72  Присутність недосяжного Бога виражає літургійна та храмова символіка: завіса на Царських Дверях іконостаса, вкриті покрівцями святі Дари, «воздух», піднесений під час «Вірую», дим кадила. «Але щоб правдиво вшанувати ту найвищу єдність і її божественну плідність, називаємо те, що не має назви, Божими Іменами “Тройці” та “Єдності[1]”». І хоч ми й називаємо Бога цими Іменами, ми усвідомлюємо, що не вичерпуємо цим таїнства Бога: «Я не встигаю помислити Єдине, а вже осяяний Трьома. Я не встигаю розрізнити Трьох, а вже знову охоплений Єдиним. Коли я уявив щось у Трьох, то подумав було, що це – все. Мій зір настільки сповнений ним, що решта зникає з поля зору[2]».

 

[1] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 13, 3.

[2] Григорій Богослов, Слово 40 на святе Хрещення, 41.