623   Літургійним розспівом читається Святе Письмо, також поетично розспівуються святоотцівські й соборові тексти. Богонатхненні церковні співці, наприклад, преподобні Роман Солодкопівець чи Йоан Дамаскин, на основі Святого Письма й учення святих Отців уклали літургійні гимни, які, залежно від форми, дістали назву тропарів, кондаків, ікосів, стихир, ірмосів. Завдяки літургійному розспівуванню зібрана церковна спільнота молиться біблійними текстами й насичує свою духовну культуру святоотцівським мисленням. Духовно-молитовне переживання Бога конкретною церковною спільнотою ставало джерелом її власної традиції, вираженої в самобутньому літургійному розспіві. Найвідомішими розспівами нашої Церкви є київський і галицький.

624          Співець, смиренно дотримуючись церковного уставу щодо співу, за допомогою розспіву стає справжнім знаряддям Святого Духа, щоб налаштувати людей на спільну молитву. Літургійний спів не є «концертом духовної музики», під час якого люди діляться на «виконавців» і «слухачів», – він залучає всіх до спільної молитви. Через те спів, участь у якому бере присутній на богослужінні народ Божий, кожного разу є неповторною подією співдії та єднання вільних осіб, що моляться «одними устами й одним серцем».

818   Найкращим і найповнішим взірцем покаянної молитви є Великий канон преподобного Андрея Критського. Це старовинна школа як спільнотної літургійної, так і особистої покаянної молитви. Ця молитва містить у собі покаянні роздуми над текстами Святого Письма, морально-аскетичні повчання та заклики, відображає глибоке зворушення і досвід каяття. Канон має особливий розспів і супроводжується покаянними жестами – великими поклонами (метаніями). Таким чином у динаміку покаянної молитви залучена вся людина – з її інтелектом, волею, почуттями і тілом. Плодом такої покаянної молитви є здатність прийняти благодать навернення, очищення та єднання з Богом – внутрішнє переображення особи, що молиться.