1. Джерело християнського життя – віра у Воскреслого Христа. Цю віру, сформульовану Церквою в Нікейсько-Царгородському Символі віри^[1], виражає літургійна молитва Церкви, через яку ми стаємо причасниками Христової Пасхи, учасниками «нового життя» у Христі. Ми зростаємо в цьому новому житті через духовне ділання і моральне зусилля. Тому поєднання Символу віри і Анафори Літургії святого Василія Великого є методологічним ключем до тексту Катехизму «Христос – наша Пасха».

^[1] Див. І Нікейський Собор, Символ віри, І Константинопольський Собор, Нікейсько-Цар-городський Символ віри.

35     Неперервність Передання здійснюється в літургійному житті Церкви, у вченні Святих Отців, які свідчать Істину не за людськими спогадами, але маючи живий і безперервний досвід Святого Духа. Постійність цього досвіду у християнській спільноті є запорукою нашої вірності навчанню апостолів, спадщині святих Отців, учительству Церкви, що й укріпляє нас у надії на обітницю прийдешнього віку. Вірність Переданню є вірністю новому життю в Христі, переданому Святим Духом апостолам, відтак єпископам, пресвітерам, дияконам і всім вірним.

250 Якщо людина упокоїлася в Бозі, розкаявшись у своїх гріхах, але ще не здобула духовної зрілості – повноти життя у Христі, то вона входить у Царство Небесне «наче крізь вогонь» (1 Кр. 3, 15). Така людина після смерті потребує духовного лікування – очищення від усякої скверни, щоб оселитися у «місці світлому,… де немає болізні, ні печалі, ні зітхання^[1]». Такий стан «зцілення» усопших у Церкві названо чистилищем^[2]: «Всіляка добра і боголюбива душа, коли розв’яжеться від тіла, стає здатною відчувати й споглядати очікувані блага, а після очищення від того, що їй заважало, веселиться і радісно прямує до свого Владики^[3]». Ось чому Церква молиться за усопших: «Помагаймо їм і пам’ятаймо про них. Якщо сини Йова були очищені жертвою їхнього батька, чому ми сумніваємося, що наші жертви за вмерлих приносять їм певну втіху? Не вагаймося допомагати тим, що відійшли, і жертвуймо за них наші молитви^[4]».

^[1] Див. Требник, Чин похорону, молитва єктенії за усопших.

^[2] Флорентійський Собор, Булла Радійте небеса (VI сесія: 6 липня 1439); Катехизм Католицької Церкви, 1030.

^[3] Григорій Богослов, Слово 7, 21.

^[4] Йоан Золотоустий, Гомілії на Перше послання до корінтян, 41, 5.

253 В оновленому сотворенні людина «узрить» обличчя Господнє: «Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний» (1 Кр. 13, 12). Прославлений стан людини – це участь у житті Пресвятої Тройці разом із Пресвятою Богородицею, ангелами та всіма святими. Передання називає цей стан Небом. «Небо – це країна живих, де немає ночі, де немає сну – образу смерті; де немає ні їжі, ні пиття – підпори нашої немочі; де немає недуги, болів, ліків, судів, торгівлі, ремесла, грошей – початку лиха; де немає воєн, цього кореня ненависті, а є країна живих, що не вмерли через гріх, а живуть істинним життям у Христі Ісусі^[1]».

^[1] Василій Великий, Гомілія на Псалом 114 .

333   У Новому Завіті людина сподобляється від Бога Отця повного сопричастя з Ним, дарованого через Христа у Святому Дусі. Цей Завіт звершився у Христі – воплоченому Синові Божому, Який нерозривно поєднав у Собі Боже і людське життя. Життя людини у Христі, її молитва – це поглиблення дару сопричастя.

405 Спасаюча й освячуюча дія Церкви звершується в семи святих Таїнст-вах, що їх установив Христос. Святими Таїнствами є Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Єлеопомазання, Подружжя та Священство. Через ці священнодійства Церкви Христос дарує благодать Святого Духа. Церква через Святі Таїнства освячує вірних на їхньому шляху до повноти життя у Христі. У Святих Таїнствах через зовнішні знаки (наприклад воду, миро, хліб і вино, покладання рук тощо) Христос будує свою Церкву. У богослужіннях Святих Таїнств відбувється дія Божої благодаті та наше входження в Боже життя. Сприймаючи зовнішній образ обряду Таїнства, у священнодійстві ми стаємо причасниками благодатної Божої дії. «Коли невіруючий чує про купіль, він уважає, що це просто вода, я ж беру до уваги не тільки те, що бачу, а й очищення душі силою Святого Духа^[1]». Цей зовнішній образ обряду і його матеріальні вираження є важливими, оскільки є знаками нашого обожествлення і являють первістки переображеної природи.

^[1] Йоан Золотоустий, Гомілії на Перше послання до корінтян, 7,1.

409   Отець об’являє і дарує нам вічне життя через Свого Сина у Святому Дусі. Це життя нового творіння стає доступним для нас не тільки по смерті, але вже тепер. Через святі таїнства Хрещення й Миропомазання, разом із Причастям, ми з’єднуємося з Христом, стаємо в Ньому спадкоємцями Божого життя, носіями Святого Духа, який об’являє нам усю правду Христову, веде шляхами заповідей Христових і молиться в нас: «Авва! – Отче!» (Рм. 8, 15). Через ці Святі Таїнства ми стаємо членами Тіла Христового й храмом Святого Духа.

471 Бог створив «мужеську стать і жіночу і з’єднав з мужем жону на поміч і приймання людського роду [...] і благословив їх: “Ростіть і множтеся і володійте землею”, і обоє їх в одно злучив^[1]». У Церкві подружній зв’язок є Таїнством, у якому чоловік і жінка являють нове життя у Христі. Християнське подружжя – це не тільки природна спорідненість, спільне життя і досвід, а й середовище освячення людей. Подружжя є святим таїнством, у якому благодаттю Святого Духа чоловік і жінка в любові єднаються в «одне тіло» і творять «домашню церкву». Утворений у подружжі сімейний союз є спільнотою осіб, яка в Божому задумі є іконою спілкування Осіб Пресвятої Тройці.

^[1] Требник, Чин Вінчання, Молитви на заручення, перша і друга.

663 Особливою формою подружньої любові є інтимна близькість чоловіка і жінки. З Божого благословення двоє стають одним тілом, віддзеркалюючи в «домашній церкві» таїнство єдності Христа і Церкви (пор. Еф. 5, 31-32). Єднання чоловіка і жінки сприяє зростанню їхньої взаємної любові, освячує їх і відкриває їх до зачаття нового життя. Тому Церква молиться, щоб було нескверним їхнє подружнє ложе і непорочним їхнє співжиття^[1]. Святість сімейного життєвого укладу, впровадження в буття та побут сім’ї християнських обрядів і звичаїв, літургійний дух сімейних відносин – усе це створює міцні підвалини духовності сімейних відносин.

^[1] Пор. Требник, Чин Вінчання, молитва після Євангелія.

708   Людське суспільство є третім виміром нового життя та діяльності віруючої людини у Христі. Суспільство та держава розглядаються як тісто, яке християни – євангельська «закваска» – покликані піднести та переобразити (пор. Лк 13, 20-21). Таким зародком Царства Божого та переображаючою силою людства є Церква Христова, яка через свою єдність, святість, соборність та апостольське служіння присутня та діє у суспільному житті та просвічує світлом Христовим кожну людину, яка приходить на світ.

710   Життя у Христі називаємо духовним життям, оскільки його джерелом є Святий Дух і воно звершується Його благодаттю. Благодать – це дія Святого Духа в людині, тобто Його безкорисливий дар. Благодать жодним чином не поневолює людини й не обмежує її свободи. На цьому наголошує апостол Павло: «Де Дух – там свобода» (пор. 2 Кр. 3, 17). Дух Божий запрошує, кличе нас до зростання у Христі й уможливлює його.

725   Отці Церкви навчають, що людська особа, переображена в Христі, покликана своїм способом життя уподібнюватися до cпособу життя Бога. Лише в Христі можна збагнути Божий задум, згідно з яким і задля якого людина була створена, і пізнати повноту людського життя.

726   Життя у Христі, дароване у Святих Таїнствах, є основою християнської моралі, правил і норм поведінки християнина. Християнське моральне життя – це свідчення віри. Дієвий вияв християнської віри в особистому, сімейному, суспільно-політичному та інших вимірах людського життя вимагає справжнього геройства та відваги. Створена на образ Божий, людина покликана відображати Бога у своєму християнському житті, таїнственно являти життя Пресвятої Тройці й так зростати від образу до подоби Божої. Кожен християнин покликаний до того, щоб таке таїнственне «відображання» божественного життя в його житті виявлялося щораз виразніше. Осягання богоподібності конкретними діями і є християнською мораллю.

835   Віра дає початок новому творінню в таїнстві Хрещення (див. 2 Кр. 5, 17). Хто вірує в Христа, той скидає зі себе стару людину та зодягається в нову (пор. Еф. 4, 22-24). Апостол Павло описує життя у вірі як життя Христа в нас і наше життя у Христі (див. Гл. 2, 20-21; Флп. 1, 21).

929 Як «нова людина» у Христі, християнин виявляє цю свободу в конкретних сферах свого життя, зокрема й у суспільній. Він покликаний до співпраці з Христом у всіх вимірах людського життя. Поведінка «нової людини» в суспільстві випливає з дару нового життя у Христі, а тому досконалість і зрілість особи в моральному житті є не лише результатом зусиль людини, а й плодом єдності та співдії з Христом у Святому Дусі^[1].

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes [«Радість і надія»], 19.