294 Христос покликав дванадцятьох апостолів (українською «посланців»), заснував на них Церкву й послав їх у світ проповідувати Євангеліє: «Покликав тих, що їх Сам хотів, і вони підійшли до Нього. І Він призначив дванадцятьох, щоб були при Ньому та щоб їх посилати із проповіддю» (Мр. 3, 13-14). Апостольське служіння триває в служінні церковної ієрархії та посланництві всіх вірних. «Церква, розсіяна по всьому світу, одержала від апостолів та їхніх учнів правдиву віру, старанно її зберігає і проповідує цю правду, неначе б вона мала одні уста[1]». Саме тому в Символі віри сповідуємо Христову Церкву «апостольською». Апостольськість Церкви здійснюється в служінні єпископів, священиків, дияконів, чернецтва і мирян, які взаємодіють заради спасіння всього світу.
[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, І, 10, 1.
298 Апостольство чернецтва – освячення молитвою всього світу: «Монах є той, хто до світу непричетний і хто безперестанно розмовляє лише з Богом; хто Бога бачить і кого Бог бачить, хто любить Бога і кого Бог любить; хто світлом стає і невимовно сяє[1]». Свою молитву монах поєднує з працею багатогранного апостоляту, ідучи назустріч потребам Церкви: «По своїх силах та відповідно до взорів свого покликання, чи то молитвою, чи працею – працювати для укріплення Царства Христового в душах і для поширення його на всі країни[2]».
[1] Симеон Новий Богослов, Божественні гимни, 48.
[2] ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 44.
516 Чин чернечого похорону, який включає всі ступені чернецтва: послушника (новика), монаха і єромонаха, відрізняється від інших похоронних чинів способом одягання тіла усопшого та приготуванням його до погребення. У самому Чині погребення мовиться про відречення від світу, чернечу посвяту, обіти і розлучення з монашою спільнотою.
786 З давніх часів християни постили, наслідуючи сорокаденний піст Христа, під час якого Він боровся проти спокус диявола та переміг їх. Піст як спосіб духовної боротьби розвинуло чернецтво, бачачи в ньому засіб осягнення чистоти серця. Піст охоплює всю людину: тіло – через стриманість у їжі та питті, душу – через стриманість від пристрастей. Святий Йоан Золотоустий навчає: «Ти не їси м’яса? Не споживай нескромностей своїми очима. Нехай постить і слух; а піст слуху в тому, щоб не приймати лихослів’я та наклепів. Нехай і язик постить від сквернослів’я і лайки… Яка користь, коли ми стримуємося від споживання птиці й риби, а братів угризаємо та пожираємо[1]?».
[1] Йоан Золотоустий, Гомілії про статуї, 3, 4-5.