669 Особиста, чи приватна, молитва завжди має церковний вимір. Святий Кипріян навчає: «Коли молимося, то молимося не тільки за себе самих, а й за весь народ, бо ми всі є одним народом […]. Сам Христос, учитель і наставник єдності, бажав, щоб кожен молився за всіх, подібно як Він, зібравши всіх у Самому Собі, привів їх до Отця^[1]». Отже, той, хто молиться в ім’я Христа, завжди молиться в Церкві, Тілі Христовому, і для Церкви. Кожний християнин, коли славить Господа чи благодарить Його чи чогось просить для себе або для інших, стає голосом свого ближнього. Така молитва має за основу спільну участь християн у Христовому священстві для освячення світу.

^[1] Див. Кипріан Картагенський, Про Господню молитву, 8.