94     З перших речень книги Буття для означення живого Бога вживається образ «Духа Божого» (Бут. 1, 2). У розповіді Святого Письма про сотворення людини згадано про «віддих життя», що його Бог «вдихнув» у людину, через що вона стала «живою істотою» (пор. Бут. 2, 7). У Старому Завіті наведено й інші образи, які в Новому Завіті стають символами Святого Духа: «ріки води живої» (пор. Йо. 7, 38), «помазання» (пор. 1 Йо. 2, 20.27), «вогонь очищення» і «вогненні язики» (пор. Лк. 3, 16; Ді. 2, 3), «вітер» (пор. Йо. 3, 8; Ді. 2, 2), «печать помазання» (пор. 2 Кр. 1, 22; Еф. 1, 13; 4, 30), «покладання рук» (пор. Ді. 5, 12; 8, 17-19), «голуб» (пор. Мт. 3, 16).

171   Дух Святий через пророка Міхея відкриває місце народження Месії: «Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде Мені Той, Хто має бути Володарем в Ізраїлі; Його походження із давніх-давен, з днів споконвічних» (Міх 5, 1). Народившись у Вифлеємі як людина, Месія водночас є споконвічно родженим від Бога: «Господь сказав до мене: Син Мій єси ти, Я породив тебе сьогодні. Проси в Мене, і Я дам тобі народи в спадщину, і кінці землі тобі в посілість» (Пс. 2, 7-8). Від Бога буде й помазання Месії: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув’язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління» (Іс. 61, 1-2).

192 У народженні Ісуса «весна благодаті… перемагає зиму безбожності^[1]». Різдво є провісником Пасхи. Ясла розуміємо як знак гробу Господнього, а покладання Дитяти до ясел – як прообраз покладання Христа до гробу. Миро, принесене мудрецями, вже є помазанням на майбутній похорон.

^[1] Мінея, Неділя перед Різдвом Христовим, Святих Отців , утреня, стихира на хвалитних.

420 Безпосередньо перед зануренням (поливанням) священик помазує оглашенного освяченим єлеєм (олією). Помазання єлеєм є знаком сили Святого Духа, яка дається оглашенному як «зброя правди» проти «всякого диявольського діяння» і на «обновлення душі і тіла^[1]». Священик помазує чоло – «щоб ум був відкритий на розуміння й прийняття таїнств віри»; груди – «щоб усім серцем любив Господа»; плечі – «щоб прийняв ярмо Христове», вуха – «на прийняття голосу божественного Євангелія», руки й ноги – «щоб підносив руки до святині й чинив правду на всякий час» та «щоб ходив слідами заповідей Христових^[2]». Помазання тіла вказує на те, що в Хрещенні відроджується єство людини з усіма її відчуттями.

^[1] Требник, Чин Хрещення, Молитва на освячення єлею.

^[2] Требник, Чин Хрещення, Молитви на помазання єлеєм.

424 Як Пасхальне таїнство смерті й воскресіння Христа завершується Зісланням Святого Духа на апостолів, так наше новонародження у Христі запечатується даром Святого Духа. Миропомазання є «печаттю» того дару, який ми отримали у Хрещенні, щоб показати, що на кожного охрещеного сходить Святий Дух, як на апостолів у П’ятдесятницю. Помазання Святим Духом означає, що християнин народжується до нового життя в Христі і стає дитиною Отця, щоб брати участь у Христовому царському, священичому і пророчому служінні для спасіння світу. На цьому наголошено в молитві на освячення святого мира у Великий четвер: «Пошли, Господи, Твого Духа Пресвятого на це миро і вчини його помазанням царським, помазанням духовним, яким були помазані царі, архиєреї й пророки, і всі їхні наслідники – єпископи й пресвітери і всі, що до нинішнього дня купіллю новонародження відроджені [...]. Вчини це миро Зшестям Святого Твого Духа^[1]».

^[1] Архиєратикон, Чин освячення святого великого мира.

425 Отримавши печать дару Святого Духа, християнин стає членом «народу вибраного, царського священства, народу святого, люду, придбаного на те, щоб звістувати похвали Того, Хто покликав з темряви у дивне Своє світло» (пор. 1 Пт. 2, 9). «Усіх тих, хто відродилися у Христі, знак хреста робить царями, а помазання Святим Духом посвячує їх у священики, щоб, окрім цього особливого служіння, усі християни, наповнені Духом і розумом, визнавали себе членами цього царського роду й учасниками священичого служіння. Бо що ж є для душі більш царського, ніж керувати своїм тілом, підпорядковуючи його Богові? Що є більш священичого, ніж жертвувати Господеві чисте сумління й приносити на вівтарі свого серця чисті жертви побожного життя^[1]?». Пророче служіння вірних здійснюється в непохитному сповідуванні віри, поглибленні її розуміння та свідченні Христа у світі^[2], і тому під час миропомазання Церква молиться за новоохрещеного: «Щоб він був твердим і непохитним у православній вірі, любові й надії, щоб він завжди хотів зі сміливістю і бездоганно сповідувати ім’я Христа перед усіма^[3]».

^[1] Лев Великий, Проповідь 4. На Різдво, 1.

^[2] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 12.

^[3] Требник, Чин Миропомазання, Велика єктенія.

430   Слова «печать дару Святого Духа» свідчать про належність хрещеника Богові, що він є Його власністю, бо ми «були запечатані обіцяним Святим Духом, що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу Його величі» (Еф. 1, 13-14). Силою та діянням Святого Духа християнин живе у Христі: «Помазання, що ви від Нього прийняли, у вас перебуває, і ви не потребуєте, щоб хтось навчав вас, бо Його помазання вас про все навчає. Воно і правдиве, і необманне. Так, як воно вас навчило, перебувайте в ньому» (1 Йо. 2, 27).

468 Святе таїнство Єлеопомазання звершують у храмі або там, де перебуває недужий. За спромогою це таїнство звершують кілька священиків (згідно з Чином – семеро), що унаочнює молитву всієї Церкви, тому Єлеопомазання називають ще «соборуванням». Чин Єлеопомазання включає освячення єлею, читання Апостола та Євангелія і помазання недужого. Священик, посвячуючи єлей, традиційно вживаний для лікувальних цілей, прикликає на нього силу Божу, «щоб він був для тих, що помазуються ним, на зцілення й на припинення всякого терпіння, скверни плоті й духа^[1]», а читанням зі Святого Письма благовістить перемогу Христа над гріхом, недугою та смертю. Помазуючи недужого єлеєм (його чоло, очі, ніздрі, вуха, уста, щоки, груди, руки і ноги), священик проказує урочисту благальну молитву до Бога Отця, у якій просить зцілити недужого «помазанням цим від тілесної і душевної немочі» й «оживотворити його благодаттю Христа, молитвами Богородиці і всіх святих».

^[1] Требник, Чин Єлеопомазання, Молитва на освячення єлею.