8 Анафора є водночас осердям нашого Катехизму, яке не лише об’єднує всі три його частини в єдине ціле, але й надає йому характеру богопочитання. Анафора, центром якої є Пасха Христа, є спомином цієї спасительної події на тлі опису створення і спасіння світу Отцем, і Сином, і Святим Духом. Наша традиція знає дві анафори: Літургії святого Йоана Золотоустого і Літургії святого Василія Великого. Ми використовуємо в нашому Катехизмі анафору Літургії святого Василія Великого, яка розгорнуто описує історію спасіння[1]:
Сущий Владико, Господи, Боже Отче Вседержителю, поклоняємий, достойно воістину, і праведно, і гарно, як годиться величності святости твоєї, тебе хвалити, тебе оспівувати, тебе благословити, тобі поклонятися, Тобі дякувати, тебе славити, єдиного істинно сущого Бога, і тобі приносити з серцем сокрушенним і духом смиренним оцю духовну службу нашу, бо Ти єси той, хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність твою, голосною вчинити всю хвалу твою або повідати кожночасно чудеса твої?
Владико всіх, Господи неба і землі, і всього видимого й невидимого створіння, Ти, що сидиш на престолі слави і споглядаєш на безодні – безначальний, невидимий, незбагненний, неописаний, незмінний; Отче Господа нашого Ісуса Христа, великого Бога і Спасителя, надії нашої, Який є образом благости твоєї, печать рівнообразна, що в Собі являє тебе – Отця, живе Слово, Бог істинний, предвічна премудрість, життя, освячення, сила, справжнє світло, що через Нього Дух Святий з’явився, Дух істини, дар усиновлення, запорука майбутнього спадкоємства, початок вічних благ, животворяща сила, джерело освячення; Ним бо підкріплене все створіння, духовне і розумне, Тобі служить і тобі повсякчасно возсилає славослов’я, бо все служить тобі. тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли, господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими; перед Тобою навкруги стоять серафими, шість крил в одного і шість крил у другого; двома ото вони покривають обличчя свої, а двома ноги, двома ж літаючи, безперестанно взивають один до одного устами, в невмовкаючих славословленнях,
Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи:
Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах.
З цими блаженними силами, Владико чоловіколюбче, і ми грішні, кличемо і мовимо: Святий єси і воістину пресвятий, і немає міри величі святости твоєї, і праведний єси в усіх ділах твоїх, бо правдою й істинною постановою ти все здійснив щодо нас. Ти бо створив людину, взявши порох із землі, і, вдостоївши її образом Своїм, Боже, ти поставив її в достатньому раю, і за збереження заповідей твоїх Ти обітував їй безсмертне життя і насолоду вічних благ. Коли ж вона не послухала тебе, істинного Бога, що створив її, і дала себе звести зміїною приманою і вмертвила себе своїми прогрішеннями, ти, Боже, праведним твоїм судом вигнав її з раю в цей світ і повернув до землі, з якої вона була взята, улаштовуючи їй спасіння через відродження в самому Христі твоєму. Бо не відвернувся ти докраю від створіння Твого, що його ти створив, благий, ані не забув ти діла рук твоїх, але відвідував їх на всі лади, із-за милосердя милости твоєї; ти посилав пророків, творив чудеса через святих твоїх, що в кожному роді добровгодили тобі; Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасіння; Ти дав нам закон на поміч й ангелів поставив охоронцями. А коли прийшла повнота часу, ти говорив до нас через самого Сина Твого, що ним Ти і віки сотворив. Він, бувши відблиском слави твоєї і образом істоти твоєї, що носить все словом сили своєї, не вважав на здобич бути рівним тобі, Богові й Отцеві, але, будучи предвічним Богом, на землі появився і з людьми співжив; і, народившись з Діви святої, сам умалив себе, вид слуги прийняв і став подібним до тіла смирення нашого, щоб нас подібними вчинити до образу слави своєї. Бо тому, що через людину гріх увійшов у світ, а через гріх – смерть, благоволив твій Син, будучи в лоні в тебе, Бога й Отця, що народився від жінки, святої Богородиці і приснодіви Марії, бувши під законом, осудити гріх своїм тілом, щоб, умираючи в Адамі, оживотворилися ми в самому Христі. І, поживши в цьому світі, він дав спасенні повеління, відвернув нас від ідольської примани, привів до пізнання тебе, істинного Бога й Отця, придбав собі нас у вибраний люд, царське священство, народ святий і, очистивши нас водою й освятивши Духом Святим, віддав себе взамін смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, він усунув болі смертні і воскрес у третій день, і простелив шлях усякій плоті воскресінням з мертвих, бо неможливо було, щоб зотління держало начальника життя. Він став початком померлих, первородним з мертвих, щоб самому бути всім, серед усіх першим. І, вийшовши на небо, Він сів праворуч величности твоєї на висотах, і прийде віддати кожному за вчинками його. А на спомин спасенного свого страждання Він зоставив нам це, що ми принесли за його заповідями. він бо, маючи вийти на добровільну, і приснопам’ятну, і животворящу свою смерть, в ночі, в яку віддав себе за життя світу, взяв хліб у святі свої і пречисті руки, показав тобі, Богові й Отцеві, воздав хвалу, поблагословив, освятив, переломив:
Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це є тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.
Амінь.
так само взяв і чашу з виноградним плодом, розвів, воздав хвалу, поблагословив, освятив:
Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Пийте з неї всі, це є кров моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.
Амінь.
Це чиніть на Мій спомин, бо кожного разу, коли їсте хліб цей і п’єте чашу цю, мою смерть звіщаєте, моє воскресіння ісповідуєте. Отож і ми, Владико, споминаючи спасительні його страждання, животворящий хрест, триденне погребення, з мертвих воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч тебе, Бога й Отця, сидіння, і славний і страшний його другий прихід,
твоє від твоїх тобі приносимо, за всіх і за все.
Тебе оспівуємо, Tебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Tобі, Боже наш.
Ради цього, Владико пресвятий, і ми грішні і недостойні слуги твої, сподобившися служити святому твоєму жертовникові, не за праведні вчинки наші, бо нічого доброго ми не вчинили на землі, але ради милости твоєї і щедрот твоїх, що ти їх щедро зілляв на нас, зі сміливістю приближаємося до Твого святого жертовника і, поклавши ці дари, під якими скривається святе тіло і кров Христа Твого, тобі молимось і тебе призиваємо, Святий над святими, щоб доброзичливістю твоєї благости прийшов Дух твій Святий на нас і на дари ці, що перед нами, і поблагословив їх, і освятив, і показав:
Хліб ото цей – самим чесним тілом Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.
А чашу оцю самою чесною кров’ю Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.
Пролитою за життя світу.
А нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого і вчини, щоб ні один з нас не причастився святого тіла й крови Христа Твого на суд або на осудження, але щоб ми знайшли милість і благодать з усіма святими, що від віку тобі благовгодили, праотцями, отцями, патріярхами, пророками, апостолами, проповідниками, благовісниками, мучениками, ісповідниками, вчителями, і з усяким духом праведним, померлим у вірі.
Особливо з пресвятою, пречистою, преблагословенною, славною Владичицею нашою Богородицею і приснодівою Марією.
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і люд-ський рід, освячений храме і раю духовний, дівственна похвало, з Тебе ж бо Бог воплотився і хлоп’ятком став, сущий перед віками Бог наш; утробу бо Tвою престолом сотворив, а Tвоє лоно просторіше від небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
Із святим Йоаном пророком, предтечею і христителем, зі святими і всехвальними апостолами, зі святим ім’я, що його пам’ять творимо, і з усіма святими твоїми, і за їхніми молитвами відвідай нас, Боже.
І пом’яни всіх раніше померлих в надії воскресіння життя вічного.
За упокій і відпущення прогрішень душі слуги Твого ім’я, на місці світлому, звідки відійшла печаль і зітхання, упокой його, Боже наш.
І упокой їх там, де сяє світло лиця Твого.
Ще молимося тобі, Господи, пом’яни святу твою соборну й апостольську Церкву, що від кінців і аж до кінців вселенної, і умиротвори її, яку ти набув чесною кров’ю Христа Твого, і храм цей святий утверди аж до кінця віку. Пом’яни, Господи, тих, що принесли тобі ці дари, і тих за кого, через кого і ради кого їх принесли. Пом’яни, Господи, тих, що приносять плоди і добро творять у святих твоїх церквах, і пам’ятають про вбогих, воздай їм багатими і небесними Твоїми дарами; даруй їм замість земного – небесне, замість дочасного – вічне, замість тлінного – нетлінне. Пом’яни, Господи, тих, що в пустинях, і горах, і вертепах, і пропастях земних. Пом’яни, Господи, тих, що в дівстві, і побожності, і подвижництві, і чистому житті перебувають. Пом’яни, Господи, Богобережений народ наш, правління і все військо. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни їхні серця прихильністю до Церкви твоєї і до всього люду Твого, щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті. Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою твоєю. Пом’яни, Господи, тут присутніх людей і з оправданих причин неприсутніх, і помилуй їх і нас багатством милости твоєї; скарбниці їх наповни всяким добром, подружжя їх у мирі й однодумності збережи, дітей вигодуй, молодь виховай, старців підтримай, малодушних утіш, розсіяних ізбери, заблуканих поверни і приєднай до святої твоєї католицької й апостольської Церкви; навіжених нечистими духами звільни, з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволь, недужих вилікуй; і всіх тих, що на судах, і в рудниках, і на засланнях, і на гірких роботах, і в усякій журбі, і нужді, і утисках, – пом’яни, Боже. І всіх тих, що потребують великого Твого милосердя, і тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей твоїх пом’яни, Господи Боже наш, і на всіх вилий багату твою милість, даючи всім те, чого вони просять, на спасіння. А кого ми не пом’янули, через невідання чи забуття, чи задля безлічі імен, ти сам пом’яни, Боже, бо Ти знаєш вік й ім’я кожного, Ти ж знаєш кожного від лона його матері. Ти бо, Господи, поміч безпомічним, надія безнадійним, бурями гнаним спаситель, плаваючим пристановище, недужим лікар; тож для всіх будь усім, відаючи кожного і прохання його, дім, і потреби його. Вибав, Господи, місто це (або: село це, або: обитель цю) і всяке місто й країну від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню, меча, навали чужих народів та міжусобної брані.
Найперше пом’яни, Господи, святішого вселенського архиєрея нашого ім’я, Папу Римського, блаженнішого верховного Архиєпископа і Митрополита нашого Кир ім’я, преосвященнішого Архиєпископа і Ми-трополита нашого Кир ім’я i боголюбивого єпископа нашого кир ім’я, і даруй їх святим твоїм церквам, щоб у мирі, цілі, чесні, здорові, довголітньо i правильно навчали слово твоєї істини.
І всіх, і все.
Пом’яни, Господи, слугу божого ім’я, за спасіння, виявлення милости, і відпущення гріхів його.
Пом’яни, Господи, всяке єпископство православних, що правильно навчає слово твоєї істини.
Пом’яни, Господи, з великої Своєї милости і моє недостоїнство, прости мені всяке добровільне і недобровільне прогрішення, щоб ради моїх гріхів ти не заборонив благодаті Святого Твого Духа від оцих дарів, що перед нами.
Пом’яни, Господи, пресвітерство, в Христі дияконство і ввесь священичий чин, і не посороми ні одного з нас, що стоїмо навкруги святого Твого жертовника. Відвідай нас благістю твоєю, Господи, вияви нам багаті твої щедроти, даруй нам добре й корисне поліття, даруй землі дощі мирні на врожай, благослови вінець літа благости Твоєї, угамуй розбрат Церков, угаси гордовитість народів, виникнення єресей негайно знищ силою Святого Твого Духа, і всіх нас прийми в царство твоє, показавши нас синами світла і синами дня, твій мир і твою любов даруй нам, Господи Боже наш, бо Ти все воздав нам.
І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пре-чесне й величне ім’я твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсяк-час, і на віки вічні.
Амінь.
[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Василія Великого.
165 До нащадків Ноя – спадкоємців союзу з Богом – належав і Аврам. Бог наближається до нього та його роду, покликаючи стати «Авраамом» – батьком усіх віруючих, і дає йому обітницю: «Я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням. Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться» (Бут. 12, 2-3). Численне потомство та обіцяна земля (див. Бут. 13, 15) – це знаки Божої опіки та здійснення Божої Обітниці: «Я зроблю союз Мій між Мною й тобою й розмножу тебе вельми-вельми» (Бут. 17, 2). Цей союз Бог підтверджує також з Ісааком (див. Бут. 26, 3-4) та Яковом (див. Бут. 28, 13-15). У Єгипті нащадки Якова, як і обіцяв був Господь, виросли у великий народ (див. Бут. 46, 3), а вихід із Єгипту, перехід через пустелю та входження в обіцяну Богом землю підтвердили вірність Бога слову Своєї Обітниці.
188 Літургійна традиція Церкви величає Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну і Славну Владичицю Богородицю «чеснішою від херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів» – найвищих ангельських чинів, і оспівує її «святе різдво… і непорочне зачаття[1]». Чистотою та пренепорочністю Богородиця перевищує все видиме й невидиме творіння і водночас належить до людського роду, поширеного від Адама і зібраного в Божому Сині[2]. Безсіменним зачаттям у лоні Пресвятої Богородиці Син Божий, «прийнявши в Себе древнє творіння[3]», «показав нове народження[4]», доконане з благовоління Божого та згоди Діви Марії.
[1] Мінея, Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (8/21 вересня), утреня, канон другий, пісня 6.
[2] Пор. Іриней Ліонський, Проти єресей, ІІІ, 22, 3.
[3] Іриней Ліонський, Проти єресей, ІV, 23, 4.
[4] Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 1, 3.
189 У богоматеринстві Церква споглядає і таїнство дівицтва Марії, величаючи її «Приснодівою». Латеранський собор 649 року сповідує «приснодівство» як дівицтво перед, під час і після народження Христа. «Ти перед Різдвом – Діва, і в Різдві – Діва, і по Різдві дальше пробуваєш Діва[1]». Під дівицтвом Богородиці Церква розуміє її ціломудреність, тобто цілість сповненої благодаті особи, у якій гармонійно поєднані тілесні і духовні устремління у звершенні Божого покликання. Її дівицтво – це дівицтво «ума, душі і тіла[2]». Церковна іконографія символічно зображує дівицтво Марії зірками на її чолі і раменах. Дівичою і нетлінною була смерть Марії, названа Церквою Успенням. Марія, «плоттю уснувши», була Своїм Сином «пробуджена» до життя у славі: «Переставилася до життя, бувши Матір’ю Життя[3]». Господь прославив душу і тіло Марії – першої обожествленої з-поміж людського роду.
[1] Октоїх, глас 7, неділя, Воскресний богородичний.
[2] Йоан Дамаскин, Гомілія перша на Різдво Богородиці, 9 і 5.
[3] Мінея, Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (15/28 серпня), тропар празника.
194 Виконуючи указ римського кесаря про перепис населення імперії, Йосиф, який був із роду Давидового, вирушив із Марією до Вифлеєму – рідного міста царя Давида, щоб записатися в книги перепису. Там, у Вифлеємі Юдейському, у вертепі Марія народила Дитя (див. Лк. 2, 1). Здійснилися слова пророків про Месію, сина Давидового, Який вийде з Вифлеєму (див. Міх. 5, 1). Йосиф, за словом ангела Господнього, дає Дитині ім’я Ісус, тобто «Бог спасає», «бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (пор. Мт. 1, 21). До Новонародженого прийшли і пастухи (див. Лк. 2, 15-18), і мудреці зі Сходу (див. Мт. 2, 1-11). Поклін мудреців – представників усього людства – вказує на вселенський характер спасіння, дарованого Богом-Отцем у Сині Божому всім народам землі.
200 Христос приносить людству відродження, знаком якого Він обирає води Йордану. У Святому Письмі вода – це символ стихійності і смерті, а водночас очищення, відродження, життя та благодаті Святого Духа. Водою Бог «за Ноя потопив гріх […], визволив з фараонового рабства через Мойсея рід єврейський […], водою і вогнем через Іллю визволив Ізраїля від омани Ваалової[1]». Через занурення у воду (хрещення) Христос «змиває» список Адамових гріхів. Йорданські води відроджують усе творіння. Христос у Йордані «водою і Духом обновив постарілу від гріха нашу природу[2]».
[1] Требник, Чин великого освячення води святих Богоявлень, молитва третя.
[2] Требник, Чин великого освячення води святих Богоявлень, молитва третя.
227 У літургійній традиції Церква в різних образах стихир Страстей молитовно оспівує спасенні страждання Сина Божого. Давши зв’язати Себе у Гетсиманському саду, Христос «розв’язує» гріховні узи праотця Адама. Христос приймає засуд смерті, щоб дарувати прощення гріхів. Тростиною – «скіпетром ганьби» – Христос «записує» людей у Книгу Життя. Своїм обнаженням на Голготі Христос «зриває» з людського гріха покрови лицемірства. Дозволивши прибити Себе до хреста, Господь спиняє прагнення Адама до забороненого плоду. На хрест прибивається «рукописання гріхів» людини, а спис сотника розриває її «боргові зобов’язання». Хресне дерево із «знаряддя смерті» стає «деревом життя». Піднесене на хресті тіло Христове стає світильником, що його «запалив» Бог, аби знайти загублену драхму – грішника. Розіп’яті на хресті руки Христа стають «обіймами» Бога й благословенням для людей. Місце розп’яття стає раєм, бо поставлене хресне дерево випустило «пагін життя» – Христа. Він «заснув» на хресті і був пробитий списом, а з пробитого боку потекли кров і вода. Адже кров’ю Він викупив народи, а водою очистив; Тілом від Свого Тіла Він годує рід людський, що помирає від голоду гріховного.
312 Ікона «Знамення» зображає Христа в лоні Діви – знак, провіщений пророком Ісаєю (пор. Іс. 7, 14). Ікона «Одигітрія» (з грецької Провідниця, Та, яка вказує шлях) зображає Богородицю, яка вказує на Христа – путь, істину і життя (пор. Йо. 14, 6). Ікона «Умилення» (Зворушення) зображає тісне сопричастя Матері і Сина. Ікона «Матері Божої неустанної помочі» описує споглядання Божим Дитям майбутніх Страстей та наголошує на співстражданні Богородиці в страстях її Сина. Ікона «Оранта» (з латинської та, що молиться) зображає Пресвяту Богородицю з піднятими у молитві руками, як заступницю за людський рід перед Отцем Небесним.
313 До Богородиці, першої обожествленої, Церква зі сміливістю звертається словами: «Пресвята Богородице, спаси нас», розуміючи, що спасає благодать Божа, яка діє в ній. Її спокійна й легка, наче сон, смерть у повноті благодаті стала пробудженням до неба і була названа Успенням. Успення Богородиці показане на іконі празника як «народження» для неба: Христос тримає на руках сповиту пеленами душу Марії. У святкуванні Успення Церква ісповідує, що Богородиця у смерті не зазнала тілесного тління, а «переставилася, від землі до небесних обителей переселившись[1]» – тілом і душею була піднесена Господом до небесної слави[2]. Першою з-поміж людського роду Богородиця була прославлена у своєму тілі, що є образом і нашого воскресіння. Богородиця, бувши Матір’ю Життя, переставилася до Життя і «в Успенні світа не оставила[3]». Її заступництво перед Творцем, яке триває безнастанно, Церква святкує у празнику Покрова Пресвятої Богородиці: «Діва днесь предстоїть у Церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу[4]».
[1] Мінея, Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (15/28 серпня), Мала вечірня, стихира на «Господи, взиваю я».
[2] Пор. Катехизм Католицької Церкви, 966 і 974. Папа Римський Пій ХІІ буллою Munificentissimus Deus [«Всещедрий Бог»] (1 листопада 1950) проголосив догмат про те, що «Непорочна Богородиця Приснодіва Марія, завершивши земне життя, тілом і душею була прийнята до небесної слави».
[3] Мінея, Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (15/28 серпня), тропар.
[4] Мінея, Покров Пресвятої Богородиці (1/14 жовтня), кондак.
425 Отримавши печать дару Святого Духа, християнин стає членом «народу вибраного, царського священства, народу святого, люду, придбаного на те, щоб звістувати похвали Того, Хто покликав з темряви у дивне Своє світло» (пор. 1 Пт. 2, 9). «Усіх тих, хто відродилися у Христі, знак хреста робить царями, а помазання Святим Духом посвячує їх у священики, щоб, окрім цього особливого служіння, усі християни, наповнені Духом і розумом, визнавали себе членами цього царського роду й учасниками священичого служіння. Бо що ж є для душі більш царського, ніж керувати своїм тілом, підпорядковуючи його Богові? Що є більш священичого, ніж жертвувати Господеві чисте сумління й приносити на вівтарі свого серця чисті жертви побожного життя[1]?». Пророче служіння вірних здійснюється в непохитному сповідуванні віри, поглибленні її розуміння та свідченні Христа у світі[2], і тому під час миропомазання Церква молиться за новоохрещеного: «Щоб він був твердим і непохитним у православній вірі, любові й надії, щоб він завжди хотів зі сміливістю і бездоганно сповідувати ім’я Христа перед усіма[3]».
[1] Лев Великий, Проповідь 4. На Різдво, 1.
[2] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 12.
[3] Требник, Чин Миропомазання, Велика єктенія.
457 До святої Сповіді треба приготуватися молитовним іспитом совісті, який полягає в узгодженні власного життя з Божими і Церковними заповідями та Євангельськими блаженствами. Слуга Божий митрополит Андрей навчає: «До доброї святої Сповіді треба, може, й довше приготовлятись. Перед святою Сповіддю треба ревною й покірною молитвою випросити собі дар покаяння, дар сердечних сліз, а, може, й треба постити, бо знаєте, що Ісус Христос сказав: “Той рід не виходить інакше, тільки постом і молитвою”. Є гріхи, що їх не можна з душі вигнати без посту, без молитви[1]». Важливими умовами Сповіді є щире розкаяння, бажання змінити своє життя (скруха за гріхи і рішення виправитися[2]). Щире розкаяння – це насамперед усвідомлення себе грішником, що потребує Божого прощення, а кожного свого гріха як відвернення від Бога та відкинення Його любові. Важливою умовою сповіді є також примирення з ближніми: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт. 5, 23-24).
[1] Митрополит Андрей, Пастирське послання до тих, що на Пасху не сповідалися (15 жовтня 1935).
[2] Молитовник «Прийдіте, поклонімся« наводить п’ять умов, необхідних для того, щоб сповідь була доброю: 1) іспит совісти; 2) скруха за гріхи; 3) рішення виправитися; 4) сповідування гріхів у чині Сповіді; 5) виконати покуту (епітимію), яку визначив сповідник.
471 Бог створив «мужеську стать і жіночу і з’єднав з мужем жону на поміч і приймання людського роду [...] і благословив їх: “Ростіть і множтеся і володійте землею”, і обоє їх в одно злучив[1]». У Церкві подружній зв’язок є Таїнством, у якому чоловік і жінка являють нове життя у Христі. Християнське подружжя – це не тільки природна спорідненість, спільне життя і досвід, а й середовище освячення людей. Подружжя є святим таїнством, у якому благодаттю Святого Духа чоловік і жінка в любові єднаються в «одне тіло» і творять «домашню церкву». Утворений у подружжі сімейний союз є спільнотою осіб, яка в Божому задумі є іконою спілкування Осіб Пресвятої Тройці.
[1] Требник, Чин Вінчання, Молитви на заручення, перша і друга.
473 Через подружжя Господь здійснює історію спасіння: «Ти благословив раба Твого Авраама, і лоно Сари розкрив, і вчинив його батьком численних народів (пор. Бут. 12, 1-13; 17, 1-22; 18, 1-16; 21, 1-8; Рим. 4, 18); дарував Ісаакові Ревеку і плід їхній благословив (пор. Бут. 24-25; 27); злучив Якова з Рахилею і від нього дванадцять патріархів явив (пор. Бут. 29-31; 35) з’єднав Йосифа з Асинетою і як плід дітородження Єфрема і Манассію їм дарував (пор. Бут. 41, 44-52; 46, 20); злучив Захарію і Єлисавету і сина їхнього як Предтечу пречистого Твого рождества показав (пор. Лк. 1, 5-25.39-80); виростив плоттю із кореня Єсеєвого Приснодіву і з неї воплотився і народився на спасення роду людського[1]».
[1] Требник, Чин Вінчання, Молитва на заручення перша.
522 Святе Передання називає диявола та його ангелів ворогами людського роду й противниками спасіння. Найтяжчим випадком панування диявола над людиною є одержимість. Для звільнення людини від одержимості Церква використовує особливі молитви, які складають Чин екзорцизму – вигнання диявола. Цей Чин може звершувати тільки екзорцист – священик, поставлений на це служіння з благословення єпископа. Божественна благодать через молитву екзорциста визволяє людину з-під влади лукавого.
551 У Повсякденних часах вірні, усвідомлюючи труднощі й небезпеки дня, благають Господа про допомогу. У Великопосних часах молільники споглядають Розп’ятого Христа, черпаючи від Нього силу нести щоденний хрест, щоб стати співучасниками відкуплення людського роду. Царські часи зосереджують увагу молільників на найбільших спасительних подіях: Різдві, Богоявленні та Страстях і Воскресінні.
702 Христос у Євангелії наголошує на взаємозв’язку між молитвою і постом для подолання впливу лукавого на людину, тобто звільнення від гріха: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом» (Мр. 9, 29). Святі Отці підкреслювали невіддільність посту від молитви: «Наскільки відбереш від тіла, настільки додаси душі підживитися духовною силою[1]». Через піст ми стримуємо й обмежуємо «зовнішню людину», щоб через молитву почала розвиватися «внутрішня». Коли молитва відокремлена від посту, то внутрішня людина не має належних умов для розвитку.
[1] Василій Великий, Про піст. Проповідь друга, 1.
891 Митрополит Андрей так викриває особливе зло контрацепції: «Подібними до убивства дітей, хоч і цілком іншого роду гріхами, є вчинки, якими батьки обмежують число потомства. Ті випадки не є очевидно гріхами вбивства, але трудно не уважати їх тяжкою кривдою, …тому що хоча й не відібрано життя, але до життя не допущено! Народ, у якого жінки не хочуть піддатися [...] обов’язкам материнства, у якому мужчини шукають сексуального вдоволення без огляду на обов’язки і тягарі родинного життя, без огляду на ціль подружжя, – той нарід засуджений на загладу[1]».
[1] Митрополит Андрей, Не убий (21.11.1942 р. Б.).
903 Згідно з християнським ученням, страждання, зокрема в останні моменти життя, мають особливе місце в спасительному Божому плані. Вони є свідченням участі в Христових стражданнях і в Його спасительній жертві. Тому деякі християни надають перевагу поміркованому вживанню знеболювальних засобів задля добровільного прийняття хоча б частини страждань розп’ятого Христа. Проте не можна вважати героїчність такого роду загальним правилом. Навпаки, згідно з людською та християнською розсудливістю, слід пропонувати хворим уживати ліки під наглядом і за порадою лікаря, здатні зменшити біль чи позбутися його, навіть якщо такі препарати можуть негативно впливати на свідомість хворого, затьмарюючи її. Однак треба подбати, щоб використання таких ліків не перешкодило хворому в приготуванні до гідної смерті: виявленні останньої волі, Сповіді, прийнятті Єлеопомазання та Святого Причастя.