120 На цій підставі святий Григорій Ніський навчає, що гідність людини полягає в тому, що вона своєю природою перевищує всe творіння, оскільки вона створена на царський образ свого Творця i вільно, повновладно управляє своїми бажаннями^[1]. Гідність людини – в образі Божому. Сам Господь оберігає непорушною гідність людини та піклується про неї: «Хто ще, крім Мене, вірніше служить тобі? Тобі все творіння для служіння я сотворив. Небо і земля тобі служать; небо вологою, а земля плодами. Для тебе сонце світить і гріє, місяць із зорями ніч освітлює! Для тебе хмари дощем землю напоюють і земля, служачи тобі, зрошує всіляку траву й дерево плідне! Для тебе ріки приносять рибу, а пустелі живлять тварин^[2]».

 

^[1] Пор. Григорій Ніський, Про устрій людини, 3-4.

^[2] Кирило Турівський, Слово про розслабленого.

121 Книга Буття розкриває глибинний зв’язок людини з Богом: «Сотворімо людину на Наш образ і на Нашу подобу» (Бут. 1, 26). Святий Іриней Ліонський, коментуючи ці слова, тлумачить: «Образ Божий – це Син; на Його образ створена людина. І тому Син з’явився в останні часи, щоб показати подібність людського образу із Самим Собою^[1]». Саме на образ Христа – воплоченого Сина Божого – сотворено людину; вона є «образом Образу^[2]», існує «в Христі», в Якому вона усиновлена Богом; збагнути людину можна «через Христа^[3]».

 

^[1] Іриней Ліонський, Доказ апостольської проповіді, 22.

^[2] Пор. Іван Павло ІІ, Апостольський лист Orientale Lumen [«Світло Сходу»], (2 травня 1995), 15; пор. Григорій Ніський, Про досконалість до Олімпія монаха.

^[3] Пор. Іван Павло ІІ, Енцикліка Redemptor hominis [«Відкупитель людини»], (4 березня 1979), 10.

125   Ісус Христос, на образ Якого створена людина, є воплоченим Сином Божим, другою Особою Божою, що прийняла людську природу. Людина, подібно до Христа, є особою. Зростання людини від образу до подоби Божої є особовим зростанням, яке відбувається у вільному спілкуванні людини з Богом. Людина зростає від стану «першого Адама», описаного в книзі Буття, до «другого Адама» – Боголюдини Христа. «Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам – духом животворним […]. Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба. Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні. І так само, як ми носили образ земного, так носитимем і образ небесного» (1 Кр. 15, 45-49).

128 Бог сотворив людину, як передає книга Буття, із «земного пороху» – матерії, вдихаючи їй «віддих життя», завдяки чому людина стала «живою істотою» (Бут. 2, 7). Святе Письмо зображує Творця в образі гончаря, котрий «ліпить» із земної глини людину на Свій Образ. Цим «Образом» (пор. Бут. 1, 27) є воплочений Божий Син: «Він – образ невидимого Бога, первородний усякого створіння» (Кл. 1, 15-16). А людина сотворена на образ Сина: «Бог […] створив людину згідно й подібно до Свого Сина. Адже руками Отця, через Сина і Духа, була сотворена на образ і подобу Бога ціла людина, а не її частина. […] Досконала людина – то єдність душі, яка отримала Духа Отця, з тілом, що сотворене на образ Божий^[1]».

 

^[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 6, 1.

132 Образ Божий – основа не лише особової неповторності людини, а й людської спільноти: «Сказав Бог: Сотворімо людину на Наш образ і на Нашу подобу […]. І сотворив Бог людину на Свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1, 26-27). Спільнота Осіб Пресвятої Тройці є первообразом людської спільноти. Святий Григорій Ніський трактує, яким саме чином перша людська спільнота є іконою Триособового Бога: «Адам, який не має сотвореної причини свого буття, і є ненароджений, на відміну від інших людей, є образом безпричинного Бога Отця, Вседержителя та Причини всього; народжений син Адама – образ родженого Сина і Слова Божого; а Єва, яка вийшла від Адама (але не народжена від нього), знаменує ісходящу Особу Святого Духа^[1]».

 

^[1] Григорій Ніський, Про образ і подобу Божу.

256 Святий Дух обдаровує людей багатством дарів: один Дух, а дарів багато (пор. 1 Кр. 12, 4). «Творіння не має жодного дару, який не походив би від Святого Духа^[1]». Святий Дух вносить сенс в історію людства, скеровуючи її до Христа – Божественного Логоса. Святий Дух є Джерелом і Подателем кожного людського життя. Саме Святий Дух творить людину «на образ» Христа, чинить її «душею живою», «храмом» Своїм і оселею Пресвятої Тройці.

 

^[1] Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфілохія, єпископа Іконійського, 19, 49.

309 Бог Отець у Своєму милосерді звершив повноту творіння в Ісусі Христі – новому Адамі. Поширювати цю повноту Христос доручив апостолам: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангеліє всякому творінню» (Мр. 16, 15). Церква – носій нового творіння – діє «у цьому світі», хоч сама є не від світу цього (див. Йо. 17, 14-16). Вона є знаком «нового неба і нової землі»: «Заснування Церкви – це те саме, що і створення нового всесвіту. У ній, як рече Ісая, творяться нове небо і нова земля, у ній створюється нова людина на образ свого Творця^[1]». Церква називає цих «нових людей на образ Творця» святими – обожествленими благодаттю Святого Духа.

 

^[1] Григорій Ніський, Коментар на Пісню пісень, 13.

331   Бог сотворив людину на Свій образ і подобу, покликавши її до спілкування із Собою. Господь відкрив людям Своє прагнення спілкуватися з ними, чути їхні відповіді на Свої слова. Він прагне, щоб люди в любові пізнавали Його, і хоче наповнити їх Своєю любов’ю.

523   Одержимість трапляється за допустом Божим через грішне й нерозкаяне життя чи іншу причину, коли люди фізично або психічно узалежнюються від «підступів лукавого». Проте, здобуваючи владу над тілом і волею особи, диявол ніколи не зможе стерти образу Божого в ній, тому людина, за молитвою Церкви, завжди зможе визволитися з-під влади диявола.

726   Життя у Христі, дароване у Святих Таїнствах, є основою християнської моралі, правил і норм поведінки християнина. Християнське моральне життя – це свідчення віри. Дієвий вияв християнської віри в особистому, сімейному, суспільно-політичному та інших вимірах людського життя вимагає справжнього геройства та відваги. Створена на образ Божий, людина покликана відображати Бога у своєму християнському житті, таїнственно являти життя Пресвятої Тройці й так зростати від образу до подоби Божої. Кожен християнин покликаний до того, щоб таке таїнственне «відображання» божественного життя в його житті виявлялося щораз виразніше. Осягання богоподібності конкретними діями і є християнською мораллю.

728 Людина виявляє себе у вчинках і водночас через них творить саму себе. Вчинки людини мають чітко виражений особовий характер і становлять стиль чи спосіб її існування. Згідно з ученням святого Йоана Дамаскина^[1], джерелом моральності є людська особа. Вона, подібно до божественної Особи, дає почин власним вчинкам. Сотворена на образ Божий, людина є розумною істотою, здатною до самовладання та самовизначення, і тому є морально відповідальною за те, що чинить.

 

^[1] Див. Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, II, 12.

832 Святі Отці вважали, що чеснота – це здатність, закладена в людську душу, джерело природних сил, які розвиваються та вдосконалюються у співдії з Божою благодаттю. Чеснота є силою та здатністю людини, створеної на образ Божий, уподібнюватися до Бога, досягати обожествлення^[1].

 

^[1] Пор. Григорій Ніський, Про Блаженства. Слово перше.

939 Право на приватну власність і справедливий розподіл матеріальних благ у суспільстві є умовами забезпечення гідності особи, яка живе в суспільстві, та гарантування засобів, потрібних для її повноцінного розвитку. Саме захист гідності та прав людини, сотвореної на образ Божий, забезпечення миру й злагоди між людьми та спільнотами як вияв суспільного виміру християнської любові є метою, якій служать усі матеріальні блага суспільства. Справедливе збереження та розподіл матеріальних благ є не самоціллю, а засобом для всебічного розвитку як кожної окремої особи, так і всього суспільства^[1].

 

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes [«Радість і надія»], 69.

946   Честь і добре ім’я є благом людської особи. Кожна людина має право на честь і на повагу до неї та на суспільні вияви цієї поваги. У християнському розумінні честь є також суспільним визнанням у людині її гідності образу Божого. Одним із завдань суспільства є дбати про збереження честі й доброго імені своїх громадян.

951 Християнська сім’я є найважливішим середовищем не тільки сприйняття дару нового життя, а й розвитку цього життя. У процесі виховання сім’я розвиває і виховує людину в усій її повноті та всіх її вимірах^[1]. Батьки є першими, хоч і не єдиними вихователями своїх дітей, і ніхто не може позбавити їх цієї відповідальності. Батьки мають право та обов’язок виховувати своїх дітей по-християнськи, тож повинні шукати найкращих засобів для ефективного сповнення цього обов’язку. Батьки відповідальні за передання своїм дітям скарбу віри та покликані довести своїх дітей до «зросту повноти Христа» (Еф. 4, 13). Особа вихователя має високу гідність: «Якщо люди, які різьблять статую царя або малюють його зображення, втішаються такою великою славою, то чи ж не більше ми, котрі відкриваємо щораз то більшу красу Царського Образу (адже людина сотворена на образ Божий) і Його справжню подобу, втішатимемося несказанними благами^[2]?».

 

^[1] Компендіум соціальної доктрини Церкви, 238-239.

^[2] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до ефесян. Гомілія 21, 4.