8    Анафора є водночас осердям нашого Катехизму, яке не лише об’єднує всі три його частини в єдине ціле, але й надає йому характеру богопочитання. Анафора, центром якої є Пасха Христа, є спомином цієї спасительної події на тлі опису створення і спасіння світу Отцем, і Сином, і Святим Духом. Наша традиція знає дві анафори: Літургії святого Йоана Золотоустого і Літургії святого Василія Великого. Ми використовуємо в нашому Катехизмі анафору Літургії святого Василія Великого, яка розгорнуто описує історію спасіння^[1]:

Сущий Владико, Господи, Боже Отче Вседержителю, поклоняємий, достойно воістину, і праведно, і гарно, як годиться величності святости твоєї, тебе хвалити, тебе оспівувати, тебе благословити, тобі поклонятися, Тобі дякувати, тебе славити, єдиного істинно сущого Бога, і тобі приносити з серцем сокрушенним і духом смиренним оцю духовну службу нашу, бо Ти єси той, хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність твою, голосною вчинити всю хвалу твою або повідати кожночасно чудеса твої?

Владико всіх, Господи неба і землі, і всього видимого й невидимого створіння, Ти, що сидиш на престолі слави і споглядаєш на безодні – безначальний, невидимий, незбагненний, неописаний, незмінний; Отче Господа нашого Ісуса Христа, великого Бога і Спасителя, надії нашої, Який є образом благости твоєї, печать рівнообразна, що в Собі являє тебе – Отця, живе Слово, Бог істинний, предвічна премудрість, життя, освячення, сила, справжнє світло, що через Нього Дух Святий з’явився, Дух істини, дар усиновлення, запорука майбутнього спадкоємства, початок вічних благ, животворяща сила, джерело освячення; Ним бо підкріплене все створіння, духовне і розумне, Тобі служить і тобі повсякчасно возсилає славослов’я, бо все служить тобі. тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли, господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими; перед Тобою навкруги стоять серафими, шість крил в одного і шість крил у другого; двома ото вони покривають обличчя свої, а двома ноги, двома ж літаючи, безперестанно взивають один до одного устами, в невмовкаючих славословленнях,

Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи:

Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах.

З цими блаженними силами, Владико чоловіколюбче, і ми грішні, кличемо і мовимо: Святий єси і воістину пресвятий, і немає міри величі святости твоєї, і праведний єси в усіх ділах твоїх, бо правдою й істинною постановою ти все здійснив щодо нас. Ти бо створив людину, взявши порох із землі, і, вдостоївши її образом Своїм, Боже, ти поставив її в достатньому раю, і за збереження заповідей твоїх Ти обітував їй безсмертне життя і насолоду вічних благ. Коли ж вона не послухала тебе, істинного Бога, що створив її, і дала себе звести зміїною приманою і вмертвила себе своїми прогрішеннями, ти, Боже, праведним твоїм судом вигнав її з раю в цей світ і повернув до землі, з якої вона була взята, улаштовуючи їй спасіння через відродження в самому Христі твоєму. Бо не відвернувся ти докраю від створіння Твого, що його ти створив, благий, ані не забув ти діла рук твоїх, але відвідував їх на всі лади, із-за милосердя милости твоєї; ти посилав пророків, творив чудеса через святих твоїх, що в кожному роді добровгодили тобі; Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасіння; Ти дав нам закон на поміч й ангелів поставив охоронцями. А коли прийшла повнота часу, ти говорив до нас через самого Сина Твого, що ним Ти і віки сотворив. Він, бувши відблиском слави твоєї і образом істоти твоєї, що носить все словом сили своєї, не вважав на здобич бути рівним тобі, Богові й Отцеві, але, будучи предвічним Богом, на землі появився і з людьми співжив; і, народившись з Діви святої, сам умалив себе, вид слуги прийняв і став подібним до тіла смирення нашого, щоб нас подібними вчинити до образу слави своєї. Бо тому, що через людину гріх увійшов у світ, а через гріх – смерть, благоволив твій Син, будучи в лоні в тебе, Бога й Отця, що народився від жінки, святої Богородиці і приснодіви Марії, бувши під законом, осудити гріх своїм тілом, щоб, умираючи в Адамі, оживотворилися ми в самому Христі. І, поживши в цьому світі, він дав спасенні повеління, відвернув нас від ідольської примани, привів до пізнання тебе, істинного Бога й Отця, придбав собі нас у вибраний люд, царське священство, народ святий і, очистивши нас водою й освятивши Духом Святим, віддав себе взамін смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, він усунув болі смертні і воскрес у третій день, і простелив шлях усякій плоті воскресінням з мертвих, бо неможливо було, щоб зотління держало начальника життя. Він став початком померлих, первородним з мертвих, щоб самому бути всім, серед усіх першим. І, вийшовши на небо, Він сів праворуч величности твоєї на висотах, і прийде віддати кожному за вчинками його. А на спомин спасенного свого страждання Він зоставив нам це, що ми принесли за його заповідями. він бо, маючи вийти на добровільну, і приснопам’ятну, і животворящу свою смерть, в ночі, в яку віддав себе за життя світу, взяв хліб у святі свої і пречисті руки, показав тобі, Богові й Отцеві, воздав хвалу, поблагословив, освятив, переломив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це є тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.

Амінь.

так само взяв і чашу з виноградним плодом, розвів, воздав хвалу, поблагословив, освятив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Пийте з неї всі, це є кров моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.

Амінь.

Це чиніть на Мій спомин, бо кожного разу, коли їсте хліб цей і п’єте чашу цю, мою смерть звіщаєте, моє воскресіння ісповідуєте. Отож і ми, Владико, споминаючи спасительні його страждання, животворящий хрест, триденне погребення, з мертвих воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч тебе, Бога й Отця, сидіння, і славний і страшний його другий прихід,

твоє від твоїх тобі приносимо, за всіх і за все.

Тебе оспівуємо, Tебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Tобі, Боже наш.

Ради цього, Владико пресвятий, і ми грішні і недостойні слуги твої, сподобившися служити святому твоєму жертовникові, не за праведні вчинки наші, бо нічого доброго ми не вчинили на землі, але ради милости твоєї і щедрот твоїх, що ти їх щедро зілляв на нас, зі сміливістю приближаємося до Твого святого жертовника і, поклавши ці дари, під якими скривається святе тіло і кров Христа Твого, тобі молимось і тебе призиваємо, Святий над святими, щоб доброзичливістю твоєї благости прийшов Дух твій Святий на нас і на дари ці, що перед нами, і поблагословив їх, і освятив, і показав:

Хліб ото цей – самим чесним тілом Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

А чашу оцю самою чесною кров’ю Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

Пролитою за життя світу.

А нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого і вчини, щоб ні один з нас не причастився святого тіла й крови Христа Твого на суд або на осудження, але щоб ми знайшли милість і благодать з усіма святими, що від віку тобі благовгодили, праотцями, отцями, патріярхами, пророками, апостолами, проповідниками, благовісниками, мучениками, ісповідниками, вчителями, і з усяким духом праведним, померлим у вірі.

Особливо з пресвятою, пречистою, преблагословенною, славною Владичицею нашою Богородицею і приснодівою Марією.

Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і люд-ський рід, освячений храме і раю духовний, дівственна похвало, з Тебе ж бо Бог воплотився і хлоп’ятком став, сущий перед віками Бог наш; утробу бо Tвою престолом сотворив, а Tвоє лоно просторіше від небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.

Із святим Йоаном пророком, предтечею і христителем, зі святими і всехвальними апостолами, зі святим ім’я, що його пам’ять творимо, і з усіма святими твоїми, і за їхніми молитвами відвідай нас, Боже.

І пом’яни всіх раніше померлих в надії воскресіння життя вічного.

За упокій і відпущення прогрішень душі слуги Твого ім’я, на місці світлому, звідки відійшла печаль і зітхання, упокой його, Боже наш.

І упокой їх там, де сяє світло лиця Твого.

Ще молимося тобі, Господи, пом’яни святу твою соборну й апостольську Церкву, що від кінців і аж до кінців вселенної, і умиротвори її, яку ти набув чесною кров’ю Христа Твого, і храм цей святий утверди аж до кінця віку. Пом’яни, Господи, тих, що принесли тобі ці дари, і тих за кого, через кого і ради кого їх принесли. Пом’яни, Господи, тих, що приносять плоди і добро творять у святих твоїх церквах, і пам’ятають про вбогих, воздай їм багатими і небесними Твоїми дарами; даруй їм замість земного – небесне, замість дочасного – вічне, замість тлінного – нетлінне. Пом’яни, Господи, тих, що в пустинях, і горах, і вертепах, і пропастях земних. Пом’яни, Господи, тих, що в дівстві, і побожності, і подвижництві, і чистому житті перебувають. Пом’яни, Господи, Богобережений народ наш, правління і все військо. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни їхні серця прихильністю до Церкви твоєї і до всього люду Твого, щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті. Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою твоєю. Пом’яни, Господи, тут присутніх людей і з оправданих причин неприсутніх, і помилуй їх і нас багатством милости твоєї; скарбниці їх наповни всяким добром, подружжя їх у мирі й однодумності збережи, дітей вигодуй, молодь виховай, старців підтримай, малодушних утіш, розсіяних ізбери, заблуканих поверни і приєднай до святої твоєї католицької й апостольської Церкви; навіжених нечистими духами звільни, з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволь, недужих вилікуй; і всіх тих, що на судах, і в рудниках, і на засланнях, і на гірких роботах, і в усякій журбі, і нужді, і утисках, – пом’яни, Боже. І всіх тих, що потребують великого Твого милосердя, і тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей твоїх пом’яни, Господи Боже наш, і на всіх вилий багату твою милість, даючи всім те, чого вони просять, на спасіння. А кого ми не пом’янули, через невідання чи забуття, чи задля безлічі імен, ти сам пом’яни, Боже, бо Ти знаєш вік й ім’я кожного, Ти ж знаєш кожного від лона його матері. Ти бо, Господи, поміч безпомічним, надія безнадійним, бурями гнаним спаситель, плаваючим пристановище, недужим лікар; тож для всіх будь усім, відаючи кожного і прохання його, дім, і потреби його. Вибав, Господи, місто це (або: село це, або: обитель цю) і всяке місто й країну від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню, меча, навали чужих народів та міжусобної брані.

Найперше пом’яни, Господи, святішого вселенського архиєрея нашого ім’я, Папу Римського, блаженнішого верховного Архиєпископа і Митрополита нашого Кир ім’я, преосвященнішого Архиєпископа і Ми-трополита нашого Кир ім’я i боголюбивого єпископа нашого кир ім’я, і даруй їх святим твоїм церквам, щоб у мирі, цілі, чесні, здорові, довголітньо i правильно навчали слово твоєї істини.

І всіх, і все.

Пом’яни, Господи, слугу божого ім’я, за спасіння, виявлення милости, і відпущення гріхів його.

Пом’яни, Господи, всяке єпископство православних, що правильно навчає слово твоєї істини.

Пом’яни, Господи, з великої Своєї милости і моє недостоїнство, прости мені всяке добровільне і недобровільне прогрішення, щоб ради моїх гріхів ти не заборонив благодаті Святого Твого Духа від оцих дарів, що перед нами.

Пом’яни, Господи, пресвітерство, в Христі дияконство і ввесь священичий чин, і не посороми ні одного з нас, що стоїмо навкруги святого Твого жертовника. Відвідай нас благістю твоєю, Господи, вияви нам багаті твої щедроти, даруй нам добре й корисне поліття, даруй землі дощі мирні на врожай, благослови вінець літа благости Твоєї, угамуй розбрат Церков, угаси гордовитість народів, виникнення єресей негайно знищ силою Святого Твого Духа, і всіх нас прийми в царство твоє, показавши нас синами світла і синами дня, твій мир і твою любов даруй нам, Господи Боже наш, бо Ти все воздав нам.

І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пре-чесне й величне ім’я твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсяк-час, і на віки вічні.

Амінь.

 

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Василія Великого.

159 Гріхопадіння Адама не відвернуло Божої любові від людини. Бог милосердиться над упалим людством: «Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх» (Бут. 3, 21). Даруючи обітницю спасіння, Бог запевняє людину в незмінності Його задуму щодо її богоуподібнення, богоусиновлення та обожествлення. Сила Божої Обітниці могутніша від немочі людського гріха: «Невимовна благодать Христа дала нам блага, більші від тих, яких позбавила нас заздрість диявола^[1]». У проповіді пророків Старого Завіту обітниця Божа поступово пов’язувалася з постаттю Божого Помазаника – Месії, Який «у повноті часів» (пор. Гл. 4, 4) об’являється як воплочене Боже Слово.

 

^[1] Лев Великий, Проповідь 73. На Вознесіння, 73, 4.

204   «Словесною іконою» Царства Божого є Нагірна проповідь, а зокрема Блаженства, проголошені Христом:

«Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.

Блаженні засмучені, бо будуть утішені.

Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться.

Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.

Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи Мене ради.

Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі» (Мт. 5, 3-12).

282   Апостол Павло називає Церкву Тілом Христовим, у якому Головою тіла є Сам Христос, а ми – Його члени (див. Рм. 12, 3-6; 1 Кр. 12, 12-30; Еф. 1, 22-23; 4, 11-13). На Тайній Вечері Христос дарує Своє Тіло в Євхаристії, причастя Якого творить нас Тілом Христовим. Як є один Бог, один Посередник між Богом і людьми – Ісус Христос, так є і одна віра, одне Хрещення й одна Церква, поза якою нема спасіння. Проте шляхи та способи, якими Бог через Церкву спасає людство, завжди залишаться таїнством Божого милосердя.

309 Бог Отець у Своєму милосерді звершив повноту творіння в Ісусі Христі – новому Адамі. Поширювати цю повноту Христос доручив апостолам: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангеліє всякому творінню» (Мр. 16, 15). Церква – носій нового творіння – діє «у цьому світі», хоч сама є не від світу цього (див. Йо. 17, 14-16). Вона є знаком «нового неба і нової землі»: «Заснування Церкви – це те саме, що і створення нового всесвіту. У ній, як рече Ісая, творяться нове небо і нова земля, у ній створюється нова людина на образ свого Творця^[1]». Церква називає цих «нових людей на образ Творця» святими – обожествленими благодаттю Святого Духа.

 

^[1] Григорій Ніський, Коментар на Пісню пісень, 13.

449   Святе таїнство Покаяння є великим виявом Божої любові й милосердя до нас – грішних. Бо коли ми, обмиті зі своїх гріхів у Хрещенні та обдаровані Божою благодаттю, знову чинимо зі злоби чи немочі гріх, Господь не відкидає нас і не відвертається, а очікує від нас покаяння. Він прощає нас, якщо ми каємося і сповідуємо свої гріхи (див. Лк. 15, 12-32).

452   У своїй духовній боротьбі християнин не покинутий напризволяще, а співдіє з Христом – силою Святого Духа – під материнською опікою Церкви. Покликаний поступово зростати «до повноти зрілості Христа» (пор. Еф. 4, 13), християнин – через людську неміч – часто помиляється, зневірюється в Божій любові або й свідомо та добровільно співдіє зі силами зла. Проте Бог не відвертається від людини, що згрішила, а у Своїй любові й милосерді дарує їй можливість покаятися, тобто повернутися до життя, яке випливає з Хрещення: «То згадай, звідки ти впав, і покайся, і перші діла роби» (Од. 2, 5).

511   Християни сприймають смерть у світлі перемоги Христа над смертю в Його воскресінні. Це особливо виражено, коли похорон християнина відбувається в пасхальний період і над померлим співають тропар Пасхи: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Радість Христового воскресіння є божественною відповіддю на смуток людської смерті.

568 Богослужіння Тріодей літургійно провадять християнина від усвідомлення власної гріховності до духовного переображення. Великому постові передують чотири підготовчі неділі: Неділя митаря і фарисея, Неділя блудного сина, М’ясопусна та Сиропусна неділі. Готуючи вірних до посту, Церква в Неділю митаря і фарисея закликає наслідувати смиренність митаря й уникати гордині фарисея. У Неділю блудного сина Церква наголошує на необхідності покаяння як повернення з «чужини» гріха до Отчого дому. У М’ясопусну неділю, коли читається Євангеліє про Божий суд (див. Мт. 25, 31-46), Церква окреслює мету майбутнього посту – пізнати свої гріхи, висповідати їх та чинити діла милосердя. У Сиропусну неділю, або Неділю прощення, Церква закликає зробити перший крок у покаянні – взаємопрощення. Під час посту християни стримуються в їжі, однак це не самоціль, а засіб, щоб очиститися від пристрастей: «Якщо від їжі постити, а від пристрастей не очиститись, то даремний піст, бо не послужить до виправлення, а через нещирість душа уподібниться до злих демонів, котрі ніколи не їдять^[1]».

 

^[1] Постова тріодь, Сиропусний тиждень, середа, утреня, стихира на стиховні.

657   Місце в помешканні, де розміщують ікони, називається покуттям. Назва «покуття» походить зі звичаю розміщати ікони в куті хати. Куток, «ріг» хати в християнському розумінні є «наріжником», що означає Ісуса Христа – «наріжний камінь». Облаштування такого «покуття» означає, що Бог дійсно займає «місце» в житті сім’ї. Зазвичай ікон було три – Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці та святого Миколая: Христос – як Глава Тіла Церкви – є взірцем чоловіка – глави сім’ї; Пресвята Богородиця з Дитям-Ісусом є досконалим взірцем матері та її дітей, а святий Миколай – приклад милосердя та гостинності.

697 Велика благодать молитовного іспиту совісті – це самопізнання. Ми стаємо чуйними до того, що робимо, говоримо та думаємо, зауважуємо в собі те, чого без цієї молитви ніколи не пізнали б. Водночас ми усвідомлюємо власні недоліки без самовиправдання, з надією на Боже милосердя. Святий Василій Великий навчає: «Коли день скінчиться, то треба подякувати за те, що було дано нам чи що ми виконали за цей день. І треба висповідатися у прогріхах, чи вільних, чи мимовільних, чи навіть таємних; були вони на словах чи на ділі, чи в самому тільки серці, – за все треба в молитві просити Божого милосердя. Надзвичайно корисно замислюватися над минулими прогріхами, щоб остерігатися їх у майбутньому^[1]».

 

^[1] Василій Великий, Обширні правила, 37, 4.

724   Ця літургія життя є іконою Божественної Літургії. У ній християнин, якому служить Господь, починає сам служити Богові та ближньому. Приклад такого служіння дав Ісус Христос, коли на Тайній Вечері вмив ноги Своїм учням, а відтак промовив до них: «Приклад дав Я вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив» (Йо. 13, 15). Христове служіння стає джерелом та основою християнського життя. Отримуючи від Христа милосердя, прощення, зцілення, ми відтворюємо їх у своїй щоденній діяльності.

757   Християнська традиція розглядає гріх як хворобу особи, що спотворює у ній образ Божий: «Я образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні», – співаємо в одній із стихир Парастасу. Отож людина не так заслуговує осудження, як потребує лікування – Божого милосердя та прощення. Тому грішник – хворий, а Христос – лікар. «Здорові не потребують лікаря, лише хворі» (Мт. 9, 12).

765 Через чесноту жертовності й милостиню людина стає здатною належно управляти своїми матеріальними благами та багатіти в Бога. Святий Йоан Золотоустий закликає: «Нехай у вашому домі зберігається не золото, а те, що дорожче від усіх багатств, – милосердя і чоловіколюбність. Це дає нам сміливість перед Богом, а золото… допомагає дияволу впливати на нас… Озброй проти нього свою правицю.., усе багатство твоє склади в умі, нехай небо, а не скриня та дім зберігають твоє золото… Навіщо нам, занедбавши себе, усі свої турботи скеровувати на те, чого ми, відходячи звідси, не зможемо взяти з собою, тимчасом як є нагода збагатитися так, що не тільки тут, а й там виявимося заможніші від усіх^[1]?».

 

^[1] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до римлян. Гомілія 1, 14, 11.

771   Святі Отці називали нудьгу (грецькою акедія) виснаженням та втомою душі. У смутку людина недооцінює могутності Господа, а в нудьзі – Його милосердя. Смуток змушує людину покладатися лише на власні сили, тимчасом, як нудьга взагалі позбавляє надії. Святі Отці називали нудьгу «бісом полуденним» (пор. Пс 90, 6), який гасить наснагу до духовного розвитку людини. Нудьга породжує відчуття спустошення, відрази, порожнечі життя, зневіри у власному спасінні; нудьга призводить до психічного та фізичного виснаження людини. Людина піддається лінивству, стає знеохоченою та нездатною до духовної боротьби.

787 Піст нерозривно пов’язаний з милостинею. «У день, коли постиш, споживай лише хліб та воду. А те, що ти звичайно споживав би, маєш віддати вдові, сироті чи потребуючому. Таким чином ти мусиш самому собі в чомусь відмовити, щоби з твоєї відмови хтось інший отримав користь, щоб наситився й помолився за тебе Господеві^[1]». Милостиня як вияв любові до ближнього є наслідуванням самого Бога, Який першим виявив Своє милосердя до людини.

 

^[1] Єрм, Пастир. Подібності, 5, 3.

810 Молитва прослави є плодом спілкування з Богом та усвідомлення Його невимовної величі, несказанної доброти й милосердя до людини. Відчувши себе у світлі Божої слави, ми висловлюємо своє духовне захоплення в молитві прослави: «Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь^[1]».

 

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого, виголос на Мирній єктенії.

817   Покаянні молитви складаються зазвичай із двох частин. Спочатку каяник усвідомлює, ким є Господь, визнає Його велич, святість, чистоту й діяльне милосердя до грішника. Тоді каяник пізнає різницю між святістю Бога і власною гріховністю, неподібність власної особи до Бога. «Ти праведний у всьому, що вчинив єси нам […]. Бо згрішили ми, вчинили беззаконство, від Тебе відступивши» (Дан. 3, 27.29). Покаянна молитва полягає в проханні грішника про помилування, щоб з допомогою благодаті Святого Духа осягнути подобу Божу й поєднатися з Богом. Прикладом покаянної молитви є слова митаря: «Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18, 13). Найчастіше вживаною такою молитвою є літургійне взивання «Господи, помилуй».

839 У неділю Христова Церква святкує День Господній, який Отці Церкви називали «малою Пасхою». Причасником пасхального таїнства віруючий стає у Хрещенні. Тим самим він внутрішньо пов’язується з Літургією Церкви, тому кожен християнин є покликаний до участі в її звершенні. Наша участь у Божественній Літургії в неділі та святкові дні є виявом і підтвердженням єдності у вірі та любові з Богом і Церквою. Тому Господь у третій заповіді наказує: «Пам’ятай день святий святкувати^[1]» (див. Вих. 20, 8-10; Втор. 5, 12-15). Крім участі в Божест-венній Літургії та інших богослужіннях, віруючий християнин святкує святий день, глибше пізнаючи свою віру, утримуючись від важкої праці та чинячи діла милосердя (відвідує хворих, немічних, допомагає нужденним тощо). Святкуючи святий день, християнин видимо сповідує свою віру, визнає себе новим сотворінням у Христі, членом Його Тіла – Церкви та очікує Нового Неба та Нової Землі (пор. Од. 21, 1).

 

^[1] Молитовник «Прийдіте, поклонімся», Десять Божих заповідей.

902 Смерть не може бути втечею від життя чи його запереченням. Тому самогубство – свідоме самостійне позбавлення себе життя – є тяжким гріхом, і Церква засуджує його. До самогубства можуть призвести різні соціальні, психічні чи інші фактори, однак найголовнішою причиною є зневіра, втрата сенсу життя, відкинення Божого милосердя та розпука. «Людина не має права розпоряджатися своїм життям. Як воїн не має права покинути призначеного йому становища, а коли самовільно його покидає, вважається дезертиром, так само дезертиром є та людина, яка покидає свої обов’язки разом зі становищем, на яке її поставило Боже Провидіння^[1]».

 

^[1] Митрополит Андрей, Не убий (21.11.1942 р. Б.).

905 Трансплантація є виявом милосердя до ближнього та солідарності з ним. Дарування власних органів для пересадки є героїчним служінням задля порятунку життя. Це служіння високо оцінив Іван Павло ІІ: «Завдяки науці та професійності, жертовності лікарів і медпрацівників [...] для людства відкриваються нові чудові можливості [...] любити свого ближнього по-новому, кажучи євангельськими словами, аж до кінця^[1]».

 

^[1] Іван Павло ІІ, Звернення до учасників І міжнародного конгресу Товариства з трансплантації органів, (20 червня 1991).

936   Християнська любов є фундаментом усіх міжособових відносин, усього суспільного життя. Саме любов розкриває гідність людської особи та вчить поваги до неї. Суспільним виявом християнської любові є діла милосердя. Релігійний характер діл милосердя полягає в тому, що Сам Ісус Христос ототожнив Себе з кожним нужденним: «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт. 25, 40). Основним мотивом діл милосердя є любов ради Христа.

937   Християнська аскетична традиція навчає про сім діл милосердя для душі та для тіла. Сім діл милосердя для душі: у сумніві порадити, невігласа навчити, грішника навернути, сумного потішити, образу зі серця простити, кривду терпеливо зносити, за живих і померлих молитися. Сім діл милосердя для тіла: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього в дім прийняти, недужому послужити, в’язня відвідати, умерлого похоронити

938   Занедбання милосердя є гріхом проти християнської любові: «Те, чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших – Мені також ви того не зробили» (Мт. 25, 45). Суспільний гріх є як гріхом окремої особи в її суспільному житті (вбивство, крадіж, розбій, шахрайство…), так і ознакою цілої структури гріха, яка існує у суспільстві чи міжнародній спільноті (корупція, торгівля людьми, наркотиками тощо).

983 Відпочинок відповідає волі самого Бога, про що свідчить опис сотворення з книги Буття (див. Бут. 2, 2-3; Вих. 20, 8-11). Відпочинок – це справа «свята», бо він дозволяє людині, яка часом надмірно поглинена земними справами, наново усвідомити, що все є творінням Божим. Людина, наділена Богом величною владою над створінням, могла б забути, що саме Бог є Творцем. Ось чому для християн відпочинок є святкуванням «дня Господнього». Неділя є також днем людським – днем спочинку людини, радості та братньої солідарності з ближніми, днем діл милосердя та апостоляту^[1].

 

^[1] Пор. Іван Павло ІІ, Апостольське послання Dies Domini [«День Господній»] (31 травня 1998), 7, а також 64-73.

985   У неділю і свята не можна виконувати важкої фізичної праці і змушувати інших до неї, а також займатися будь-якою діяльністю з метою заробітку. Далекими від християнського відпочинку є і такі форми розваг, які забирають час, призначений для прослави Бога та діл милосердя.