968 Дорога до Небесної батьківщини проходить через земну батьківщину. «Християни є корисними для своєї батьківщини більше за інших людей, оскільки вони виховують та скеровують побожність своїх співгромадян до Бога всього творіння та помагають вийти на висоти до божественного й небесного міста тим, які чесно живуть у цих малих містах на землі. І так сповняється слово Господа: “Був ти вірний у малому місті, увійди до міста великого” (пор. Мт. 25, 21^[1])». Батьківщина є для людини рідною землею, яка пов’язує її зі своїм народом та його культурою. Християнська мораль говорить про любов до батьківщини як про чесноту патріотизму. Любов до батьківщини випливає із четвертої Божої заповіді: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній ти був на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих. 20, 12).

 

^[1] Оріген, Проти Цельса, 7, 74.

970   Патріотизм – як чеснота любові до батьківщини – несумісний з ненавистю чи приниженням інших націй і рас, що є виявами шовінізму та расизму. Справжній патріотизм є дієвим: він сприяє збереженню та розвиткові національної культури й самосвідомості. Патріот ніколи не поставить націю на місце Бога й не зведе віру лише до одного аспекту національної культури.

971 З цього приводу митрополит Андрей Шептицький навчає: «Християнин має любити всіх людей, але се не перешкоджає, що найпершою любов’ю має любити свою родину і свою вітчизну. І як любов до ближнього не противиться любові до родини, так не противиться і любові до вітчизни. Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю, ані не сміє накладати обов’язків, противних вірі. Те, що видавалося б патріотизмом, а було ненавистю або противилося би вірі, не є правдивим патріотизмом^[1]».

 

^[1] Митрополит Андрей, Пастирське послання до вірних Християнська робота.