Шукати в катехизмі

Катехизм УГКЦ онлайн

63     Катехиза дорослих у Церкві перших століть відбувалася трьома етапами – через оглашення, просвічення і тайновведення. Оглашення (грецькою – катехуменат) починалося з представлення нового кандидата християнській спільноті. За згодою спільноти кандидат ставав оглашенним – його ім’я «оголосили» в спільноті і тепер йому «проголошують» Святе Письмо. Він перебував у притворі храму. Притвор був зовнішнім символом духовного стану оглашенного: він уже покинув світ, але ще не ввійшов у Церкву, храм вірних. Вислухавши під час Божественної Літургії Боже Слово і проповідь, оглашенні повинні були вийти з храму після молитви церковної спільноти за них – єктенії за оглашенних.

184 Господь Бог обрав Діву Марію з Назарету та через архангела Гавриїла звістив їй, що вона стане матір’ю Сина Божого: «Ось ти зачнеш у лоні, й вродиш сина, й даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься» (Лк. 1, 31). Висловивши свою згоду: «Ось я Господня слугиня: нехай зі мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38), – Марія дарує себе Богові, а Дух Святий сходить на неї й сила Всевишнього її отінює (пор. Лк. 1, 35). «Ми сповідуємо Пресвяту Діву Богородицею, і це тому, що воплотився і став чоловіком Бог-Логос[1]».

 

[1] Ефеський Собор, Грамота примирення.

185 Церковне Передання, зіставляючи Марію з Євою, висвітлює згоду Діви Марії на тлі «незгоди» праматері Єви: «Єва – мати всього живого, Марія (нова Єва) – Мати Джерела життя; Єва втратила життя (смертю померла), Марія прийняла і подарувала Життя, яке у воскресінні перемогло смерть; Єва послухала змія і втратила рай для людства, Марія послухала Бога й повернула рай у Христі; Адам був перед Євою, Марія – нова Єва – була перед новим Адамом – Христом[1]». «Коли Марія заспівала пісню про Того, Кого народила, її голос почула Єва, котра в муках родила дітей. Сповнена радості, закликала до Адама: “Яка новина залунала в моїх вухах! Діва народила Спасителя – Відкуплення прокляття; самі її слова поклали край моєму стражданню, а її Дитя вже поранило того, хто зранив мене. Її з давен-давна прорік син Амоса і корінь Єссея, що видав для мене галузку, – з неї споживу плід, щоб більше не вмерти, – вона благодатна[2]!”».

 

[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, ІІІ, 22, 4.

[2] Роман Солодкоспівець, Гимн другий на Різдво, 3.

188 Літургійна традиція Церкви величає Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну і Славну Владичицю Богородицю «чеснішою від херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів» – найвищих ангельських чинів, і оспівує її «святе різдво… і непорочне зачаття[1]». Чистотою та пренепорочністю Богородиця перевищує все видиме й невидиме творіння і водночас належить до людського роду, поширеного від Адама і зібраного в Божому Сині[2]. Безсіменним зачаттям у лоні Пресвятої Богородиці Син Божий, «прийнявши в Себе древнє творіння[3]», «показав нове народження[4]», доконане з благовоління Божого та згоди Діви Марії.

 

[1] Мінея, Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (8/21 вересня), утреня, канон другий, пісня 6.

[2] Пор. Іриней Ліонський, Проти єресей, ІІІ, 22, 3.

[3] Іриней Ліонський, Проти єресей, ІV, 23, 4.

[4] Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 1, 3.

417 «Віра і Хрещення – два споріднені й нероздільні шляхи спасіння: віра удосконалюється Хрещенням, а Хрещення основується на вірі [...]. Першим є сповідування (віри), яке веде до спасіння, за ним слідує Хрещення, яке запечатує нашу згоду[1]». Прийнявши дар хрещення, мов зерно, ми покликані до співдії зі Святим Духом, щоб принести плід: «Хоч відпущення гріхів дарується однаково всім, причастя у Святому Дусі дарується відповідно до віри кожного […]. Ти для себе змагаєш: подбай про те, що корисне[2]».

 

[1] Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфілохія, єпископа Іконійського, 12, 28.

[2] Кирило Єрусалимський, Катехизи, 1, 5.

479 Наречені прилюдно, кладучи руки на Євангеліє, складають перед Богом подружній обіт (присягу) «любові, вірності, і чесності, і що не залишать одне одного аж до смерті». Непохитною основою подружнього єднання є не тільки згода наречених, а насамперед Господня сила: «І нині, Владико, пошли руку Твою зі святого жилища Твого і з’єднай раба Твого […] і рабу Твою […], бо Ти з’єднуєш жінку з мужем». Від Господа походять усі дари, що творять і укріплюють це єднання: «З’єднай їх в однодумності, вінчай їх на любов, злучи їх в одне тіло, даруй їм потомство й радість у дітях[1]». Священик підтверджує обіт наречених словами: «Що Бог з’єднав, людина хай не розлучає» (пор. Мр. 10, 9).

 

[1] Требник, Чин Вінчання, Молитва перед накладанням вінців.

602   В іконостасі є троє дверей: центральні – Царські (ще їх називають Райськими або Святими) і двоє бічних – дияконські. Вони символізують зв’язок між небом і землею; їх відчиняють на знак того, що Бог і Його ангели являють свою присутність під час богослужінь. Це символізується тим, що єпископ (або пресвітер) і диякони під час богослужіння входять і виходять крізь двері іконостасу. На Царських дверях поміщено ікони Благовіщення та чотирьох євангелистів, на бічних – ікони архангелів або дияконів. Ці ікони являють, що блага вість про прихід Месії була скерована насамперед до Марії з Назарету, а її згода прийняти богоматеринство відчинила «ворота до раю», раніше зачинені через гріх. Цю благу вість про Месію-Христа звістили світові чотири євангелисти. Ікони євангелистів на Царських дверях та Тайної Вечері над ними вказують на те, що до Божого Царства входимо через прийняття Євангельської Благовісті та Святе Причастя.

731   Моральними вчинками називаємо такі дії особи, які вона чинить свідомо, даючи на них згоду своєї особистої волі. Подібно до Бога, людина сама є джерелом своїх дій, здатна їх свідомо планувати та виконувати без зовнішнього змушування. Здатність панувати над собою, самостійно ініціювати та здійснювати свої вчинки є основою як гідності, так і відповідальності особи. На відміну від дій Божих, моральні вчинки людини можуть бути морально добрими або морально злими.

745   Благодать діє там, де є особиста згода людини. На всіх етапах духовного життя виявляється співдія свободи людини і благодаті Божої. Благодать не можна здобути чи заслужити як наслідок ревної духовної праці. Така праця є потрібною, але Божа благодать дається людині тільки як дар, а не як винагорода за щось. У даруванні благодаті відображається сама суть відносин Бога і людини.

790 Подібне відбувається й у нашому житті. Якщо ми приймаємо лихі думки, то грішимо. Початком кожного гріха є прийняття лихої думки з бажанням втілити її в життя. Доки людина не приймає лихої думки, доти ця думка не є гріхом, а лише спокусою. Святий Йоан Дамаскин розрізняє п’ять стадій процесу проникнення лихих думок у серце: навіювання, розмова, боротьба, згода, пристрасть[1].

 

[1] Див. Йоан Дамаскин, Про чесноти і вади.

794   Четверта стадія – згода, яка є прийняттям лихої думки, що рівносильне поразці в боротьбі. Прийнявши лиху думку та вирішивши її здійснити, людина вже згрішила, навіть якщо гріховного задуму не буде здійснено.