його творіння, а на «Господи, візвав я до Тебе» (Пс 141 (140); 142 (141); 130 (129); 117 (116)) висловлюємо каяття і просимо прощення. Важливими елементами Вечірні є кадіння та світло. Дим кадила, що піднімається вгору, висловлює нашу покаянну молитву, яка восходить до Господа, а в гимні «Світло тихе» оспівуємо Христа, який неміччю Свого хреста здолав силу диявола і «життя дарував усьому світу». У гимні «Сподоби, Господи» просимо про охорону від гріха «у вечір цей» світлом Божих настанов.

620   У наш час після прославлення численних новомучеників УГКЦ мощі декого з них були перенесені з місць поховання до місць почитання. Паломництва до цих місць, численні зцілення, які прочани отримують завдяки молитвам до праведників чи торканню до їхніх мощей, є ще одним підтвердженням перемоги Бога крізь час і простір над стражданнями, хворобами та смертю. Ці чуда діються завдяки благодаті Святого Духа, через заступництво праведників і віру самих паломників.

621 Літургійний або церковний спів є виявом богопочитання. Церковний спів – це молитва славослів’я, якою Церква єднається з ангельськими хорами у прославленні Пресвятої Тройці. Джерелом славослів’я є споглядання Пресвятої Тройці, а тому літургійний спів – це справжня висока «музика богослов’я». У літургійному співі людина бере участь у «безтілесному» співі^[1] ангельських хорів, «херувимів тайно являючи».

^[1] Пор. Молитовник «Прийдіте, поклонімся», Акафіст до Богородиці, ікос 1.

695 Разом з Ісусовою молитвою в нашій Церкві практикують молитву на вервиці до Богородиці. «Вервичка, або псалтир Пречистої Діви Марії, – це побожний спосіб моління до Бога, легкий і сприйнятливий для всіх. Він полягає в прославленні Пресвятої Богородиці повторюванням молитви «Богородице Діво» 150 разів – за числом псалмів Давида; при цьому кожен десяток перемежовується Господньою молитвою з відповідними роздумами над життям Господа нашого Ісуса Христа^[1]». Папа Римський Іван Павло ІІ додав до традиційних п’ятнадцяти вервичних роздумувань ще п’ять Таїнств Світла^[2].

^[1] Пій ІХ, Булла Consueverunt Romani Pontifices [«Римські Архиєреї зверталися»], (17 вересня 1569).

^[2] Іван Павло ІІ, Апостольське послання Rosarium Virginis Mariae [«Вервиця Діви Марії»], (16 жовтня 2002), 21.

840   З віри зроджується надія – очікування повноти Царства Божого, уже дарованого людині. Перспектива християнського життя, його мета, до якої ведуть прагнення людини, виходить поза межі людських сподівань, а також страждань та смерті. Християнин, який вірує у воскреслого Христа, що вознісся на небо і сидить праворуч Отця, очікує в надії свого прославлення з Христом у час Його славного зновупришестя (див. Кл. 3, 1-4).