98  Святі Отці відрізняли внутрішнє життя Пресвятої Тройці від її об’явлення у творінні. У Пресвятій Тройці Святий Дух ісходить від Отця – єдиного Начала Пресвятої Тройці. Коли Святі Отці говорили про дію Осіб Тройці у творінні, то сповідували, що Отець зсилає Святого Духа «через Сина^[1]». Святий Кирило Олександрійський, сповідуючи одну й ту ж саму віру, трактував це зсилання Святого Духа «через Сина» як походження Святого Духа «від Отця і Сина^[2]». На цьому наголошували й отці Флорентійського собору: «Деякі говорили, що Святий Дух походить від Отця і Сина, інші ж твердили про походження від Отця через Сина. Усі вони різними словами висловлювали те саме значення^[3]». Цю ж думку висловлено і в Артикулах Берестейської унії: «Дух Святий […] з одного Начала, немов із джерела, від Отця через Сина ісходить^[4]».

 

^[1] Пор. Григорій Ніський, Про життя святого Григорія Чудотворця.

^[2] Пор. Кирило Олександрійський, Скарбниця: Що Святий Дух є з сутності Отця і Сина.

^[3] Флорентійський Собор, Булла Laetentur caeli Радійте небеса (Сесія VI: 6 липня 1439).

^[4] Артикули Берестейської унії, арт. 1.

253 В оновленому сотворенні людина «узрить» обличчя Господнє: «Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний» (1 Кр. 13, 12). Прославлений стан людини – це участь у житті Пресвятої Тройці разом із Пресвятою Богородицею, ангелами та всіма святими. Передання називає цей стан Небом. «Небо – це країна живих, де немає ночі, де немає сну – образу смерті; де немає ні їжі, ні пиття – підпори нашої немочі; де немає недуги, болів, ліків, судів, торгівлі, ремесла, грошей – початку лиха; де немає воєн, цього кореня ненависті, а є країна живих, що не вмерли через гріх, а живуть істинним життям у Христі Ісусі^[1]».

 

^[1] Василій Великий, Гомілія на Псалом 114 .

408 Входження у життя Пресвятої Тройці відбувається через святі таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії – через наше поєднання з Христом, отримання печаті Святого Духа і Причастя Тіла й Крові Христових у спільноті Церкви. Як людина після народження починає дихати та їсти, щоб могти жити, так і охрещений, народжений до нового життя в хрещальній купелі, починає дихати Святим Духом і живитися Святим Причастям, аби зростати у Христі. У чині богослужіння кожного з цих Таїнств Церква через молитви й обряди вводить (грецькою містагогія – тайновведення) віруючих у розуміння Таїнства й прийняття його як єдиного діяння Божої благодаті. Саме тому у східній церковній традиції ці три Святі Таїнства звершуються разом^[1].

 

^[1] Пор. Конгрегація у справах Східних Церков, Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков, (6 січня 1996), 51.

668 Зріла молитва християнина має два виміри: літургійний і особистий. Ця молитва покликана звершувати невпинне богопочитання. Ісус Христос навчає «молитись завжди й не падати духом» (Лк. 18, 1; пор. 11, 5-8), а святий апостол Павло закликає безнастанно молитися (пор. 1 Сол. 5, 17). Життя християнина, починаючи від святого таїнства Хрещення, коли людина «занурена» (дослівне значення слова «хрещення») в життя Пресвятої Тройці, миропомазана Святим Духом і з’єднана з Христом у святому Причасті, стає часом молитви хвали, благодарення і прослави Творця, перетворюється у молитовний стан^[1], тобто постійну готовність серця. Цей стан людина має плекати безнастанно: «Невпинно молиться той, хто поєднує молитву з працею і навпаки. Тільки так можемо сповнити заповідь щодо невпинної молитви^[2]». Святий Василій Великий у своїх правилах поєднав працю з семиразовою літургійною молитвою, щоб таким чином уся доба була посвячена Господеві^[3].

 

^[1] Йоан Касіан, Зібрання, 10, 14.

^[2] Оріген, Про молитву, 12.

^[3] Пор. Василій Великий, Обширні правила, 37, 2-3.

726   Життя у Христі, дароване у Святих Таїнствах, є основою християнської моралі, правил і норм поведінки християнина. Християнське моральне життя – це свідчення віри. Дієвий вияв християнської віри в особистому, сімейному, суспільно-політичному та інших вимірах людського життя вимагає справжнього геройства та відваги. Створена на образ Божий, людина покликана відображати Бога у своєму християнському житті, таїнственно являти життя Пресвятої Тройці й так зростати від образу до подоби Божої. Кожен християнин покликаний до того, щоб таке таїнственне «відображання» божественного життя в його житті виявлялося щораз виразніше. Осягання богоподібності конкретними діями і є християнською мораллю.

732   Свобода – це свідомий і добровільний вибір людиною Бога як Отця та прийняття Його покликання до участі у вічному житті Пресвятої Тройці. У сотворенні людина отримала здатність обирати й шляхом правильного вибору перейти до справжньої свободи. Лише свідомо й добровільно обираючи Бога, людина стає вповні свобідною, живе у свободі самого Бога.

827   Духовне отцівство в Церкві випливає з життя Пресвятої Тройці. У Пресвятій Тройці Отець є джерелом родження Сина та ісходження Святого Духа. Отець подає людині вічне життя через Свого Єдинородного Сина у Святому Духові. Так і християнин, народжений у лоні Церкви з висоти (пор. Йо. 3, 7), з води й Духа (пор. Йо. 3, 5), покликаний передавати божественне життя проповіддю та свідченням. На цьому наголошує й Апостол народів, звертаючись до Корінтян: «Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків небагато; бо я вас породив через Євангеліє в Христі Ісусі» (1 Кр. 4, 15).