8 Анафора є водночас осердям нашого Катехизму, яке не лише об’єднує всі три його частини в єдине ціле, але й надає йому характеру богопочитання. Анафора, центром якої є Пасха Христа, є спомином цієї спасительної події на тлі опису створення і спасіння світу Отцем, і Сином, і Святим Духом. Наша традиція знає дві анафори: Літургії святого Йоана Золотоустого і Літургії святого Василія Великого. Ми використовуємо в нашому Катехизмі анафору Літургії святого Василія Великого, яка розгорнуто описує історію спасіння[1]:
Сущий Владико, Господи, Боже Отче Вседержителю, поклоняємий, достойно воістину, і праведно, і гарно, як годиться величності святости твоєї, тебе хвалити, тебе оспівувати, тебе благословити, тобі поклонятися, Тобі дякувати, тебе славити, єдиного істинно сущого Бога, і тобі приносити з серцем сокрушенним і духом смиренним оцю духовну службу нашу, бо Ти єси той, хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність твою, голосною вчинити всю хвалу твою або повідати кожночасно чудеса твої?
Владико всіх, Господи неба і землі, і всього видимого й невидимого створіння, Ти, що сидиш на престолі слави і споглядаєш на безодні – безначальний, невидимий, незбагненний, неописаний, незмінний; Отче Господа нашого Ісуса Христа, великого Бога і Спасителя, надії нашої, Який є образом благости твоєї, печать рівнообразна, що в Собі являє тебе – Отця, живе Слово, Бог істинний, предвічна премудрість, життя, освячення, сила, справжнє світло, що через Нього Дух Святий з’явився, Дух істини, дар усиновлення, запорука майбутнього спадкоємства, початок вічних благ, животворяща сила, джерело освячення; Ним бо підкріплене все створіння, духовне і розумне, Тобі служить і тобі повсякчасно возсилає славослов’я, бо все служить тобі. тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли, господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими; перед Тобою навкруги стоять серафими, шість крил в одного і шість крил у другого; двома ото вони покривають обличчя свої, а двома ноги, двома ж літаючи, безперестанно взивають один до одного устами, в невмовкаючих славословленнях,
Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи:
Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах.
З цими блаженними силами, Владико чоловіколюбче, і ми грішні, кличемо і мовимо: Святий єси і воістину пресвятий, і немає міри величі святости твоєї, і праведний єси в усіх ділах твоїх, бо правдою й істинною постановою ти все здійснив щодо нас. Ти бо створив людину, взявши порох із землі, і, вдостоївши її образом Своїм, Боже, ти поставив її в достатньому раю, і за збереження заповідей твоїх Ти обітував їй безсмертне життя і насолоду вічних благ. Коли ж вона не послухала тебе, істинного Бога, що створив її, і дала себе звести зміїною приманою і вмертвила себе своїми прогрішеннями, ти, Боже, праведним твоїм судом вигнав її з раю в цей світ і повернув до землі, з якої вона була взята, улаштовуючи їй спасіння через відродження в самому Христі твоєму. Бо не відвернувся ти докраю від створіння Твого, що його ти створив, благий, ані не забув ти діла рук твоїх, але відвідував їх на всі лади, із-за милосердя милости твоєї; ти посилав пророків, творив чудеса через святих твоїх, що в кожному роді добровгодили тобі; Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасіння; Ти дав нам закон на поміч й ангелів поставив охоронцями. А коли прийшла повнота часу, ти говорив до нас через самого Сина Твого, що ним Ти і віки сотворив. Він, бувши відблиском слави твоєї і образом істоти твоєї, що носить все словом сили своєї, не вважав на здобич бути рівним тобі, Богові й Отцеві, але, будучи предвічним Богом, на землі появився і з людьми співжив; і, народившись з Діви святої, сам умалив себе, вид слуги прийняв і став подібним до тіла смирення нашого, щоб нас подібними вчинити до образу слави своєї. Бо тому, що через людину гріх увійшов у світ, а через гріх – смерть, благоволив твій Син, будучи в лоні в тебе, Бога й Отця, що народився від жінки, святої Богородиці і приснодіви Марії, бувши під законом, осудити гріх своїм тілом, щоб, умираючи в Адамі, оживотворилися ми в самому Христі. І, поживши в цьому світі, він дав спасенні повеління, відвернув нас від ідольської примани, привів до пізнання тебе, істинного Бога й Отця, придбав собі нас у вибраний люд, царське священство, народ святий і, очистивши нас водою й освятивши Духом Святим, віддав себе взамін смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, він усунув болі смертні і воскрес у третій день, і простелив шлях усякій плоті воскресінням з мертвих, бо неможливо було, щоб зотління держало начальника життя. Він став початком померлих, первородним з мертвих, щоб самому бути всім, серед усіх першим. І, вийшовши на небо, Він сів праворуч величности твоєї на висотах, і прийде віддати кожному за вчинками його. А на спомин спасенного свого страждання Він зоставив нам це, що ми принесли за його заповідями. він бо, маючи вийти на добровільну, і приснопам’ятну, і животворящу свою смерть, в ночі, в яку віддав себе за життя світу, взяв хліб у святі свої і пречисті руки, показав тобі, Богові й Отцеві, воздав хвалу, поблагословив, освятив, переломив:
Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це є тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.
Амінь.
так само взяв і чашу з виноградним плодом, розвів, воздав хвалу, поблагословив, освятив:
Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Пийте з неї всі, це є кров моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.
Амінь.
Це чиніть на Мій спомин, бо кожного разу, коли їсте хліб цей і п’єте чашу цю, мою смерть звіщаєте, моє воскресіння ісповідуєте. Отож і ми, Владико, споминаючи спасительні його страждання, животворящий хрест, триденне погребення, з мертвих воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч тебе, Бога й Отця, сидіння, і славний і страшний його другий прихід,
твоє від твоїх тобі приносимо, за всіх і за все.
Тебе оспівуємо, Tебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Tобі, Боже наш.
Ради цього, Владико пресвятий, і ми грішні і недостойні слуги твої, сподобившися служити святому твоєму жертовникові, не за праведні вчинки наші, бо нічого доброго ми не вчинили на землі, але ради милости твоєї і щедрот твоїх, що ти їх щедро зілляв на нас, зі сміливістю приближаємося до Твого святого жертовника і, поклавши ці дари, під якими скривається святе тіло і кров Христа Твого, тобі молимось і тебе призиваємо, Святий над святими, щоб доброзичливістю твоєї благости прийшов Дух твій Святий на нас і на дари ці, що перед нами, і поблагословив їх, і освятив, і показав:
Хліб ото цей – самим чесним тілом Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.
А чашу оцю самою чесною кров’ю Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.
Пролитою за життя світу.
А нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого і вчини, щоб ні один з нас не причастився святого тіла й крови Христа Твого на суд або на осудження, але щоб ми знайшли милість і благодать з усіма святими, що від віку тобі благовгодили, праотцями, отцями, патріярхами, пророками, апостолами, проповідниками, благовісниками, мучениками, ісповідниками, вчителями, і з усяким духом праведним, померлим у вірі.
Особливо з пресвятою, пречистою, преблагословенною, славною Владичицею нашою Богородицею і приснодівою Марією.
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і люд-ський рід, освячений храме і раю духовний, дівственна похвало, з Тебе ж бо Бог воплотився і хлоп’ятком став, сущий перед віками Бог наш; утробу бо Tвою престолом сотворив, а Tвоє лоно просторіше від небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
Із святим Йоаном пророком, предтечею і христителем, зі святими і всехвальними апостолами, зі святим ім’я, що його пам’ять творимо, і з усіма святими твоїми, і за їхніми молитвами відвідай нас, Боже.
І пом’яни всіх раніше померлих в надії воскресіння життя вічного.
За упокій і відпущення прогрішень душі слуги Твого ім’я, на місці світлому, звідки відійшла печаль і зітхання, упокой його, Боже наш.
І упокой їх там, де сяє світло лиця Твого.
Ще молимося тобі, Господи, пом’яни святу твою соборну й апостольську Церкву, що від кінців і аж до кінців вселенної, і умиротвори її, яку ти набув чесною кров’ю Христа Твого, і храм цей святий утверди аж до кінця віку. Пом’яни, Господи, тих, що принесли тобі ці дари, і тих за кого, через кого і ради кого їх принесли. Пом’яни, Господи, тих, що приносять плоди і добро творять у святих твоїх церквах, і пам’ятають про вбогих, воздай їм багатими і небесними Твоїми дарами; даруй їм замість земного – небесне, замість дочасного – вічне, замість тлінного – нетлінне. Пом’яни, Господи, тих, що в пустинях, і горах, і вертепах, і пропастях земних. Пом’яни, Господи, тих, що в дівстві, і побожності, і подвижництві, і чистому житті перебувають. Пом’яни, Господи, Богобережений народ наш, правління і все військо. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни їхні серця прихильністю до Церкви твоєї і до всього люду Твого, щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті. Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою твоєю. Пом’яни, Господи, тут присутніх людей і з оправданих причин неприсутніх, і помилуй їх і нас багатством милости твоєї; скарбниці їх наповни всяким добром, подружжя їх у мирі й однодумності збережи, дітей вигодуй, молодь виховай, старців підтримай, малодушних утіш, розсіяних ізбери, заблуканих поверни і приєднай до святої твоєї католицької й апостольської Церкви; навіжених нечистими духами звільни, з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволь, недужих вилікуй; і всіх тих, що на судах, і в рудниках, і на засланнях, і на гірких роботах, і в усякій журбі, і нужді, і утисках, – пом’яни, Боже. І всіх тих, що потребують великого Твого милосердя, і тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей твоїх пом’яни, Господи Боже наш, і на всіх вилий багату твою милість, даючи всім те, чого вони просять, на спасіння. А кого ми не пом’янули, через невідання чи забуття, чи задля безлічі імен, ти сам пом’яни, Боже, бо Ти знаєш вік й ім’я кожного, Ти ж знаєш кожного від лона його матері. Ти бо, Господи, поміч безпомічним, надія безнадійним, бурями гнаним спаситель, плаваючим пристановище, недужим лікар; тож для всіх будь усім, відаючи кожного і прохання його, дім, і потреби його. Вибав, Господи, місто це (або: село це, або: обитель цю) і всяке місто й країну від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню, меча, навали чужих народів та міжусобної брані.
Найперше пом’яни, Господи, святішого вселенського архиєрея нашого ім’я, Папу Римського, блаженнішого верховного Архиєпископа і Митрополита нашого Кир ім’я, преосвященнішого Архиєпископа і Ми-трополита нашого Кир ім’я i боголюбивого єпископа нашого кир ім’я, і даруй їх святим твоїм церквам, щоб у мирі, цілі, чесні, здорові, довголітньо i правильно навчали слово твоєї істини.
І всіх, і все.
Пом’яни, Господи, слугу божого ім’я, за спасіння, виявлення милости, і відпущення гріхів його.
Пом’яни, Господи, всяке єпископство православних, що правильно навчає слово твоєї істини.
Пом’яни, Господи, з великої Своєї милости і моє недостоїнство, прости мені всяке добровільне і недобровільне прогрішення, щоб ради моїх гріхів ти не заборонив благодаті Святого Твого Духа від оцих дарів, що перед нами.
Пом’яни, Господи, пресвітерство, в Христі дияконство і ввесь священичий чин, і не посороми ні одного з нас, що стоїмо навкруги святого Твого жертовника. Відвідай нас благістю твоєю, Господи, вияви нам багаті твої щедроти, даруй нам добре й корисне поліття, даруй землі дощі мирні на врожай, благослови вінець літа благости Твоєї, угамуй розбрат Церков, угаси гордовитість народів, виникнення єресей негайно знищ силою Святого Твого Духа, і всіх нас прийми в царство твоє, показавши нас синами світла і синами дня, твій мир і твою любов даруй нам, Господи Боже наш, бо Ти все воздав нам.
І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пре-чесне й величне ім’я твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсяк-час, і на віки вічні.
Амінь.
[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Василія Великого.
113 Символ віри вказує на два виміри сотвореного Богом світу – видимий і невидимий. Про поєднання у творінні всього видимого і невидимого навчає святий Максим Ісповідник. Він, спираючись на слова святого апостола Павла про те, що «усе» було Христом і для Христа створене (див. Кл. 1, 16-17), під отим «усе» розуміє видиме земне і невидиме небесне, видиме людське і невидиме ангельське. Христос, воплотившись, нерозривно поєднався з творінням у «тілі і крові» Його людської природи[1]. Усе творіння, видиме і невидиме, існує не завдяки власній природі, а завдяки діянню Божого Сина.
[1] Пор. Максим Ісповідник, Питання до Таласія, 35.
116 Анафора Літургії святого Василія Великого згадує дев’ять ангельських чинів: «Тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли, господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими; перед Тобою навкруги стоять серафими». Ангельські чини названі «хорами» через сопричастя з Богом і між собою. Ангели безнастанно возносять «хвалу Богові» – перебувають у світлі Божої слави.
147 Змієвий обман стає для Єви спокусою: «Дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати» (Бут. 3, 6). Єва піддається спокусі: «І взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. 3, 6). Так прародичі порушують Божу заповідь, а через це гріх і зло входять у світ: «Через одного чоловіка ввійшов у світ гріх» (Рм. 5, 12). Із «споживанням забороненого плоду» ілюзія самообожествлення розвіюється, а замість очікуваного «добра» зроджується зло і порожнеча: «Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі» (Бут. 3, 7). Гріх прародичів спричиняє розрив людини з Богом, Джерелом життя, і людина стає смертною. «Як тіло тоді помирає, коли душа позбавляє його своєї сили, так і душа тоді умертвляється, коли Дух Святий позбавляє її Своєї сили[1]».
[1] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до ефесян. Гомілія 18, 3.
172 Служіння Месії, крім знаків Його сили, величі та слави, міститиме також страждання і смерть, згідно з пророцтвом Ісаї: «Ось Мій Слуга, якого Я підтримую, Мій вибраний, якого вподобало Моє серце. Я поклав на нього Дух Мій: він сповістить народам правду. Він не буде кричати, ані вигукувати, і голосу свого не дасть на вулиці почути. Надломленої очеретини не доламає […]; оповістить ретельно правду. Він не ослабне, не подасться, аж покіль не встановить на землі правди» (Іс. 42, 1-4). На шляху правди чекатимуть на нього страждання: «Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів […] Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі […]. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані […]; провини нас усіх Господь поклав на нього» (Іс. 53, 2-6). Образ страждаючого Месії не збігався з людськими очікуваннями: «Пожалій Себе, Господи! Це хай не станеться з Тобою!» (Мт. 16, 22) – так реагував апостол Петро на слова Христа про прийдешні страждання.
180 Святий Григорій Ніський навчає, що «применшення Бога є виявом Його сили, для якої в умаленні нема жодної перешкоди, навіть щодо Його природи[1]». В «умаленні» Бога «Слово стало тілом і наблизилося до нас, прийнявши наше тіло і кров[2]»; у Йордані безгрішний Син Божий прийняв хрещення, як грішник; за Понтія Пилата був засуджений з розбійниками; розп’яттям зійшов у безодню людських страждань і смерті, щоби в «аді», тобто «країні мертвих» – знайти першого Адама (людину).
[1] Григорій Ніський, Велике огласительне слово, 24.
[2] Кирило Олександрійський, Анатематизми, 5.
237 У Вознесінні Христос підніс відновлену людську природу до божественної слави. Літургійні стихири празника Вознесіння оспівують відкриті «двері до неба», коли Христос увіходить «усередину неба», де Його вітають із трепетом ангельські сили. Він підноситься «на хмарах» понад херувимами й «вище» від неба. Як Богові Йому належить «місце» праворуч Отця. Вознесіння в Божому задумі є передумовою Зіслання Святого Духа: «Ліпше для вас, щоб Я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде» (Йо. 16, 7). Христос возноситься до Отця «задля нас, людей, і нашого ради спасіння» (Символ віри). «В домі Отця Мого багато жител. Коли б не так, то Я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до Себе візьму, щоб і ви були там, де Я» (Йо. 14, 2). Як Христос вознісся у славі, так у славі й прийде.
245 Воскресіння мертвих, як і сотворення, є виявом Божої творчої сили. У воскресінні Христос виведе людину з-під влади смертного тління. «Сіється в тлінні, а встає у нетлінні; сіється в безчесті, а встає у славі; сіється в безсиллі, а встає у силі; сіється тіло тваринне, а постає тіло духовне […]. Мусить бо це тлінне одягнутися в нетління, і це смертне одягнутися в безсмертя» (1 Кр. 15, 42-44.53). Святий Григорій Ніський зазначає: «Бог Сам воскрешає з’єднану з Ним людину, спочатку відокремивши душу від тіла, потім з’єднавши їх знову, – і так стається загальне спасіння буття[1]».
[1] Григорій Ніський, Проти Аполінарія, 17.
266 Джерелом благодаті є Бог Отець. Від Отця через Сина в Дусі Святому благодать Божа сходить на все творіння і підтримує його існування. Силою благодаті премудро укладено буття, встановлено закони природи, написано красу всесвіту і людини. З-поміж усього творіння лише людина, покликана до життя у Бозі, обдарована здатністю співдіяти зі Святим Духом, Скарбом дібр, який дарує Божу благодать у різних дарах (пор. 1 Кр. 12, 4-13). У цій співдії (синергії) природні сили (енергії) людини поєднуються з божественним, нествореним даром благодаті Святого Духа.
352 Під час покривання й кадження дарів на завершення Проскомидії священик згадує про участь усього всесвіту у Христовому спасінні та в Літургії, перелічуючи кадило, звізду, вселенну, ріки, хвилі морські, небеса, всю землю, світ Божий. Усе це є висловом Божої краси й сили, усе приймає благословення Боже, усе співає Йому хвалу.
398 В Анафорі Літургії святого Василія Великого Церква споглядає славу Пресвятої Тройці – Отця, і Сина, і Святого Духа: «Хто спроможний висловити сили Твої, голосними вчинити всі хвали Твої або повісти всі чудеса Твої кожного часу?». Усе творіння – дев’ять ангельських хорів, а з ними й ця літургійна спільнота – служить Господеві та прославляє Його за дари: створення людини, рай, обітницю безсмертя.
420 Безпосередньо перед зануренням (поливанням) священик помазує оглашенного освяченим єлеєм (олією). Помазання єлеєм є знаком сили Святого Духа, яка дається оглашенному як «зброя правди» проти «всякого диявольського діяння» і на «обновлення душі і тіла[1]». Священик помазує чоло – «щоб ум був відкритий на розуміння й прийняття таїнств віри»; груди – «щоб усім серцем любив Господа»; плечі – «щоб прийняв ярмо Христове», вуха – «на прийняття голосу божественного Євангелія», руки й ноги – «щоб підносив руки до святині й чинив правду на всякий час» та «щоб ходив слідами заповідей Христових[2]». Помазання тіла вказує на те, що в Хрещенні відроджується єство людини з усіма її відчуттями.
[1] Требник, Чин Хрещення, Молитва на освячення єлею.
[2] Требник, Чин Хрещення, Молитви на помазання єлеєм.
461 Часта Сповідь чинить людину духовно здоровою, здатною протистояти спокусам і збільшує її сили в духовній боротьбі. Доброю нагодою для Сповіді є церковні пости, під час яких, за церковним звичаєм, уся сім’я приступає до святого таїнства Покаяння.
608 У четвертому ряді іконостаса розміщені ікони старозавітніх пророків, які в своїх писаннях сповіщали про прихід Месії. Цей ряд вказує на єдність обох Завітів в Об’явленні Божого Слова. Зображення пророків можна побачити й у верхніх рядах розписів храму вірних (нави) або святилища (апсиди). У центрі пророчого ряду знаходиться образ Богородиці «Знамення»: на її грудях у круглому медальйоні сяйва зображений Дитя Христос-Еммануїл. Образ Богородиці-Знамення символізує здійснення старозавітнього очікування приходу Христа-Спасителя: «Ось дівиця зачала» (Іс. 7, 14). Вгорі іконостас завершується хрестом – образом Божої сили й Божої премудрості (див. 1 Кр. 1, 24).
617 Слово «мощі» для означення тілесних чи нетлінних останків праведника походить від слов’янського мощ – міць, потуга. Воно виражає чудесну силу Божого життя в немочі людської смерті. Святе Письмо згадує чудо Божої сили, якою через мощі пророка Божого Єлисея ожив померлий (див. 2 Цар. 13, 21). Християни почитали мощі святих уже від перших століть, коли на гробах мучеників звершували Святу Євхаристію, яка об’єднувала у Христі живих і померлих. Ці місця разом із захороненими в них мощами вважалися святими, ціннішими від золота й самоцвітів. «Хто дав би мені діткнутися до тіла Павла, припасти до його труни й побачити прах його тіла. Я бажав би бачити прах тих уст, при помочі яких Христос висказав великі й невимовні тайни, бачити прах його рук, що були в кайданах, бачити й прах його очей, що були осліпли і прозріли для спасення вселенної, бачити прах тих ніг, що обійшли світ і не втомилися[1]».
[1] Йоан Золотоустий, Антологія різних гомілій. Гомілія 30: Слово про похвали святому апостолові Павлові.
747 Святе Письмо навчає про серце як внутрішню суть людини, осередок усієї її особи. «Як у воді обличчя обличчю відповідає, так серце людини людині» (Прип. 27, 19). Від стану серця залежить духовно-моральний стан усієї людської особи. Серцю належать не тільки почуття, а й пізнання, свідомість та інші духовні сили людини.
760 Подолати гріх обжерливості можна за допомогою чесноти поміркованості в їжі та в питті, якої досягаємо постом. Святий Йоан Золотоустий навчає: «Господь наш є милосердний та лагідний, тому не вимагає нічого, що було б понад наші сили. Він не вимагає від нас утримуватись від їжі та закликає до посту не задля нього самого чи для того, щоб залишити нас без харчування. Він наказує нам це для того, щоб ми, відклавши житейські турботи, трудилися в речах духовних[1]».
[1] Йоан Золотоустий, Гомілії на книгу Буття, 10, 1.
771 Святі Отці називали нудьгу (грецькою акедія) виснаженням та втомою душі. У смутку людина недооцінює могутності Господа, а в нудьзі – Його милосердя. Смуток змушує людину покладатися лише на власні сили, тимчасом, як нудьга взагалі позбавляє надії. Святі Отці називали нудьгу «бісом полуденним» (пор. Пс 90, 6), який гасить наснагу до духовного розвитку людини. Нудьга породжує відчуття спустошення, відрази, порожнечі життя, зневіри у власному спасінні; нудьга призводить до психічного та фізичного виснаження людини. Людина піддається лінивству, стає знеохоченою та нездатною до духовної боротьби.
773 Чеснота бадьорості духа або тверезіння дає людині можливість відновляти свої духовні сили й надалі вести духовну боротьбу з допомогою Божої благодаті. «Тому, підперезавши стан вашого ума, тверезі, надійтеся повнотою на благодать, що вам буде принесена в об’явленні Ісуса Христа» (1 Пт. 1, 13). Святий Ісаак Сирієць навчає: «Якщо будемо дотримуватися закону тверезіння та розсудливості у віданні, плодом чого є життя, то боротьба з нападами пристрастей зовсім не завдасть шкоди уму[1]».
[1] Ісаак Сирієць, Слово 38, 18.
795 П’ята стадія – пристрасть. Це стан поневолення людини внаслідок гріховного вчинку. Пристрасна людина відчуває постійний потяг до зла. Він може досягти такої сили, що людина втрачає силу до спротиву, стає узалежненою від зла і рабом пристрасті.
797 Свобода від пристрастей (грецькою апатея) є передумовою християнської досконалості. Боротьба з пристрастями охоплює три моменти: усвідомлення, спротив і викоренення. Усвідомити пристрасть здатен людський розум, просвічений благодаттю; спротив пристрасті може виявити людська воля, яка перебуває у співдії з Божою благодаттю; викоренення пристрасті є вінцем духовної боротьби і знаком зціляючої дії благодаті. Свободу від пристрастей, апатею, зміцнюють аскетичні вправи, але її єдиним джерелом є любов до Бога, яка долає усі пристрасті та об’єднує всі сили людини під владою Святого Духа[1].
[1] Пор. Максим Ісповідник, Сотиці про любов, ІІІ, 50.
969 За словами митрополита Андрея Шептицького, «могутньою та запевнюючою щастя всім громадянам організацією може бути батьківщина тільки тоді, коли буде не [лише] цілістю, зложеною штучно з різних і різнородних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що розвивається з внутрішньої життєвої сили, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей — не тільки матеріальним, але й моральним тілом[1]».
[1] Митрополит Андрей, Як будувати рідну хату? (1942 р. Б.), 3-4.
972 Виявом патріотизму є теж любов до свого народу. Народ – це духовна спільнота осіб, об’єднана мовою, традицією, історією, культурною спадщиною. Народ розвиває національні цінності, які є основою його ідентичності. «Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відосередні тенденції внутрішнього розкладу й успішно захищати межі від зовнішніх ворогів[1]».
[1] Митрополит Андрей, Як будувати рідну хату? (1942 р. Б.), 3.
990 Застосування військової сили може бути допустиме лише в разі крайньої необхідності як засіб дозволеного самозахисту, а воїн-християнин є завжди захисником миру. З огляду на сучасні руйнівні методи та способи ведення війни, умов для справедливого її початку практично не існує, оскільки вона стає страшною загрозою для людства через небезпеку застосування новітньої зброї масового знищення, що може призвести до знищення життя на землі.