140   Церква літургійно свідчить про це у святі Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста (14/27 вересня), коли споглядаємо Животворящий Хрест у світлі Пасхи: «Хресту Твоєму покланяємось, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо». Господь добровільно взяв на Себе гріх світу, а хрест смерті переобразив у знак воскресіння, подолавши смертю смерть і даруючи нам життя вічне.

197 Від хрещення Ісуса Христа в Йордані починається прилюдне служіння Спасителя (див. Мт. 3; Мр. 1). Йоан Хреститель вказує на Христа в Йордані як на «агнця Божого, який гріх світу забирає» (Йо. 1, 29). Під час хрещення Ісуса являється Пресвята Тройця: «Троїчне з’явилось поклоніння: голос Отця свідчив про Тебе, називаючи Тебе улюбленим Сином, Дух же у вигляді голуба потверджував ці слова^[1]». «Голос Отця» – це голос Отця Небесного, а «Дух у вигляді голуба» – це Святий Дух, який сходить на Христа, являючи Його Сином Божим. Тому церковна традиція називає Хрещення Ісуса Христа Богоявленням.

^[1] Мінея, Святе Богоявлення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа (6/19 січня), тропар празника.

218 Христос – наша Пасха – бере на Себе «гріх світу», страждання і смерть: «Які ж страждання Він прийняв за нас? Це страждання любові. Любов є стражданням^[1]». Пасха Христова є виявом Божої любові: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила Його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши Своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13, 1). Господь добровільно приймає Свою смерть: «Я кладу Моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в Мене не забирає, бо Я Сам кладу його від Себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати» (Йо. 10, 17-18). Христос Самого Себе приносить у жертву за нас, «одночасно як Священик і Агнець Божий, Котрий бере гріх світу^[2]». Христос переміг смерть Своїм воскресінням, бо Бог не дасть «своєму побожному уздріти зітління» (Пс. 16, 10). Через воскресіння смерть Христа стала нашим переходом до нового життя.

^[1] Оріген, Коментар на Єзекиїла, 6, 6.

^[2] Григорій Ніський, Слово перше на Святу Пасху, 1.

350 Проскомидія звершується на приготованих для Літургії хлібинах – просфорах (із грецької принесене). Із просфори священик вирізає агнця і кладе його на дискос. Вирізання агнця супроводжується словами з пророцтва Ісаї про заколення ягняти (див. Іс. 53, 7). Христос є пасхальним Агнцем, що бере на себе гріх світу (пор. Йо. 1, 29). На агнці, вирізаному з просфори, витиснено слова «ІС ХС НІКА» (з грецької Ісус Христос перемагає), що є прообразом повноти «будучого віку», про яку писав святий Павло: «Якже все Йому буде підкорене, тоді й сам Син підкориться Тому, що Йому підкорив усе, щоб Бог був усім в усьому» (1 Кр. 15, 28). Вливання до чаші вина і води символізує те, як із пробитого списом боку Христа «потекла кров і вода» (пор. Йо. 19, 34). Святий Йоан Золотоустий повчає: «Ця кров і вода є символами хрещення і таїнств (євхаристійних дарів). З цих двох народжена Церква […]. З боку Христового Бог створив Церкву, як з боку Адамового створив Єву^[1]».

^[1] Йоан Золотоустий, Хрещальні катехизи. Слово третє: до неофітів, 17.

411   Христос, заради дарування нам участі в Божому житті й можливості жити свободою дітей Божих, звільняє нас від гріховного рабства, у яке ми потрапили через гріхопадіння Адама й наші власні гріхи. Взявши гріх світу на Себе, Христос прийняв і остаточний наслідок цього гріха – смерть, яку Він переміг Своєю добровільною смертю на хресті. У Хрещенні Христос чинить нас учасниками Своєї перемоги над гріхом і смертю.

562 Виконуючи волю Отця, Ісус Христос – Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу (пор. Йо. 1, 29), – добровільно приймає смерть на хресті і хрестом перемагає смерть. Тому п’ятниця – це спогад про спасительне розп’яття Христа. Літургійне значення суботи виражає кондак: «Тобі, Господи, Творцеві природи, вселенна приносить, як первістки, богоносних мучеників». У богослужіннях суботи Церква охоплює всю цілість історії спасіння, величаючи всіх святих: «Апостоли, мученики і пророки, святителі, преподобні і праведні, що добре подвиг звершили і віру зберегли^[1]». У суботу Церква молиться також і за усопших з вірою і надією на те, що вони упокояться зі святими: «Зо святими упокой, Христе, душі слуг Твоїх, де немає болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне^[2]».

^[1] Часослов, Повсякденна служба, субота, тропар всім святим.

^[2] Часослов, Повсякденна служба, субота, кондак усопшим..