317 У християнстві святість пов’язується зі свідченням віри, часто вираженим через мучеництво. Слово мученик (по-грецьки мартіс, що буквально означає свідок) наголошує не так на самому факті страждань, як на свідченні віри в Христа. «Лики мучеників показали юнацьке і міцне терпіння. Вони прийняли болісні рани заради нетлінної слави і краси^[1]».

 

^[1] Пор. Октоїх, глас 7, субота, утреня, канон усопшим, пісня 3.

322 Українська Церква за свою понад тисячолітню історію уславилася сонмом святих. За словами Патріарха Йосифа, «свідчення віри Української Церкви у Христа і Його Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву було підтверджене кривавою печаттю безстрашного ісповідництва, терпіння, мучеництва і горами наших жертв^[1]». Воістину, «кров мучеників», відомих і невідомих, ставала «насінням Церкви^[2]».

 

^[1] Патріарх Йосиф, Завіщання (22.12.1981).

^[2] Тертуліан, Апологія, 50.

468 Святе таїнство Єлеопомазання звершують у храмі або там, де перебуває недужий. За спромогою це таїнство звершують кілька священиків (згідно з Чином – семеро), що унаочнює молитву всієї Церкви, тому Єлеопомазання називають ще «соборуванням». Чин Єлеопомазання включає освячення єлею, читання Апостола та Євангелія і помазання недужого. Священик, посвячуючи єлей, традиційно вживаний для лікувальних цілей, прикликає на нього силу Божу, «щоб він був для тих, що помазуються ним, на зцілення й на припинення всякого терпіння, скверни плоті й духа^[1]», а читанням зі Святого Письма благовістить перемогу Христа над гріхом, недугою та смертю. Помазуючи недужого єлеєм (його чоло, очі, ніздрі, вуха, уста, щоки, груди, руки і ноги), священик проказує урочисту благальну молитву до Бога Отця, у якій просить зцілити недужого «помазанням цим від тілесної і душевної немочі» й «оживотворити його благодаттю Христа, молитвами Богородиці і всіх святих».

 

^[1] Требник, Чин Єлеопомазання, Молитва на освячення єлею.