6    Церква проголошує людству присутність воскреслого Христа в історії та являє її в літургійній молитві, коли вірні споминають історичну подію Страстей і Воскресіння і стають свідками та причасниками нового життя у Христі: «Не є між собою суперечними [історична] правда і її святкування^[1]». У причасті Тіла і Крові Господніх Церква являє себе єдиним Тілом Христовим (пор. Еф. 1, 23).

 

^[1] Августин Іпонський, Проповіді про час, CCXX: У Навечір’я Пасхи, ІІ.

8    Анафора є водночас осердям нашого Катехизму, яке не лише об’єднує всі три його частини в єдине ціле, але й надає йому характеру богопочитання. Анафора, центром якої є Пасха Христа, є спомином цієї спасительної події на тлі опису створення і спасіння світу Отцем, і Сином, і Святим Духом. Наша традиція знає дві анафори: Літургії святого Йоана Золотоустого і Літургії святого Василія Великого. Ми використовуємо в нашому Катехизмі анафору Літургії святого Василія Великого, яка розгорнуто описує історію спасіння^[1]:

Сущий Владико, Господи, Боже Отче Вседержителю, поклоняємий, достойно воістину, і праведно, і гарно, як годиться величності святости твоєї, тебе хвалити, тебе оспівувати, тебе благословити, тобі поклонятися, Тобі дякувати, тебе славити, єдиного істинно сущого Бога, і тобі приносити з серцем сокрушенним і духом смиренним оцю духовну службу нашу, бо Ти єси той, хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність твою, голосною вчинити всю хвалу твою або повідати кожночасно чудеса твої?

Владико всіх, Господи неба і землі, і всього видимого й невидимого створіння, Ти, що сидиш на престолі слави і споглядаєш на безодні – безначальний, невидимий, незбагненний, неописаний, незмінний; Отче Господа нашого Ісуса Христа, великого Бога і Спасителя, надії нашої, Який є образом благости твоєї, печать рівнообразна, що в Собі являє тебе – Отця, живе Слово, Бог істинний, предвічна премудрість, життя, освячення, сила, справжнє світло, що через Нього Дух Святий з’явився, Дух істини, дар усиновлення, запорука майбутнього спадкоємства, початок вічних благ, животворяща сила, джерело освячення; Ним бо підкріплене все створіння, духовне і розумне, Тобі служить і тобі повсякчасно возсилає славослов’я, бо все служить тобі. тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли, господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими; перед Тобою навкруги стоять серафими, шість крил в одного і шість крил у другого; двома ото вони покривають обличчя свої, а двома ноги, двома ж літаючи, безперестанно взивають один до одного устами, в невмовкаючих славословленнях,

Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи:

Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах.

З цими блаженними силами, Владико чоловіколюбче, і ми грішні, кличемо і мовимо: Святий єси і воістину пресвятий, і немає міри величі святости твоєї, і праведний єси в усіх ділах твоїх, бо правдою й істинною постановою ти все здійснив щодо нас. Ти бо створив людину, взявши порох із землі, і, вдостоївши її образом Своїм, Боже, ти поставив її в достатньому раю, і за збереження заповідей твоїх Ти обітував їй безсмертне життя і насолоду вічних благ. Коли ж вона не послухала тебе, істинного Бога, що створив її, і дала себе звести зміїною приманою і вмертвила себе своїми прогрішеннями, ти, Боже, праведним твоїм судом вигнав її з раю в цей світ і повернув до землі, з якої вона була взята, улаштовуючи їй спасіння через відродження в самому Христі твоєму. Бо не відвернувся ти докраю від створіння Твого, що його ти створив, благий, ані не забув ти діла рук твоїх, але відвідував їх на всі лади, із-за милосердя милости твоєї; ти посилав пророків, творив чудеса через святих твоїх, що в кожному роді добровгодили тобі; Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасіння; Ти дав нам закон на поміч й ангелів поставив охоронцями. А коли прийшла повнота часу, ти говорив до нас через самого Сина Твого, що ним Ти і віки сотворив. Він, бувши відблиском слави твоєї і образом істоти твоєї, що носить все словом сили своєї, не вважав на здобич бути рівним тобі, Богові й Отцеві, але, будучи предвічним Богом, на землі появився і з людьми співжив; і, народившись з Діви святої, сам умалив себе, вид слуги прийняв і став подібним до тіла смирення нашого, щоб нас подібними вчинити до образу слави своєї. Бо тому, що через людину гріх увійшов у світ, а через гріх – смерть, благоволив твій Син, будучи в лоні в тебе, Бога й Отця, що народився від жінки, святої Богородиці і приснодіви Марії, бувши під законом, осудити гріх своїм тілом, щоб, умираючи в Адамі, оживотворилися ми в самому Христі. І, поживши в цьому світі, він дав спасенні повеління, відвернув нас від ідольської примани, привів до пізнання тебе, істинного Бога й Отця, придбав собі нас у вибраний люд, царське священство, народ святий і, очистивши нас водою й освятивши Духом Святим, віддав себе взамін смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, він усунув болі смертні і воскрес у третій день, і простелив шлях усякій плоті воскресінням з мертвих, бо неможливо було, щоб зотління держало начальника життя. Він став початком померлих, первородним з мертвих, щоб самому бути всім, серед усіх першим. І, вийшовши на небо, Він сів праворуч величности твоєї на висотах, і прийде віддати кожному за вчинками його. А на спомин спасенного свого страждання Він зоставив нам це, що ми принесли за його заповідями. він бо, маючи вийти на добровільну, і приснопам’ятну, і животворящу свою смерть, в ночі, в яку віддав себе за життя світу, взяв хліб у святі свої і пречисті руки, показав тобі, Богові й Отцеві, воздав хвалу, поблагословив, освятив, переломив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це є тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.

Амінь.

так само взяв і чашу з виноградним плодом, розвів, воздав хвалу, поблагословив, освятив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Пийте з неї всі, це є кров моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.

Амінь.

Це чиніть на Мій спомин, бо кожного разу, коли їсте хліб цей і п’єте чашу цю, мою смерть звіщаєте, моє воскресіння ісповідуєте. Отож і ми, Владико, споминаючи спасительні його страждання, животворящий хрест, триденне погребення, з мертвих воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч тебе, Бога й Отця, сидіння, і славний і страшний його другий прихід,

твоє від твоїх тобі приносимо, за всіх і за все.

Тебе оспівуємо, Tебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Tобі, Боже наш.

Ради цього, Владико пресвятий, і ми грішні і недостойні слуги твої, сподобившися служити святому твоєму жертовникові, не за праведні вчинки наші, бо нічого доброго ми не вчинили на землі, але ради милости твоєї і щедрот твоїх, що ти їх щедро зілляв на нас, зі сміливістю приближаємося до Твого святого жертовника і, поклавши ці дари, під якими скривається святе тіло і кров Христа Твого, тобі молимось і тебе призиваємо, Святий над святими, щоб доброзичливістю твоєї благости прийшов Дух твій Святий на нас і на дари ці, що перед нами, і поблагословив їх, і освятив, і показав:

Хліб ото цей – самим чесним тілом Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

А чашу оцю самою чесною кров’ю Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

Пролитою за життя світу.

А нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого і вчини, щоб ні один з нас не причастився святого тіла й крови Христа Твого на суд або на осудження, але щоб ми знайшли милість і благодать з усіма святими, що від віку тобі благовгодили, праотцями, отцями, патріярхами, пророками, апостолами, проповідниками, благовісниками, мучениками, ісповідниками, вчителями, і з усяким духом праведним, померлим у вірі.

Особливо з пресвятою, пречистою, преблагословенною, славною Владичицею нашою Богородицею і приснодівою Марією.

Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і люд-ський рід, освячений храме і раю духовний, дівственна похвало, з Тебе ж бо Бог воплотився і хлоп’ятком став, сущий перед віками Бог наш; утробу бо Tвою престолом сотворив, а Tвоє лоно просторіше від небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.

Із святим Йоаном пророком, предтечею і христителем, зі святими і всехвальними апостолами, зі святим ім’я, що його пам’ять творимо, і з усіма святими твоїми, і за їхніми молитвами відвідай нас, Боже.

І пом’яни всіх раніше померлих в надії воскресіння життя вічного.

За упокій і відпущення прогрішень душі слуги Твого ім’я, на місці світлому, звідки відійшла печаль і зітхання, упокой його, Боже наш.

І упокой їх там, де сяє світло лиця Твого.

Ще молимося тобі, Господи, пом’яни святу твою соборну й апостольську Церкву, що від кінців і аж до кінців вселенної, і умиротвори її, яку ти набув чесною кров’ю Христа Твого, і храм цей святий утверди аж до кінця віку. Пом’яни, Господи, тих, що принесли тобі ці дари, і тих за кого, через кого і ради кого їх принесли. Пом’яни, Господи, тих, що приносять плоди і добро творять у святих твоїх церквах, і пам’ятають про вбогих, воздай їм багатими і небесними Твоїми дарами; даруй їм замість земного – небесне, замість дочасного – вічне, замість тлінного – нетлінне. Пом’яни, Господи, тих, що в пустинях, і горах, і вертепах, і пропастях земних. Пом’яни, Господи, тих, що в дівстві, і побожності, і подвижництві, і чистому житті перебувають. Пом’яни, Господи, Богобережений народ наш, правління і все військо. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни їхні серця прихильністю до Церкви твоєї і до всього люду Твого, щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті. Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою твоєю. Пом’яни, Господи, тут присутніх людей і з оправданих причин неприсутніх, і помилуй їх і нас багатством милости твоєї; скарбниці їх наповни всяким добром, подружжя їх у мирі й однодумності збережи, дітей вигодуй, молодь виховай, старців підтримай, малодушних утіш, розсіяних ізбери, заблуканих поверни і приєднай до святої твоєї католицької й апостольської Церкви; навіжених нечистими духами звільни, з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволь, недужих вилікуй; і всіх тих, що на судах, і в рудниках, і на засланнях, і на гірких роботах, і в усякій журбі, і нужді, і утисках, – пом’яни, Боже. І всіх тих, що потребують великого Твого милосердя, і тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей твоїх пом’яни, Господи Боже наш, і на всіх вилий багату твою милість, даючи всім те, чого вони просять, на спасіння. А кого ми не пом’янули, через невідання чи забуття, чи задля безлічі імен, ти сам пом’яни, Боже, бо Ти знаєш вік й ім’я кожного, Ти ж знаєш кожного від лона його матері. Ти бо, Господи, поміч безпомічним, надія безнадійним, бурями гнаним спаситель, плаваючим пристановище, недужим лікар; тож для всіх будь усім, відаючи кожного і прохання його, дім, і потреби його. Вибав, Господи, місто це (або: село це, або: обитель цю) і всяке місто й країну від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню, меча, навали чужих народів та міжусобної брані.

Найперше пом’яни, Господи, святішого вселенського архиєрея нашого ім’я, Папу Римського, блаженнішого верховного Архиєпископа і Митрополита нашого Кир ім’я, преосвященнішого Архиєпископа і Ми-трополита нашого Кир ім’я i боголюбивого єпископа нашого кир ім’я, і даруй їх святим твоїм церквам, щоб у мирі, цілі, чесні, здорові, довголітньо i правильно навчали слово твоєї істини.

І всіх, і все.

Пом’яни, Господи, слугу божого ім’я, за спасіння, виявлення милости, і відпущення гріхів його.

Пом’яни, Господи, всяке єпископство православних, що правильно навчає слово твоєї істини.

Пом’яни, Господи, з великої Своєї милости і моє недостоїнство, прости мені всяке добровільне і недобровільне прогрішення, щоб ради моїх гріхів ти не заборонив благодаті Святого Твого Духа від оцих дарів, що перед нами.

Пом’яни, Господи, пресвітерство, в Христі дияконство і ввесь священичий чин, і не посороми ні одного з нас, що стоїмо навкруги святого Твого жертовника. Відвідай нас благістю твоєю, Господи, вияви нам багаті твої щедроти, даруй нам добре й корисне поліття, даруй землі дощі мирні на врожай, благослови вінець літа благости Твоєї, угамуй розбрат Церков, угаси гордовитість народів, виникнення єресей негайно знищ силою Святого Твого Духа, і всіх нас прийми в царство твоє, показавши нас синами світла і синами дня, твій мир і твою любов даруй нам, Господи Боже наш, бо Ти все воздав нам.

І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пре-чесне й величне ім’я твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсяк-час, і на віки вічні.

Амінь.

 

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Василія Великого.

9       Катехизм УГКЦ складається з трьох частин: «Віра Церкви», «Молитва Церкви» і «Життя Церкви». Такий поділ є відображенням самої суті християнського спасіння. Церква, споминаючи в анафорі події історії спасіння, вершиною якої є Пасха Христова, сповідує основні істини християнської віри. Ці істини разом із тлумаченням Символу віри розкриваються у першій частині Катехизму.

16     Третій розділ «Віруємо в єдиного Бога Отця Вседержителя, і в єдиного Господа нашого Ісуса Христа, і в Духа Святого Господа Животворящого» виявляє у світлі віри все те, що Бог зробив «задля нас, людей, і нашого ради спасіння». Ці спасенні діла Бога становлять священну історію: створення світу і людини, обітниця спасіння, воплочення Сина Божого, воскресіння Христа, зіслання Святого Духа на апостолів і зновупришестя Христа у славі.

23  Бог об’являється людині не тільки як Творець і Вседержитель світу, а й як Отець і Спаситель Свого народу. Історія людства є святою історією, оскільки сам Бог у ній являється і діє. Свій задум спасіння Бог здійснює в історії ділами і словами, внутрішньо пов’язаними між собою: діла Божі виявляють та підтверджують Його вчення, означене словами, а слова проголошують діла і вияснюють таїнство в них присутнє. Повнота ж істини про Бога і спасіння людей розкривається у Христі, Який є водночас і Посередником, і Повнотою всього Об’явлення^[1].

 

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 2.

26     З-поміж людей, які «шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть його» (Ді. 17, 27), Бог об’являє Себе Аврааму і покликає його стати батьком усіх віруючих, даючи обітницю потомства і землі. Цю обітницю Бог підтверджує, даруючи Авраамові сина Ісаака, а цьому – Якова. Тому, являючись Мойсеєві в палаючому кущі, щоб покликати його вивести Його народ з Єгипту – дому неволі, Сущий Бог об’являє себе «Богом Авраама, Ісаака і Якова» (пор. Вих. 3, 15), «Богом батьків наших» (Втор. 26, 7). Переводячи ізраїльський народ через Червоне море, даруючи йому свої заповіді на горі Синай та вводячи його в Обіцяну землю, Бог показує, що Він не тільки входить в історію свого народу, але й кличе його до повноти життя в Ньому: «Я ходитиму проміж вас і буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом» (Лев. 26, 12). Давидові, який бажав побудувати Йому дім, тобто храм, Бог обіцяє, що Сам збудує йому «дім», тобто виведе з його лона потомство – Месію, царство якого існуватиме повіки (пор. 2 Сам. 7, 11-16). Здійснення цієї обітниці Церква бачить в Ісусі Христі: «І Господь Бог дасть Йому престол Давида, Його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки, й царюванню Його не буде кінця» (Лк. 1, 32-33).

29     У своєму богослужбовому житті Церква поєднує календарний рік із роком літургійним, історичний час – зі священним часом спасіння. У літургійному святкуванні історичні події земного життя Спасителя стають спасаючими таїнствами. Отак Бог продовжує діяти в історії аж до її остаточного звершення в зновупришесті Ісуса Христа. Якщо у Старому Завіті Бог об’являвся вибраним особам: патріархам, пророкам і царям, то в Новому Завіті усі члени Христової Церкви приймають Його Об’явлення.

«Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх, пророків,
провіщаючи нам прийдешнє спасіння;
Ти дав нам закон на поміч
й ангелів поставив охоронцями.
А коли прийшла повнота часу,
Ти говорив до нас через самого Сина Твого,
що Ним Ти і віки сотворив»
(Анафора Літургії святого Василія Великого)

38     Бог у Своєму Провидінні передбачив передання Свого Об’явлення теж і на письмі. Це давало змогу зберігати Об’явлення непорушним і передавати його з покоління в покоління впродовж історії людства. Слово Боже було записане натхненними Богом людьми в Біблії (з грецької – книги), яку називаємо «Святе Письмо». «Все Писання – натхненне Богом і корисне» (2 Тм. 3, 16). Святе Письмо є Словом Божим, зверненим до кожної людини, і тому воно актуальне в кожний час і в кожному місці. Святе Письмо – це зібрання книг, написаних під натхненням Святого Духа святими людьми, які Христова Церква отримала й береже як Слово Боже. Ці книги становлять канон Святого Письма, який Церква визначила у світлі Апостольського Передання. Цей канон охоплює 47 книг Старого Завіту і 27 – Нового.

50  Зміст Святого Письма найповніше розкривається у світлі Святого Передання, завдяки якому Святе Письмо залишається завжди актуальним і живим. Зрозуміти Святе Письмо означає відкрити в ньому най-глибший зміст і значення Об’явлення як історії спасіння, що є можливо лише в Церкві, де воно й народилося. Найкращим провідником у розумінні Святого Письма є молитва Церкви, завдяки якій Святе Письмо дією Святого Духа розкривається для нас як Слово Боже; Христос являється у Слові так само, як і в євхаристійному Хлібі і Вині. Тому й Отці Церкви навчають про дві трапези – трапезу Слова і трапезу Хліба – з яких вірні причащаються на Божественній Літургії^[1].

 

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 21.

57     Святі Отці Церкви були свідками Апостольського Передання, обстоювали його чистоту і звіряли з ним своє богословське вчення. У Христі Ісусі є повнота Божого Об’явлення, однак протягом історії Церква щораз більше розкриває його глибину. Отці Церкви у своїх проповідях і тлумаченнях поглиблювали розуміння Апостольського Передання і соборно сповідували його. Їхня спадщина є невід’ємною частиною Святого Передання. Церква протягом літургійного року звершує пам’ять святих Отців, які на Вселенських Соборах окреслили те, в що завжди, всюди й однодушно вірить Церква.

96     Христос вказує на особливу місію Святого Духа в історії спасіння: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то Він і свідчитиме за мене» (Йо. 15, 26-27). Як прорік Христос, Святий Дух «навчить вас усього і все вам нагадає» (Йо. 14, 26), «наведе вас на всю правду […] і звістить те, що настане» (Йо. 16, 13). Він «прославить Сина, бо візьме з Синового, щоб звістити учням» (пор. Йо. 16, 14).

102   Воплочення Божого Сина розкриває сенс сотвореного світу. У визначений момент історії Син Божий сходить у творіння, щоб піднести творіння до Бога: це звершується дією Святого Духа. У «шести днях» творення Святий Дух готує середовище для людини (див. Бут. 1), у Старому Завіті підготовляє людину до зустрічі з Воплоченим Сином Божим, аби через Ісуса Христа привести все творіння до Отця, «щоб Бог був усім в усьому» (1 Кор. 15, 28).

107   Святе Письмо в розповіді про сотворення світу відкриває, як Бог оцінює сотворений Ним світ: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1, 10 й інші). Бог, наче мистець, створивши шедевр, приглядається до сотвореного й любується ним. Отець споглядає світ і розпізнає в його обрисах лик Сина – первородного усякого створіння, Яким і для Якого все було створено (пор. Кл 1,15н). Лик Христа все виразніше проступає протягом історії – аж до воплочення Сина Божого та Його зновупришестя у славі. Творіння – це видима ікона невидимого Бога. Силою Святого Духа творіння переображається в ході історії в «нове творіння», первообраз якого явлений у прославленому тілі воскреслого Христа.

161   Бог у Протоєвангелії відкриває, що задум спасіння здійсниться за співучасті людини (див. Бут 3,15). Здійснення обітниці, дарованої у Протоєвангелії, наближалося протягом усієї історії спасіння, аж до проголошення Євангелія Ісуса Христа: «Святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1, 35). «Він [Ісус] царюватиме над домом Якова повіки, й царюванню Його не буде кінця» (Лк. 1, 33).

162   Шлях від Протоєвангелія до Євангелія людство пройшло через вибраних Богом людей, які повірили й прийняли Божу Обітницю. Слова Протоєвангелія здійснювалися в історії спасіння. Пророк Ісая розкриває образ «жінки» і «потомства»: «Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось Дівиця зачала, і породить Сина, і дасть Йому ім’я Еммануїл» (Іс. 7, 14). Зачаття і народження Еммануїла Дівицею є пророчим знаком здійснення Обітниці. Ім’я Еммануїл (з єврейської З нами Бог) розкриває таїнство народженого Дитяти, у Якому досконало поєднуються Бог і людина.

175 У пості, що починається після свята апостола Пилипа, яке припадає на 14/27 листопада, Церква літургійно відтворює очікування Спасителя в історії спасіння. Цей піст триває до Різдва Христового, тому називається Різдвяним постом або Пилипівкою. Упродовж посту Церква готує нас до світлого Празника Різдва Христового, нагадуючи нам наслідки гріховної нестриманості Адама: «Через відмову від посту перший Адам куштує від смертного дерева^[1]».

 

^[1] Октоїх, глас 2, неділя, утреня, канон хрестовоскресний, пісня 5.

179 Воплочення Сина Божого відбулося, згідно з Божим задумом – у «повноті часу» (див. Гл. 4, 4). Народження Сина Божого стало осердям історії людства, об’явивши, як «Бог полюбив світ» (пор. Йо. 3, 16). Єднання Бога з творінням у воплоченні є справжнім «умаленням» Бога (грецькою – кенозис): «Він [Христос], існуючи в Божій природі, […] применшив Себе Самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини» (Флп. 2, 6-7). Христос прийняв «вигляд слуги» без скверни гріха, «звеличуючи людське і не применшуючи божественного^[1]». У єднанні божественного і людського «Слово стало досяжним, Невидимий – видимим, до Недоторканного можна доторкнутися, Позачасовий увійшов у час, Син Божий став сином людським^[2]!».

 

^[1] Пор. Лев Великий, Лист 28. До Флавіана, єпископа Константинопільського, 3.

^[2] Григорій Богослов, Слово 38 на Богоявлення чи на Різдво Спасителя, 2; 13.

195 Творіння радісно вітає Бога в тілі, принісши дари Дитяті: ангели – спів, небо – зірку, мудреці – золото, ладан і миро, пастирі – подив, земля – вертеп, пустеля – ясла, людство – Матір Діву. Таїнство Різдва – входження Бога в людську історію – триває і сьогодні: «Нині Бог прийшов на землю, людина ж на небо вийшла^[1]».

 

^[1] Мінея, Різдво Господа нашого Ісуса Христа (25 грудня/7 січня) , Велике повечір’я, стихира на литії.

240 Славне друге Пришестя Христа несе зі собою також прославлення людини (див. Кл. 3, 4), яке є сповненням обожествлення, осягненням «повноти Христа» (Еф. 4, 13). Христос розпочав прославлення людини у Своєму Воскресінні, а відтак – в історії Церкви у свідченні святих: «Христос із мертвих устав, як начало померлих, первородний творіння, Творець всього, що існує, Він і нашу зотлілу природу обновив у Собі^[1]», а тоді у відповідь «як первістки єства вселенна приносить Насадителю творіння … богоносних мучеників^[2]».

 

^[1] Октоїх, глас 3, неділя, утреня, сідальний перший.

^[2] Пор. Часослов, Повсякденна служба, субота, кондак мученикам.

243 Воскреслий Христос, Який і далі перебуває в історії «по всі дні», поступово, через спільноту Церкви, наближає до Себе людей і все творіння. Звершенням цього зближення буде друге славне Пришестя Христа: Бог об’єднає все небесне і земне у Христі (пор. Еф. 1, 10). «Грядуче пришестя Христа відкривається постійно, переображуючи через чесноти гідних з тілесних у духовних. Воно і станеться наприкінці віку цього^[1]».

 

^[1] Максим Ісповідник, Розділи про богослов’я та ікономію воплочення Сина Божого, ІІ, 29.

256 Святий Дух обдаровує людей багатством дарів: один Дух, а дарів багато (пор. 1 Кр. 12, 4). «Творіння не має жодного дару, який не походив би від Святого Духа^[1]». Святий Дух вносить сенс в історію людства, скеровуючи її до Христа – Божественного Логоса. Святий Дух є Джерелом і Подателем кожного людського життя. Саме Святий Дух творить людину «на образ» Христа, чинить її «душею живою», «храмом» Своїм і оселею Пресвятої Тройці.

 

^[1] Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфілохія, єпископа Іконійського, 19, 49.

306 Сопричастя Церков затьмарене гріхом церковних розділень. В історії Церков-сестер доводилося долати наслідки людських гріхів і немочей. Прикладом подолання такого церковного розділення було сопричастя Церков, досягнене на Флорентійському соборі, а згодом, на підставі флорентійської традиції, – і в Берестейському єднанні: «Радується небо, і земля хай веселиться (Пс. 96, 11), бо знято стіну поділу, яка відділяла Західну Церкву від Східної, і прийшов мир і злагода, а сталось це завдяки тому наріжному каменю – Христові, Який, кріпко зв’язавши обоє любовним миром, з двох зробив одне (див. Еф. 2, 20; 2, 14) та утвердив і злучив вічним союзом^[1]». Шлях до відновлення сопричастя Церков пролягає через усвідомлення помісними Церквами того, що вони є Церквами-сестрами у лоні єдиної святої, соборної і апостольської Церкви: «Нині… Бог дозволяє нам знову відкрити, що ми є Церквами-сестрами, попри перешкоди, що виникли між нами в минулому^[2]».

 

^[1] Флорентійський Собор, Орос.

^[2] Іван Павло ІІ. Енцикліка Ut unum sint [«Щоб усі були одно»], (25 травня 1995), 57.

320   Очолює лик святих Пресвята Богородиця – «чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів». Разом із Нею Церква почитає Христових апостолів, євангелистів і проповідників – благовісників Євангелія. Церква почитає старозавітних праведників, патріархів і пророків, а також світ невидимий – ангелів і архангелів, тому що освячуюча дія Святого Духа охоплює всю історію спасіння.

322 Українська Церква за свою понад тисячолітню історію уславилася сонмом святих. За словами Патріарха Йосифа, «свідчення віри Української Церкви у Христа і Його Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву було підтверджене кривавою печаттю безстрашного ісповідництва, терпіння, мучеництва і горами наших жертв^[1]». Воістину, «кров мучеників», відомих і невідомих, ставала «насінням Церкви^[2]».

 

^[1] Патріарх Йосиф, Завіщання (22.12.1981).

^[2] Тертуліан, Апологія, 50.

327   Друга частина Катехизму розкриває богослужбове життя Церкви – молитовне зібрання Церкви у Христі силою Святого Духа для прослави й благодарення Отця. Це зібрання є спілкуванням Бога зі своїм народом, у якому Господь далі промовляє й продовжує спасенні діла для своїх людей, а також відповіддю Церкви на всі діла й слова Господні, явлені в історії спасіння, які вона вірою пізнала й прийняла.

329   Другий розділ «Час і простір церковної молитви» з’ясовує те, як молитва Церкви, що тісно пов’язана з ритмами природи, наповнює добове, тижневе й річне кола святкуванням Господських і Богородичних празників та пам’яті святих. Через молитву Бог входить у час життя людини, поміщаючи її в історію спасіння, осердям якої є таїнство Христової Пасхи. Храм, святі місця і домівки християн – це простір, призначений для молитви церковної спільноти. Він улаштований так, щоб усе виявляло Божу присутність і дію Бога серед Своїх людей: облаштування храму, іконопис, церковна утвар, літургійний спів та домашнє покуття. У святому часі і просторі християни приносять Богові духовну службу.

351   Священик кладе агнця у центрі дискоса на знак того, що воплочений, розіп’ятий і воскреслий Христос – осердя всесвіту й історії. Праворуч агнця кладе частичку на честь Пресвятої Богородиці, ліворуч – дев’ять частичок на честь ангельських сил і святих. Нижче агнця покладає частички за живих, а ще нижче – за усопших; священик поіменно згадує тих, за кого вірні подавали прохання про молитву. Покладання частичок біля агнця на дискосі показує, що Христос збирає навколо Себе всю Церкву.

396   Анафора Літургії святого Йоана Золотоустого – перлина історії спасіння, переданої мовою біблійних образів. Особливістю цієї анафори є благодарна молитва, яка починається прославою «несказанного, незбагненного, невидимого, неосяжного і завжди сущого» Бога, який об’явив Себе Отцем, і Сином, і Святим Духом. Священик благодарить Бога за всі Його добродійства: за те, що привів людей до буття, підніс їх після падіння, привів до неба й дарував їм Царство Боже, а також за цю Службу, яку Бог зволив прийняти.

473 Через подружжя Господь здійснює історію спасіння: «Ти благословив раба Твого Авраама, і лоно Сари розкрив, і вчинив його батьком численних народів (пор. Бут. 12, 1-13; 17, 1-22; 18, 1-16; 21, 1-8; Рим. 4, 18); дарував Ісаакові Ревеку і плід їхній благословив (пор. Бут. 24-25; 27); злучив Якова з Рахилею і від нього дванадцять патріархів явив (пор. Бут. 29-31; 35) з’єднав Йосифа з Асинетою і як плід дітородження Єфрема і Манассію їм дарував (пор. Бут. 41, 44-52; 46, 20); злучив Захарію і Єлисавету і сина їхнього як Предтечу пречистого Твого рождества показав (пор. Лк. 1, 5-25.39-80); виростив плоттю із кореня Єсеєвого Приснодіву і з неї воплотився і народився на спасення роду людського^[1]».

 

^[1] Требник, Чин Вінчання, Молитва на заручення перша.

541   Із богослужінь добового кола в парафіяльне життя найбільше ввійшли Вечірня та Утреня. У суботу ввечері служать Велику вечірню, а в неділю вранці – Воскресну (Недільну) утреню. На Господські і Богородичні празники та свята бдінних святих служать Вечірню зі Всенічним бдінням (чуванням), під час якої звершують Литію і благословляють хліб, пшеницю, вино й олію, на знак багатства дарів, отриманих від Господа. Особливе богословське, духовне і поетично-мистецьке багатство Вечірні й Утрені допомагає нам глибше сприйняти історію спасіння.

544   Основними частинами Утрені є шестипсалміє, читання Євангелія, канон, хвалитні псалми та славослов’я. Шестипсалміє, яким починається Утреня, відображає чування вірних в очікуванні переможного приходу світла Христового. В історії спасіння «ранком», чи «утренею», стало богоявлення – прихід «світла у темряву». Воно почалося ще у Вифлеємі, тому на початку Утрені співаємо різдвяну ангельську пісню: «Слава в вишніх Богу, а на землі мир». Боже Світло возсіяло над Йорданом, що знаменуємо співом: «Бог Господь і явився нам, благословен, хто йде в ім’я Господнє». Перемогою світла над темрявою стало Христове воскресіння. Радість цієї перемоги чудово передано в піснеспіві «Ангельський собор» Воскресної (недільної) утрені: мироносиці, котрі ще на світанку поспішали до Господнього гробу, побачили ангела, що звіщав воскресіння Христа – «Світла великого».

546 Після Псалма 50 «Помилуй мене, Боже» співають канон – піснеспів, у якому святковану подію оспівують на тлі історії спасіння. Пісні канону починаються з оспівування визволення Ізраїлю з Єгипетської неволі та включають молитви-гимни різних старозавітних пророків. Завершується канон прославою Пречистої Діви Марії, яку звеличуємо піснями як «Богородицю і Матір Світла». При сході сонця Церква оспівує Христа – життєдайне Світло: «Зішли світло Твоє, Христе Боже, і просвіти серце моє^[1]».

 

^[1] Часослов, Утреня, світильні у Великому пості, глас 3.

556   Гріх, а разом з ним смерть, які ввійшли в історію через гріхопадіння людини, визначають минущість часу і відтак неповноту семиденного циклу. Усвідомлення людьми неповноти історичного часу вже від доби пророків призвело до духовних пошуків нового Дня Господнього – особливого, надзвичайного «восьмого дня», у якому повнота часів буде відновлена.

559   Подія смерті й воскресіння Христа була й залишається основною темою християнського благовістування. Її не тільки проповідують, а й євхаристійно переживають та відтворюють. З одного боку, день Христового воскресіння був одним із днів історії людства, а з іншого – своєю особливістю він підіймається над історією. Адже людська історія позначає скінченність творіння, а Христове воскресіння подолало історичну минущість. Тому подія воскресіння триває, «діється» в змінних і минущих історичних епізодах. Церква літургійно підкреслює історичність воскресіння, щороку святкуючи Пасху-Великдень. Натомість божественне тривання цієї події в історії виявляється в щонедільній Євхаристії. Кожна неділя – це згадування Пасхи, коли на Божественній Літургії Воскреслий Христос являє Свою присутність. Неділя є іконою славного зновупришестя. Таким чином Воскресіння як «празників празник» входить у ціле життя людини, освячує його і переображує в свято. Неділю – восьмий день – оспівуємо вісьмома гласами-напівами, які протягом року щотижня йдуть один за одним. Тижневе коло в християнстві є у своїй основі пасхальним, адже саме від Пасхи починається відлік нового творіння та його історії в щоденних подіях і взаєминах, у «творінні старому», смертному.

560   Як і добу, християнство сприймає весь тиждень як ікону історії спасіння, початок якої – у сотворенні світу, а довершення – у славному зновупришесті Христа. Неділя – восьмий день, перший і єдиний день нового творіння – стає першим днем тижня. Неділя як «восьмий день» є пророчим знаком і початком прийдешнього «воскресіння мертвих і життя будучого віку» (Символ віри). Шість днів тижня, від понеділка до суботи, Церква оспівує здійснення Божого задуму – від сотворення світу до його повноти та звершення.

562 Виконуючи волю Отця, Ісус Христос – Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу (пор. Йо. 1, 29), – добровільно приймає смерть на хресті і хрестом перемагає смерть. Тому п’ятниця – це спогад про спасительне розп’яття Христа. Літургійне значення суботи виражає кондак: «Тобі, Господи, Творцеві природи, вселенна приносить, як первістки, богоносних мучеників». У богослужіннях суботи Церква охоплює всю цілість історії спасіння, величаючи всіх святих: «Апостоли, мученики і пророки, святителі, преподобні і праведні, що добре подвиг звершили і віру зберегли^[1]». У суботу Церква молиться також і за усопших з вірою і надією на те, що вони упокояться зі святими: «Зо святими упокой, Христе, душі слуг Твоїх, де немає болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне^[2]».

 

^[1] Часослов, Повсякденна служба, субота, тропар всім святим.

^[2] Часослов, Повсякденна служба, субота, кондак усопшим..

565 Богослужіння літургійного, або церковного, року побудовані на нерухомому і рухомому циклах, перший з яких пов’язаний з незмінними датами року, а другий – із змінною датою Пасхи. Літургійний рік пов’язаний з астрономічним роком так, щоб, споминаючи, уприсутнюючи й переживаючи в богослужіннях усі найважливіші події історії спасіння, увінчати рік благістю Божою^[1].

 

^[1] Пор. Анафора Літургії святого Василія Великого.

605   Поруч із дияконськими дверима з двох боків іконостаса поміщено ще дві ікони. З південного (правого) боку знаходиться храмова ікона, а з північного (лівого) боку за звичаєм – ікона святого чудотворця Миколая Мирлікійського. Перший ряд іконостаса, де розміщені Царські двері, дияконські двері та найголовніші ікони, звичайно називається «намісним». Другий ряд, «празничний», представляє ікони дванадцяти Господських та Богородичних свят. Однак іноді в цьому ряді може бути і більше ікон. Послідовність їхнього розміщення в цьому ряді буває різна: іноді – за порядком церковного календаря; іноді з північного боку поміщають ікони Богородичних празників, а з південного – ікони Господських празників. Ці ікони зображають не просто події з минулого, а головні віхи історії спасіння: через празники церковного року спільнота наново переживає їх, приймаючи особливу благодать Різдва, Богоявлення та інших свят.

609   Іконостас відображає нам усі етапи історії спасіння: минуле (події Старого й Нового Завіту), теперішнє (присутність Христа й святих серед нас) і майбутнє (Христос у славі). Іконостас символізує те, що церковна спільнота перебуває у Христовій присутності, а водночас силою Святого Духа простує туди, де для нас приготовлено «те, чого око не бачило й вухо не чуло» (1 Кр. 2, 9).

612   Увесь храм розписують фресками чи мозаїками із зображенням подій історії спасіння. У центральному куполі розміщується образ Христа-Вседержителя (грецькою Пантократор). Поміщення цього образу в центрі храму означає, що Вседержитель неба і землі є водночас і Головою Церкви – свого Тіла. У лівій руці Він зазвичай тримає кулю – символ всесвіту, а правою благословить. У куполі також зображують ангелів, а на чотирьох зводах, що з’єднують купол із навою – чотирьох євангелистів, які звістили цілому світові Христову Благовість.

613   На стінах нави зображають події та осіб з історії спасіння. На північній і південній стінах пишуть ікони Господських та Богородичних свят або ж Страсті Христові чи події з житій святих. Нижче зображають постаті мучеників, ісповідників, преподобних, безсрібників. Зображені постаті святих вказують, що Церква земна і Церква небесна поєднуються в одній літургійній молитві: святі подвижники та вірні в храмі разом предстоять перед ликом Всевишнього.

822   В історії спасіння Господь кличе людину до участі у Своєму вічному житті. Для цього Він укладає союз із Ізраїлем, а відтак у крові Свого Єдинородного Сина укладає зі Своїм народом новий і вічний Завіт. Приймаючи цей Завіт, людина сповнює Божу волю, виконує Закон Божий. Псалмопівець співає: «Якби закон Твій та не був відрадою моєю, я був би вже загинув у моїм горі. Повіки заповідей Твоїх я не забуду, бо ними мене оживляєш» (Пс. 119, 92-93).

911 Церква Христова – люд Божий, об’єднаний у Святому Дусі, звершує своє служіння в кожен час і в кожному народі. Вона посеред «переслідувань світу і втіх Божих» крокує історією, щоб «явити у світі» таїнство воскреслого Христа^[1].

 

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 3, 8, 9.

972 Виявом патріотизму є теж любов до свого народу. Народ – це духовна спільнота осіб, об’єднана мовою, традицією, історією, культурною спадщиною. Народ розвиває національні цінності, які є основою його ідентичності. «Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відосередні тенденції внутрішнього розкладу й успішно захищати межі від зовнішніх ворогів^[1]».

 

^[1] Митрополит Андрей, Як будувати рідну хату? (1942 р. Б.), 3.