18  Віра Церкви основується на Божому Об’явленні. У цьому Об’явленні невидимий Бог з повноти своєї любові промовляє до людей, щоб об’явити їм Себе і покликати їх до сопричастя зі Собою: «Сподобалось Богові, у Його доброті й мудрості, об’явити Себе самого й подати до відома таїнство своєї волі (пор. Еф. 1, 9), завдяки якій люди через Христа – Слово, що стало тілом, у Святому Дусі мають доступ до Отця і стають учасниками Божої природи» (пор. Еф. 2, 18; 2 Пт. 1, 4^[1]). Бог, що «у світлі живе неприступнім, якого ніхто з людей не бачив, ані бачити не може» (1 Тм. 6, 16; пор. Йо. 1, 18; 1 Йо. 4, 12), «у тіло одягнувшись, прийшов до людей, на землі живучих, щоб довідались вони про відвідини їх і Господнє пришестя^[2]». Об’являючи Себе, Бог, який у своїй сутності є непізнанним, бажає, щоб люди відповіли Йому, пізнавали Його і любили Його понад усе^[3].

 

^[2] Іларіон, митрополит Київський, Слово про закон і благодать.

^[3] Пор. Катехизм Католицької Церкви, 52.

71  Таїнство Пресвятої Тройці – Отця, і Сина, і Святого Духа – нескінченно перевищує можливості людського розуміння. «Божество цілком незбагненне, і Сутність, яка понад усім, за єством не така, якою вважає її розум^[1]». За словами апостола Павла, глибини таїнства осягає тільки Святий Дух: «Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кр. 2, 11). Однак той же самий Дух, Дух Істини, сходячи на людей, відкриває внутрішнє Боже життя. Він навчає людей висловлювати істину, наскільки це можливо, мовою віри: «Ми ж прийняли […] Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога; про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух, – духовні речі духовними словами подаючи» (1 Кр. 2, 12-13). А тоді, навчивши, Святий Дух чуває, щоб віра – «запорука того, чого сподіваємося» – виросла до споглядання «речей невидимих» (пор. Євр. 11, 1), тобто щоб людина побачила невидиме, наче видиме, неясне – лицем до лиця: «Християнин Сходу свідомий, що зв’язок із [божественною] дійсністю можна встановити лише у споглядальному мовчанні, бо на вершині пізнання та досвіду Бога є Його абсолютна непізнанність^[2]».

 

^[1] Григорій Ніський, Слово про Божество Сина і Духа і похвала праведному Авраамові.

^[2] Іван Павло ІІ, Апостольський лист Orientale Lumen [«Світло Сходу»] (2 травня 1995), 16.

89  Син Божий, друга Особа Пресвятої Тройці, рівний за гідністю і сутністю з Отцем: «Він – Отцеве сяйво й незмінний та непорушний образ Його природи і єства, джерело премудрості і благодаті^[1]». Тому Церква ісповідує Христа Єдинородним Сином, що в Отцевому лоні (пор. Йо. 1, 18). Роджений від Отця Син – несотворений, Він Єдиний від Отця, неповторна Божа Особа, Слово Боже: «Слово вийшло з Бога, як стовбур із кореня, струмінь із джерела чи промінь із сонця […]. Я б не сумнівався назвати стовбур сином кореня, струмінь – сином джерела, а промінь – сином сонця, бо кожний початок є батьком, а все, що походить з якогось початку, є потомством, тим паче Слово Бога, Яке в прямому сенсі взяло ім’я Сина^[2]».

 

^[1] Пор. Квітна тріодь, Понеділок Святого Духа, Вечірня з коліноприклонними молитвами, друга коліноприклонна молитва.

^[2] Тертуліан, Проти Праксея, 8.

99     Наша віра у Творця дає можливість осягнути сенс і сутність сотвореного світу. Біблійне Об’явлення відкриває нам у сутності світу присутність Бога: ми пізнаємо Творця і світ – Його творіння.

122 У своїй сутності людина, як твердять Святі Отці, є образом Первообразу – невимовного, непізнанного і безсмертного Бога^[1], має «здатність ума і свободи^[2]» і внутрішню силу самовизначення^[3]. Отож Святі Отці стверджують, що «образ Божий» у людині – це підстава її буття, існування та особистісного самовизначення.

 

^[1] Пор. Григорій Ніський, Про устрій людини, 16.

^[2] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІ, 12.

^[3] Пор. Григорій Ніський, Про устрій людини, 16.

799 Молитва – один із важливих виявів духовного життя. Разом із постом і милостинею молитва є частиною духовної боротьби. Молитва утверджує людину в добрі та вводить її у богоспілкування. Великим благом для людини є молитва – глибинний зв’язок любові з Богом^[1]. «Молитва за своєю сутністю – це спілкування та єднання людини з Богом, а за своєю дією вона підтримує світ і поєднує його з Богом^[2]».

 

^[1] Пор. Йоан Золотоустий, Коментар на книгу Буття. Гомілія 30, 5.

^[2] Йоан Ліствичник, Ліствиця духовна. Слово 28.

889   Застосування контрацепції спотворює природний зміст статевого акту, руйнує не лише дітородну, а й єднальну його сутність. Контрацепція веде до безвідповідального співжиття, метою якого є пошук власного задоволення. Це завдає великої шкоди справжній основі подружнього співжиття – жертовній любові, у якій подруги віддають і приймають одне одного в усій повноті, зокрема, власну плідність.