906 Безкорисливе дарування частини власного тіла (органів або тканин) для добра іншої особи, яка має в цьому гостру потребу, є виявом християнської любові до ближнього. Натомість торгівля людськими органами неприпустима і є моральним злом: «Практика, коли людські органи стають предметом комерції або одиницею обміну та продажу, є морально неприйнятною, бо «опредмечене» використання тіла є насильством над гідністю особи^[1]».

^[1] Іван Павло ІІ, Звернення до учасників XVIII міжнародного конгресу Товариства трансплантологів, (29 серпня 2000).

907 Жива особа (донор) може дарувати тільки парні органи за умови, що це не загрожуватиме її власному життю. «Органи, які є одинарними, не можуть братися для трансплантації, оскільки це може призвести до смерті самого донора, за винятком ситуації, коли їх беруть від мерця, тобто після клінічного ствердження смерті людини^[1]».

908 Евтаназія (грецькою блага [або добра] смерть) – це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром спричиняє смерть людини задля уникнення всіляких страждань^[1]. Евтаназію застосовують не лише до важкохворих осіб, а й до новонароджених дітей з вродженими вадами розвитку. Крім евтаназії «на індивідуальне замовлення», існує також «соціальна евтаназія», коли рішення про смерть людини виходить уже не від окремої особи, а від суспільства, коли керуються недоцільністю подальшого лікування людей, чи надмірною витратою коштів, за які можна було б вилікувати багатьох інших.

909 Церква навчає: «Ніхто й ніщо не може дати дозвіл на вбивство невинної людської істоти: плоду чи ембріона, дитини чи старця, невиліковно хворого чи помираючого. Крім того, ніхто не може прагнути цього акту вбивства себе самого чи іншої людини, довіреної його відповідальності або опіці, й не може давати дозволу на таке вбивство ні безпосередньо, ані опосередковано. Ніхто не може легітимно наказувати, радити і дозволяти такі дії. Тут ідеться про порушення Божого закону, образу гідности людської особи, злочин проти життя, замах на людину^[1]».

^[1] Конгрегація у справах віри, Декларація про евтаназію, (5 травня 1980), 2.

910   Часом люди через тривалий і нестерпний біль просять смерті для себе або для інших. Однак такі благання про смерть не завжди є виявом правдивого бажання евтаназії. Насправді важкохвора особа потребує любові, уваги, молитви й духовної опіки, оточити якою хвору людину покликані близькі люди: батьки, діти, родичі, друзі, а також лікарі й медсестри, душпастирі та інші члени церковної спільноти.