99     Наша віра у Творця дає можливість осягнути сенс і сутність сотвореного світу. Біблійне Об’явлення відкриває нам у сутності світу присутність Бога: ми пізнаємо Творця і світ – Його творіння.

101 Бог – у Своїй любові до людства – вийшов із неприступного світла Свого внутрішнього божественного життя та об’явив Себе в сотвореному Ним світі: «Днесь незаходиме сонце засяяло, і світ осяюється Господнім світлом^[1]». Основою світу є «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа» (пор. 2 Кр. 13, 13^[2]). Святий Василій Великий навчає про участь трьох Осіб Пресвятої Тройці у сотворенні світу: «Первісна причина створеного – Отець, причина творяча – Син, і причина звершуюча – Святий Дух^[3]». Цей сотворений у любові світ стає «храмом» – місцем і середовищем спілкування Бога з людиною. Перебування Бога в світі як у храмі є прообразом входження Божого Сина в людське тіло – воплочення (див. Євр. 10, 5).

 

^[1] Требник, Чин великого освячення води святих Богоявлень, молитва друга.

^[2] Анафора Літургії Йоана Золотоустого.

^[3] Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфілохія, єпископа Іконійського, 16, 38.

102   Воплочення Божого Сина розкриває сенс сотвореного світу. У визначений момент історії Син Божий сходить у творіння, щоб піднести творіння до Бога: це звершується дією Святого Духа. У «шести днях» творення Святий Дух готує середовище для людини (див. Бут. 1), у Старому Завіті підготовляє людину до зустрічі з Воплоченим Сином Божим, аби через Ісуса Христа привести все творіння до Отця, «щоб Бог був усім в усьому» (1 Кор. 15, 28).

103 Святе Письмо розпочинає оповідь про сотворення світу словами: «На початку сотворив Бог небо й землю» (Бут. 1, 1). Бог був, є і залишається «на початку» всього сотвореного й того, що повсякчас виникає. Про Бога як Начало усього пише євангелист Йоан: «Я – Альфа і Омега, початок і кінець, – говорить Господь Бог, Хто єсть і Хто був і Хто приходить, Вседержитель» (Од. 1, 8). За словами святого Іринея Ліонського, усе вийшло з рук Божих Словом і Святим Духом^[1].

 

^[1] Пор. Іриней Ліонський, Проти єресей, IV, 20, 1.3-4 ; V, 1, 3.

104   Бог здійснює свій задум про сотворення світу через Своє Слово: «Нехай буде світло […]. Нехай посеред вод буде твердь» (Бут. 1, 3.6). Це творче Слово об’являється у Святому Письмі як Син Божий, роджений від Отця: «Він – образ невидимого Бога, первородний усього створіння [...]. Він раніш усього, і все існує в Ньому» (Кл. 1, 15-17).

107   Святе Письмо в розповіді про сотворення світу відкриває, як Бог оцінює сотворений Ним світ: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1, 10 й інші). Бог, наче мистець, створивши шедевр, приглядається до сотвореного й любується ним. Отець споглядає світ і розпізнає в його обрисах лик Сина – первородного усякого створіння, Яким і для Якого все було створено (пор. Кл 1,15н). Лик Христа все виразніше проступає протягом історії – аж до воплочення Сина Божого та Його зновупришестя у славі. Творіння – це видима ікона невидимого Бога. Силою Святого Духа творіння переображається в ході історії в «нове творіння», первообраз якого явлений у прославленому тілі воскреслого Христа.

113 Символ віри вказує на два виміри сотвореного Богом світу – видимий і невидимий. Про поєднання у творінні всього видимого і невидимого навчає святий Максим Ісповідник. Він, спираючись на слова святого апостола Павла про те, що «усе» було Христом і для Христа створене (див. Кл. 1, 16-17), під отим «усе» розуміє видиме земне і невидиме небесне, видиме людське і невидиме ангельське. Христос, воплотившись, нерозривно поєднався з творінням у «тілі і крові» Його людської природи^[1]. Усе творіння, видиме і невидиме, існує не завдяки власній природі, а завдяки діянню Божого Сина.

 

^[1] Пор. Максим Ісповідник, Питання до Таласія, 35.

115 Існування невидимого світу ангелів свідчить про багатство й розмаїття сотвореного Богом світу. Видиме й невидиме належить до одного творіння, яке Бог бачить добрим. Як особи, люди й ангели мають можливість будувати особові, духовні відносини з Богом і між собою: «Днесь горнє з долішнім празнує, і долішнє з горнім разом розмовляє^[1]».

 

^[1] Требник, Чин великого освячення води святих Богоявлень, молитва друга.

178   Від сотворення світу Бог присутній у творінні Своєю благодаттю. «У Ньому бо живемо, рухаємося й існуєм» (Ді. 17, 28). Бог об’являв Себе людям поступово аж до «повноти» часів: «Якже сповнився час, Бог послав Свого Сина» (Гл. 4, 4). Син Божий – «Слово Отця» – об’являє світові Отця: «Хто Мене бачив, той бачив Отця» (Йо. 14, 9); «Я в Отці, й Отець у Мені» (Йо. 14, 11). Він є Бог: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог» (Йо. 1, 1).

244   Переображення сотвореного світу звершиться співдіянням Бога і людини. Тоді відкриється велич Божого задуму щодо творіння. Про цей переображений світ, «нове небо і землю нову» (Од. 21, 1), свідчить апостол Павло: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготовив Бог тим, що Його люблять» (1 Кр. 2, 9).

255 П’ятдесятого дня після Христового Воскресіння Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів (див. Ді. 2, 1-4). Зіслання Святого Духа знаменує собою завершення Божого сходження до творіння, розпочатого в сотворенні світу. У Дусі Святому Бог дарує Себе людині. Цей дар Божого життя є завжди благим для людини, тому ми називаємо його благодаттю. Дар Святого Духа дає людині можливість стати причасником Божої природи – бути обожествленою, увійти в сопричастя Осіб Пресвятої Тройці. Святий Дух наповнює творіння Своєю благодаттю і звершує його згідно з Божим задумом: «Божий Дух мав темряву матерії одуховнити, просвітити та втягнути в круг Божого життя^[1]».

273 Людина сотворена на «взірець» сопричастя Осіб Пресвятої Тройці: «Сотворімо […] на Наш образ і на Нашу подобу […]. І сотворив Бог людину […] чоловіком і жінкою» (Бут. 1, 26-27). Сотворення людини як чоловіка і жінки, за предвічним задумом Божим, стало початком об’явлення про Церкву: «Подібно до того, як Божа воля є діянням і називається сотворенням світу, так помисел Його є спасінням людей і називається Церквою^[1]».

 

^[1] Климент Олександрійський, Педагог, 1,1.

341   Невидимий Бог об’являв Себе людству «багаторазово й багатьма способами», через слова вибраних Богом людей та через творіння. «За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина» (Євр. 1, 2) – воплочене Слово. Увесь світ був сотворений добрим (див. Бут. 1), а тому він є засобом спілкування з Богом. Однак цей світ потребує людини, очікуючи явління синів Божих (пор. Рм. 8, 19.22), через яких усе творіння зможе вповні звершити своє призначення.

342 Сам Христос вказує на сотворений світ як на засіб Божої дії: Христос глеєм зціляє сліпця; оздоровлює кровоточиву жінку, яка доторкнулася до його шат; у Переображенні одежа Ісуса засяяла божественним світлом (пор. Мт. 17, 2). Усе, що Христос чинив за Свого життя, Він продовжує чинити в богослужіннях Церкви та Святих Таїнствах^[1]. Тому Церква благословляє й освячує різні матеріальні предмети й засоби, якими являє присутність Христа і Його спасенне діяння.

 

^[1] Див. Лев Великий, Проповідь 74. На Вознесіння, 74.

374 Святий Юстин засвідчує віру перших християн у те, що «як Словом Божим воплочений Ісус Христос, наш Спаситель, мав тіло й кров задля нашого спасіння, так i ця пожива, над якою здійснено благодарення молитвою Його слова і з якої наші кров і тіла через перетворення живляться, є, як нас навчили, тілом і кров’ю того ж Ісуса, що воплотився^[1]». Євхаристійна молитва, чи анафора (із грецької возношення або піднесення), яку священнослужитель виголошує над дарами хліба й вина, висловлює зміст таїнства Євхаристії: благодарення Отцеві за сотворення світу й за дарування Свого Сина для нашого спасіння; спомин усього, що Син Божий зробив для нас; приношення Отцеві нас самих у словесну і безкровну службу; моління про зіслання Святого Духа «на нас і на ці дари, що перед нами», щоб у нас звершилося таїнство спасіння.

 

^[1] Юстин Філософ, Перша апологія, 66.

538   Господь Бог сотворив світ у часі, в якому чергуються світло і темрява, день і ніч, пори року: «Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб відділяти день від ночі, й нехай вони будуть знаками для пір (року), для днів і років» (Бут. 1, 14). Чергування ночі і дня в розповіді про сотворення світу є знаком творчої дії Бога, який привів усе з небуття до буття. Тому для спомину цієї дії богослужіння добового кола розпочинається з вечора. «І був вечір і був ранок…» (Бут. 1, 5нн).

560   Як і добу, християнство сприймає весь тиждень як ікону історії спасіння, початок якої – у сотворенні світу, а довершення – у славному зновупришесті Христа. Неділя – восьмий день, перший і єдиний день нового творіння – стає першим днем тижня. Неділя як «восьмий день» є пророчим знаком і початком прийдешнього «воскресіння мертвих і життя будучого віку» (Символ віри). Шість днів тижня, від понеділка до суботи, Церква оспівує здійснення Божого задуму – від сотворення світу до його повноти та звершення.

709 Четвертим виміром діяльності християнина є його відповідальність за все Боже сотворіння – довкілля та природні ресурси землі. Діяльність християнина як «священика творіння» у сотвореному Богом світі є покликанням берегти, плекати, розвивати та готувати переображення світу (пор. Од. 21, 1-4).

720 Навчаючи про ці дари, Святі Отці розвинули вчення про духовні органи чуттів, які відкриває в собі християнин. Подібно до того, як зір, слух та природний інтелект дозволяють людині бачити, чути й розуміти видимий і сотворений світ, Святий Дух дарує людині засоби для сприйняття та розуміння світу невидимого й божественного. Симеон Новий Богослов говорить про духовний зір, що просвічується і стає діяльним у світлі Пресвятої Тройці, та інші духовні органи, які допомагають сприймати та правильно розуміти Боже Слово й бачити Бога в сотвореному світі^[1].

 

^[1] Див. Симеон Новий Богослов, Трактати про етику, ІІІ, 243нн.

941   Захищаючи право людини на приватну власність, християнська традиція не абсолютизує це право, а розглядає його в контексті загального призначення всіх сотворених благ, в чому і полягає суспільна функція приватної власності. Лише Господь, як Творець неба і землі, є Володарем усього сотвореного Ним світу. Людина ж є тільки управителем у Господньому винограднику, який Він повіряє її опіці, тож повинна своєчасно повертати плоди їхньому справжньому Господареві (див. Мр. 12, 2-11).

992   Кожна людина покликана до відповідальної поведінки в усіх сферах своєї життєдіяльності. Під екологічною відповідальністю треба розуміти відповідальність людини за вчинки, які мають вплив на якісний стан її природного середовища. Християнин, вірячи в Бога – Творця всесвіту, зобов’язаний відповідально сповняти завдання уповноваженого Богом управителя сотвореного світу.