11 Вірою і молитвою Церква сповнюється благодаті для освячення людей і переображення усіх сфер їхнього буття. Духовно-моральні виміри особистісного, сімейного та суспільно-політичного життя людини, молитовно згадані в анафорі, розглядаються у третій частині Катехизму.
88 Новий Завіт надає нового значення титулу «Син Божий», підкреслюючи унікальність відношення Ісуса Христа до Бога Отця. Сам Христос робить розрізнення між власним богосинівством і нашим синівством у Бога: «Іду Я до Отця Мого й Отця вашого» (Йо. 20, 17; пор. Йо. 1, 18). Це Його виключне богосинівство засвідчує Отець в об’явленні під час Переображення: «Це Син мій, Вибранець, слухайте Його!» (Лк. 9, 35). Євангелист Йоан сповідує божество Сина Божого: «Божий Син прийшов і дав нам розум, щоб ми Правдивого пізнали […]. Він – правдивий Бог і життя вічне» (1 Йо. 5, 20).
201 Йорданські води «перетворюються на цілющі», стають «джерелом нетління», через воду Бог дарує світові «спасіння хрещення». Людина приймає його, а разом із нею й усе творіння «таїнственними струями наповнюється». Від освячення людини починається освячення й есхатологічне (з грецької остаточне) переображення творіння.
244 Переображення сотвореного світу звершиться співдіянням Бога і людини. Тоді відкриється велич Божого задуму щодо творіння. Про цей переображений світ, «нове небо і землю нову» (Од. 21, 1), свідчить апостол Павло: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготовив Бог тим, що Його люблять» (1 Кр. 2, 9).
289 Церква є місцем зростання людини у святості, дарованій благодаттю Святого Духа. Святий Дух веде людей дорогою святості, даруючи у святих Таїнствах Церкви благодать покаяння та обожествлення. Святий Дух відкриває людині ту істину, що «Церква, яка обіймає у своєму лоні також і грішників, є святою і водночас потребує очищення[1]». Входячи до Церкви крізь «двері покаяння», люди вступають у «райські двері» Божого освячення і благословення. У Святій Церкві звершується найбільше чудо – переображення грішника в праведника. Через зростання членів Церкви у святості Господь переображує все творіння, визволяючи його з-під панування стихій «цього світу» і скеровуючи до повноти «нової землі» (пор. Од. 21, 1).
[1] ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 8.
342 Сам Христос вказує на сотворений світ як на засіб Божої дії: Христос глеєм зціляє сліпця; оздоровлює кровоточиву жінку, яка доторкнулася до його шат; у Переображенні одежа Ісуса засяяла божественним світлом (пор. Мт. 17, 2). Усе, що Христос чинив за Свого життя, Він продовжує чинити в богослужіннях Церкви та Святих Таїнствах[1]. Тому Церква благословляє й освячує різні матеріальні предмети й засоби, якими являє присутність Христа і Його спасенне діяння.
[1] Див. Лев Великий, Проповідь 74. На Вознесіння, 74.
427 Як після хрещення в Йордані Святий Дух провадить Христа у Його спасительній місії, як після сходження на апостолів у день П’ятдесятниці провадить спільноту Церкви, так і в таїнстві Миропомазання Святий Дух дарує кожному християнинові здатність розпізнати й здійснити своє покликання до спасіння і переображення світу.
439 Христос установлює Євхаристію, учинивши хліб і вино Своїм Тілом і Кров’ю, щоб переобразити Духом Святим тих, хто причащається, «у співтілесних і співкровних» із Ним[1]. Святий Йоан Золотоустий, тлумачачи слова святого апостола Павла: «Тому, що один хліб [споживаємо], – нас багато становить одне тіло» (1 Кр. 10, 17), – зіставляє освячення Дарів із переображенням причасників: «Чим є цей хліб? – Тілом Христовим. Чим стають ті, хто причащається його? – Тілом Христовим. І нема багато тіл, а одне тіло[2]».
[1] Пор. Кирило Єрусалимський, Містагогійні проповіді, 4, 3.
[2] Йоан Золотоустий, Гомілії на Перше послання до корінтян, 24,2.
508 Церква благословить людей на здоров’я і захист від недуг, благословляючи лікувальне зілля на свято Успення Пресвятої Богородиці; на споживання Божих дарів, благословляючи першоплоди нового врожаю на свято Переображення Господнього, а також на споживання плодів людської праці, благословляючи хліб, м’ясо, масло, сир і яйця на Великдень.
568 Богослужіння Тріодей літургійно провадять християнина від усвідомлення власної гріховності до духовного переображення. Великому постові передують чотири підготовчі неділі: Неділя митаря і фарисея, Неділя блудного сина, М’ясопусна та Сиропусна неділі. Готуючи вірних до посту, Церква в Неділю митаря і фарисея закликає наслідувати смиренність митаря й уникати гордині фарисея. У Неділю блудного сина Церква наголошує на необхідності покаяння як повернення з «чужини» гріха до Отчого дому. У М’ясопусну неділю, коли читається Євангеліє про Божий суд (див. Мт. 25, 31-46), Церква окреслює мету майбутнього посту – пізнати свої гріхи, висповідати їх та чинити діла милосердя. У Сиропусну неділю, або Неділю прощення, Церква закликає зробити перший крок у покаянні – взаємопрощення. Під час посту християни стримуються в їжі, однак це не самоціль, а засіб, щоб очиститися від пристрастей: «Якщо від їжі постити, а від пристрастей не очиститись, то даремний піст, бо не послужить до виправлення, а через нещирість душа уподібниться до злих демонів, котрі ніколи не їдять[1]».
[1] Постова тріодь, Сиропусний тиждень, середа, утреня, стихира на стиховні.
575 Ще одне свято, пов’язане з Різдвом Христовим, – Різдво Йоана Хрестителя. Оскільки він народився за півроку перед Ісусом (пор. Лк. 1, 26), його різдво святкуємо 24 червня/7 липня, а зачаття, відповідно, 23 вересня/6 жовтня. До Різдвяного циклу празників належить також Обрізання Господнє (1/14 січня), яке святкуємо восьмого дня після Різдва Христового, і Стрітення Господнє (2/15 лютого), коли, сорокового дня після Різдва, Ісуса як первородного сина принесли в Єрусалимський храм і склали за Нього пожертву. У цьому святі Церква святкує зустріч, або стрітення Старого і Нового Завітів у постатях старця Симеона й пророчиці Анни та Богородиці з дитям Ісусом на руках. У празнику Переображення Господнього на горі Тавор (6/19 серпня) Церква святкує явлення повноти божественного світла, започаткованого в Богоявленні. Як у воплоченні «засяяв світові Спаситель наш, як світло від світла з’явлений Бог[1]», так і в переображенні «уся людська природа по-божому сіяє[2]» і світло Христове звершує переображення усього творіння. У празник Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (14/27 вересня) Церква оспівує «дерево справжнього життя, яке було посаджене на Череп-місці» (Голготі). На ньому «предвічний Цар учинив спасіння посеред землі, а нині його воздвиженям освячуються кінці світу[3]».
[1] Мінея, Святе Богоявлення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа (6/19 січня), Утреня, стихира на хвалитних.
[2] Мінея, Передсвяття Переображення Господа нашого Ісуса Христа (5/18 серпня), кондак передсвяття.
[3] Мінея, Всесвітнє Воздвиження чесного і животворящого Хреста (14/27 вересня), Вечірня, стихира на литії.
593 Особу Христа на іконах зображають за допомогою певних ознак. Однією з них є хрещатий німб навколо голови Христа; на німбі написане грецьке слово «o` w=n», що значить «Сущий» («Я Той, Хто є»). Христа зображають у червоному хітоні, поверх якого накинуто синій плащ. Червоний колір хітона означає Божу природу Христа, яка в Його воплоченні зодягнулася в людську природу, що її символізує синій колір плаща. На іконах Переображення, Воскресіння, Вознесіння, Страшного суду, а також в образах Христа-дитяти на Богородичних іконах ризи Христа зображають золотими і білими кольорами, що представляють Божу і прославлену людську природу Христа.
616 Як Христове тіло сяяло в переображенні, а Його одежа була джерелом зцілення для кровоточивої (див. Мт. 17, 2; 9, 20), як Петрова тінь і Павлова хустинка могли зцілювати (див. Ді. 5, 15; 19, 12), так і тіла святих після їхньої смерті й навіть предмети, що були в них у вжитку, можуть передавати благодать зцілення, утверджувати у вірі й скріплювати в подвигах тих, хто з вірою їх почитає. «Бог поділився з нами мучениками. Сам узяв їхні душі, а тіла залишив нам, щоб їхні святі кості постійно нагадували нам про їхні чесноти[1]». «Мощі святих мучеників відганяють злих демонів, біси трясуться не тільки перед Розп’ятим, а й перед мощами тих, що за Нього віддали життя[2]».
[1] Йоан Золотоустий, Похвала мученикові Юліянові, 4.
[2] Йоан Золотоустий, Похвала святому апостолу Павлові, Гомілія 4.
673 Взірцем молитви християна є Сам Господь Ісус Христос. Спаситель часто молився: наодинці у місцях самотніх (пор. Лк. 5, 16), а також разом з учнями (пор. Лк. 9, 18); іноді й ніч заставала Його на молитві (пор. Мт. 14, 23), а часами ще за ночі, рано-вранці, Він ставав на молитву (пор. Мр. 1, 35). Ісус також молився в особливі моменти, пов’язані з важливими подіями Його життя: під час хрещення в Йордані (див. Лк. 3, 21-22), у пустелі, борячись зі спокусами (див. Мт. 4, 1-11; Лк. 4, 1, 14); перед покликанням Дванадцятьох апостолів (див. Лк. 6, 12н); напередодні визнання Його месіанства апостолом Петром (див. Лк. 9, 18); під час Переображення на Таворській горі (див. Лк. 9, 28-29); перед воскресінням Лазаря (див. Йо. 11, 41); на Тайній Вечері (див. Лк. 22, 19; Йо. 17); в Гетсиманському саду перед Своїми Страстями (див. Мт. 26, 36; Мр. 14, 32; Лк. 22, 40н) та вмираючи на хресті (див. Лк. 23, 46).
700 Церква провадить людину на шляху її молитви та пропонує спертися на набутий молитовний досвід. Полягає він у тому, що треба відвести для розмови з Богом конкретно окреслений час, мінімально – двічі на день, уранці та ввечері. Відповідно підібрані тексти вечірніх і ранкових молитов містяться в «Молитовнику», де поміщено й інші молитви, які супроводжують життя віруючої людини упродовж цілого дня. Молитва є головним правилом життя. Молячись частіше, ми поступово зближуємо між собою молитву і свої щоденні справи, щоб у перспективі молитва стала для нас важливою щоденною справою, а всі інші справи сповнилися духом молитви. Тому молитва і праця є двома взаємопов’язаними аспектами християнського способу життя. Життя християнина, насичене спілкуванням з Богом, перетвориться у свято, стане часом власного освячення й переображення світу.
709 Четвертим виміром діяльності християнина є його відповідальність за все Боже сотворіння – довкілля та природні ресурси землі. Діяльність християнина як «священика творіння» у сотвореному Богом світі є покликанням берегти, плекати, розвивати та готувати переображення світу (пор. Од. 21, 1-4).
783 Покаяння має позитивний характер, оскільки не принижує людину, а визволяє і животворить. Це сила віднови й відродження людини, плід надії та заперечення відчаю. Адже покаятися – це дивитися не вниз, на власні недоліки, а вгору, на Господню любов; не назад із докором самому собі, а вперед із вірою. Треба бачити не те, чого мені не вдалося досягнути, а те, ким із милості Христа я ще зможу стати. Покаяння є неперервним шляхом зцілення та зростання особи. Святий Йоан Ліствичник повчає: «Хто бажає позбутися ярма гріхів своїх, нехай наслідує тих, що сидять над гробами поза містом, та безнастанно ллє гарячі сльози каяття. Хай не перериває безголосих ридань серця свого, доки не побачить Ісуса, що прийде й відвалить од серця його камінь зачерствіння[1]». Саме за таке постійне переображення нашого життя в покаянні ми молимося на богослужіннях: «Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім».
[1] Йоан Ліствичник, Ліствиця духовна. Слово 1 .
818 Найкращим і найповнішим взірцем покаянної молитви є Великий канон преподобного Андрея Критського. Це старовинна школа як спільнотної літургійної, так і особистої покаянної молитви. Ця молитва містить у собі покаянні роздуми над текстами Святого Письма, морально-аскетичні повчання та заклики, відображає глибоке зворушення і досвід каяття. Канон має особливий розспів і супроводжується покаянними жестами – великими поклонами (метаніями). Таким чином у динаміку покаянної молитви залучена вся людина – з її інтелектом, волею, почуттями і тілом. Плодом такої покаянної молитви є здатність прийняти благодать навернення, очищення та єднання з Богом – внутрішнє переображення особи, що молиться.
850 Святоотцівська традиція визначає головною метою духовного життя християнина активну й дієву участь у божественному житті. Таку участь називаємо обожествленням (грецькою теозіс). Обожествлення відбувається у співдії між людиною і Богом і є переображенням людини у Святому Дусі. Благодать переображення дарується тим, які пройшли шлях аскетичного очищення та живуть чеснотливим життям.
913 У центрі уваги Церкви – людська особа та її діяльність, яка має суспільно-політичний і духовний виміри. Діяльність людини розглядається у світлі переображення світу та спасительного посланництва Христа. Адже Христос «діє у серцях людських силою Духа Свого, не тільки пробуджуючи прагнення майбутнього віку, а й також оживляючи, очищаючи і зміцнюючи ті шляхетні прагнення, завдяки яким людська спільнота старається вчинити власне життя більш людяним[1]».
[1] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes [«Радість і надія»], 38.
920 Церква, звершуючи місію переображення суспільства, передає йому досвід сопричастя в моральних принципах християнського життя. Принцип спільного блага, зокрема, полягає в тому, що суспільство створює умови для вільного розвитку особи, яка водночас працює на благо суспільства.
975 Господь створює людину на Свій Образ і запрошує її до праці на землі (див. Бут. 2, 5-6.15). Праця стає для людини благословенням, якщо вона є співпрацею з Господом і співучастю в Його промислі щодо світу і людини. Через таку працю людина уподібнюється до Бога. Хоча через гріхопадіння Адама праця стає «трудом» (див. Бут. 3, 19), у Христі праця в поєднанні з молитвою стає переображенням світу й особистим освяченням.
991 Відповідальність за все творіння лежить на людині. Ця відповідальність виявляється на різних рівнях: в особистому щоденному житті, у використанні технічних засобів і різних технологій, у використанні природних ресурсів та джерел енергії. Довкілля не можна ні зводити до об’єкта маніпуляції та експлуатації, ні абсолютизувати й ставити понад гідність людської особи[1].
[1] Пор. Компендіум соціальної доктрини Церкви, 461-465.
1001 Надію на успішне звершення переображення всесвіту дають нам пророчі слова Христа: «Бадьортеся! Я бо подолав світ» (Йо. 16, 33). Христос говорить про речі грядущі як про вже доконані, бачачи їх такими у Своєму Божественному Провидінні. Нам же доручено довершити цю перемогу Христа: «Чиніть це на Мій спомин» (Лк. 22, 19).