66     Християнське тайновведення в нашій традиції виражається і просторово: Хрещення починається в притворі (хрещальні), Миропомазання звершуються в храмі вірних, а Причастя – на порозі святилища. Новоохрещені зодягаються у світлі ризи (крижмо), які в давнину носили впродовж цілого Світлого тижня. Ці ризи означають радість нового життя у Христі й очікування повноти зустрічі з Богом – у зновупришесті Христа.

230   Через смерть на хресті Христос сходить до аду – «місця» померлих. Церква у сходженні Христа до аду оспівує силу воскресіння: «Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Кр. 15, 55). Ікона зішестя Христа до аду зображає Його у світлих ризах нового творіння. Світлоносний Христос «розганяє» пітьму смерті, розсіює морок аду й «знаходить» Адама і Єву. Разом з Адамом Христос виводить із «тіні смертної» тих, «що очікували» Його, – праведників Старого Завіту.

346   Перед Божественною Літургією священнослужителі промовляють Вхідні молитви й зодягаються в богослужбові ризи. У Вхідних молитвах священнослужителі моляться перед іконостасом про прощення прогрішень і, усвідомлюючи людську неміч, благають Господа, заступництвом Пресвятої Богородиці, скріпити їх на цю службу.

348   Зодягнений у богослужбові ризи священик приступає до здійснення Проскомидії. Проскомидія (із грецької приношення або предложення) вводить спільноту вірних у Божественну Літургію. Свою назву Проскомидія бере від давнього звичаю вірних приносити на Службу різні дари. Хліб і вино вживали для Євхаристії, а інші дари призначалися для потреб нужденних та священнослужителів. Так євхаристійне зібрання вірних мало й суспільне значення взаємного обміну дарами (див. Ді. 3-4). Саме тому Вечеря Господня називалася Вечерею любові (грецькою аґапе) (див. 1 Кр. 11).

495 У молитвах^[1] дияконського рукоположення Церква просить Бога сповнити новопоставленого диякона, мов первомученика архидиякона Стефана, вірою, любов’ю, силою та святістю для належного служіння спільноті. На знак цього служіння єпископ вручає новопоставленому дияконські ризи, кадильницю, рипіду та, за звичаєм, книгу Євангелія.

 

^[1] Архиєратикон, Чин поставлення диякона.

576 Церква з особливою любов’ю вшановує Преблагословенну Богородицю і Приснодіву Марію, яка нерозривно поєднана зі спасенним ділом її Сина. Протягом річного кола, крім уже згаданих свят Богородиці (Стрітення і Благовіщення), святкуємо її Різдво (8/21 вересня), Введення у храм (21 листопада/4 грудня) та Успення (15/28 серпня). Від Різдва Богородиці почалося наше спасіння^[1], у Введенні – його проповідання^[2], а в Успенні – знак його звершення^[3]. Зі святом Різдва Богородиці пов’язане свято Зачаття святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю, або Непорочне зачаття Пресвятої Богородиці (9/22 грудня – за дев’ять місяців до її Різдва). Оскільки в Успенні Богородиця «світу не залишила^[4]», її предстояння в Церкві та її неустанне заступництво за людство перед своїм Сином виражене у святі Покрова Богородиці (1/14 жовтня). В Успенні Богородиця була переставлена з тілом до неба, однак залишила свої святощі – ризу і пояс – як «могутнє забороло^[5]» для вірних дітей. Ці святощі вшановують у свята Покладення ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні (2/15 липня) і Покладення пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці (31 серпня/13 вересня).

 

^[1] Мінея, Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (8/21 вересня), Вечірня, стихира на Литії.

^[2] Мінея, Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і все діви Марії (21 листопада/4 грудня), тропар.

^[3] Мінея, Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (15/28 серпня), Вечірня, стихира на Литії.

^[4] Мінея, Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії (15/28 серпня), тропар.

^[5] Мінея, Покладення Ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні (2/15 липня), тропар.

593   Особу Христа на іконах зображають за допомогою певних ознак. Однією з них є хрещатий німб навколо голови Христа; на німбі написане грецьке слово «o` w=n», що значить «Сущий» («Я Той, Хто є»). Христа зображають у червоному хітоні, поверх якого накинуто синій плащ. Червоний колір хітона означає Божу природу Христа, яка в Його воплоченні зодягнулася в людську природу, що її символізує синій колір плаща. На іконах Переображення, Воскресіння, Вознесіння, Страшного суду, а також в образах Христа-дитяти на Богородичних іконах ризи Христа зображають золотими і білими кольорами, що представляють Божу і прославлену людську природу Христа.

633 Священнослужителі звершують богослужіння в літургійних ризах, які символізують нове життя у Воскреслому Христі; пишністю і красою ризи виражають «благу красу^[1]» грядучого Божого Царства. Символіку риз виражають молитви на їх зодягання.

 

^[1] Требник, Чин освячення священичих риз.

639   Літургійні ризи священнослужителів у нашій традиції є різних кольорів, відповідно до змісту богослужінь. Білі та золотисті вживають на Господські свята, блакитні – на Богородичні, зелені – на П’ятдесятницю, а червоно-пурпурові (або фіолетові) – на Великий піст і на заупокійних службах.

762 Святий Кирило Єрусалимський стверджує, що рішуча відмова від розпусти є суттєвим елементом християнської віри у воскресіння тіла: «Хто вірить, що тіло призначене для воскресіння, той піклується цими своїми ризами й не забруднює їх нечистотою. Хто не вірить у його воскресіння, той полишає його на поталу нечистоті та зловживає ним як чимось чужим для себе^[1]».

 

^[1] Кирило Єрусалимський, Катехизи, 18, 1-3.