Шукати в катехизмі

Катехизм УГКЦ онлайн

393   У нашій Церкві є три чини Божественної Літургії: святителів Йоана Золотоустого, Василія Великого та Передшеосвячених Дарів. Звичайно служимо Літургію святого Йоана Золотоустого. Літургію святого Василія Великого служимо десять разів у році, а саме: у всі неділі Великого посту, у Великі четвер і суботу, у навечір’я Різдва й Богоявлення, на свято святого Василія Великого. Під час святої Чотиридесятниці Церква від понеділка до п’ятниці на знак очікування Пасхи Христової і славного зновупришестя не звершує євхаристійного жертвоприношення, тобто Літургії святих Отців Йоана Золотоустого або Василія Великого.

394 Щоб підтримати вірних під час духовного подвигу посту і подати Причастя в ці дні, Церква служить Літургію Передшеосвячених Дарів, під час якої вірні причащаються Святих Дарів, освячених попередньої неділі. Церква не служить жодної з цих літургій в середу і п’ятницю Сиропусного тижня, понеділок і вівторок першого тижня Чотиридесятниці[1] і Велику п’ятницю, тому ці дні згідно з традицією є алітургійними. Згідно зі звичаєм прийнято правити Літургію Передшеосвячених Дарів тільки по середах і п’ятницях Великого посту, а тому алітургійними днями також називаємо всі понеділки, вівторки й четверги Великого посту. Церква уводить практику алітургійних днів, щоб нагадати нам про те, що ми тільки-но наближаємося до повноти Царства Божого і щоб Євхаристія не стала для нас звичкою, а завжди була живою подією[2].

 

[1] Див. рубрики: Постова тріодь, сиропусний тиждень, середа, вечірня; Перший тиждень посту; понеділок, вечірня, Велика п’ятниця, час ІХ.

[2] Див. Конгрегація у справах Східних Церков, Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков, (6 січня 1996), 63.

395   Літургії святого Йоана Золотоустого та святого Василія Великого, названі за іменами цих двох великих святителів Церкви, – однакові за своїм основним змістом і структурою, але відмінні анафорами та деякими молитвами.

396   Анафора Літургії святого Йоана Золотоустого – перлина історії спасіння, переданої мовою біблійних образів. Особливістю цієї анафори є благодарна молитва, яка починається прославою «несказанного, незбагненного, невидимого, неосяжного і завжди сущого» Бога, який об’явив Себе Отцем, і Сином, і Святим Духом. Священик благодарить Бога за всі Його добродійства: за те, що привів людей до буття, підніс їх після падіння, привів до неба й дарував їм Царство Боже, а також за цю Службу, яку Бог зволив прийняти.

397 В Анафорі Літургії святого Йоана Золотоустого спільнота вірних прославляє Отця за дарування Єдинородного Сина, якого послано, «щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3, 16). Син Божий видав Себе за життя світу, даруючи на Тайній Вечері свої Тіло і Кров на відпущення гріхів. У Євхаристійному спомині стаємо учасниками «всього, що ради нас сталося»: страстей, хресної смерті, поховання, воскресіння, вознесіння, сидіння праворуч Отця, другого і славного Пришестя. На знак цієї участі спільнота приносить себе і дари Богові: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо». Відтак священик просить Отця зіслати Святого Духа «на нас і на ці дари, що перед нами», «щоб освятилися ними ми, щоб Бог, який їх освятив, освятив і нас через них[1]». Святий Дух, сходячи на нас і на дари, освячує всіх причасників і творить їх одним Тілом – Церквою, яка охоплює вірних усіх поколінь, померлих і живих.

 

[1] Микола Кавасила, Пояснення Божественної Літургії, ХХХ, 16.

398   В Анафорі Літургії святого Василія Великого Церква споглядає славу Пресвятої Тройці – Отця, і Сина, і Святого Духа: «Хто спроможний висловити сили Твої, голосними вчинити всі хвали Твої або повісти всі чудеса Твої кожного часу?». Усе творіння – дев’ять ангельських хорів, а з ними й ця літургійна спільнота – служить Господеві та прославляє Його за дари: створення людини, рай, обітницю безсмертя.

399   Далі Анафора Літургії святого Василія Великого згадує про те, як людина, зваблена змієм, скоїла гріх непослуху, і через це втратила рай та стала смертною. Благий Бог, однак, не відвернувся від людини, а провістив прийдешнє спасіння, дав на поміч закон, посилав пророків, захистив її ангелами-хоронителями. Остаточно Бог промовив через Свого Сина. Той умалив Себе, воплотившись від Діви. Він Своєю плоттю засудив гріх і дарував нове життя. Себе ж віддав замість нас на смерть, а воскресінням простелив шлях у вічне життя кожній людині. Першим з-поміж людей Він воскрес, вознісся і сів праворуч Отця. Нам же залишив на спомин Своїх страстей оце возношення дарів. Бо тоді Він першим узяв хліб і вино, назвав їх Своїм Тілом і Кров’ю, дав їсти і пити учням і заповів робити це й надалі. Нині цей заповіт виконує літургійна спільнота, а Дух Святий освячує дари та являє їх Тілом і Кров’ю Ісуса Христа.

400   Святий Дух об’єднує померлих і живих у єдину Церкву. Церковною молитвою просимо Господа пом’янути доброчинців, подвижників, народ, правління і воїнство, подружжя і сім’ї, людей нужденних, відпалих від Церкви, біснуватих, подорожніх, вдів і сиріт, полонених і недужих, засуджених і утиснених, друзів і ворогів. Анафора Літургії святого Василія Великого завершується радісною певністю, що Господь, даруючи нам усі блага і щедроти, добре поліття, дощі та врожай і вгамовуючи церковний розбрат, гордовитість народів, виникнення єресей, являє нас синами світла і синами дня.

401   У Літургії Передшеосвячених Дарів наголошується на двох моментах: приготуванні оглашенних до хрещення і покаянні вірних. Під час цієї Літургії спільнота молиться за оглашенних, а з другої половини Великого посту і за «тих, що до просвічення», які на Пасху будуть охрещені. Перша частина Літургії – Вечірня зі старозавітними читаннями – носить особливий повчальний характер. Читання книг Буття та Виходу представляють оглашенним та й охрещеним Промисел і опіку Бога над вибраним народом, а книга Приповідок подає повчання Божої Мудрості для щоденного життя. Через читання Старого Завіту та моління Літургії Передшеосвячених Дарів оглашенні готуються до просвічення у Хрещенні. Символом їхнього готування та просвічування Божим Словом є благословення свічкою і кадилом зі словами «Світло Христове просвічує всіх». Це знак Христа, який перемагає темряву, символ прийдешньої світлої Пасхи й хрещення оглашенних у смерть і воскресіння Христа.

402   Покаянний характер Літургії Передшеосвячених Дарів виявляється у співі стихири «Нехай направиться молитва моя, як кадило, перед Тобою», що завершується доземними поклонами, а також коліноприклоненням під час торжественного перенесення Передшеосвячених Дарів з проскомидійника на Престол. Покаянно-постовий характер цієї Літургії полягає в очікуванні пасхальної повноти й готуванні вірних до неї, а причащання Святих Дарів духовно зміцнює вірних на шляху покаяння і посту.

403   Слово «таїнство» (грецькою містеріон) у Святому Письмі та вченні Отців Церкви має широке значення. «Таїнством Божої волі», наприклад, святий апостол Павло називає «той задум доброзичливий і ухвалений у Ньому (Христі), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його – об’єднати все у Христі: небесне й земне» (Еф. 1, 9-10). Таїнство для християн – це Христос між нами (пор. Кл. 1, 27). Тому пізнання таїнства Божого спасіння – це пізнання Христа, «в якому сховані всі скарби мудрості й знання» (Кл. 2, 3). Таїнство – це Христос, і все, що Він вчинив і чинить задля нас.

404 Після свого вознесіння Христос і далі перебуває серед своїх учнів – християн усіх часів – і діє для їхнього спасіння та спасіння світу. Про це співаємо у кондаку свята: «Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи[1]» з нами. Ці слова є переспівом Господніх слів: «Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Христос продовжує навчати, зціляти, прощати, животворити в Церкві, і тому Церква – це таїнство Його присутності, місце зустрічі Бога і людини. Святий Лев Великий, Папа Римський (V ст.), наголошує: «Усе, що Христос діяв упродовж свого земного життя, не перервалося, а перейшло до таїнств церковних[2]».

 

[1] Див. Квітна тріодь, Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, кондак празника.

[2] Лев Великий, Проповідь 74. На Вознесіння.

405 Спасаюча й освячуюча дія Церкви звершується в семи святих Таїнст-вах, що їх установив Христос. Святими Таїнствами є Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Єлеопомазання, Подружжя та Священство. Через ці священнодійства Церкви Христос дарує благодать Святого Духа. Церква через Святі Таїнства освячує вірних на їхньому шляху до повноти життя у Христі. У Святих Таїнствах через зовнішні знаки (наприклад воду, миро, хліб і вино, покладання рук тощо) Христос будує свою Церкву. У богослужіннях Святих Таїнств відбувється дія Божої благодаті та наше входження в Боже життя. Сприймаючи зовнішній образ обряду Таїнства, у священнодійстві ми стаємо причасниками благодатної Божої дії. «Коли невіруючий чує про купіль, він уважає, що це просто вода, я ж беру до уваги не тільки те, що бачу, а й очищення душі силою Святого Духа[1]». Цей зовнішній образ обряду і його матеріальні вираження є важливими, оскільки є знаками нашого обожествлення і являють первістки переображеної природи.

 

[1] Йоан Золотоустий, Гомілії на Перше послання до корінтян, 7,1.

406   Співдія Бога і людини у Святих Таїнствах виявляється в тому, що Бог відкривається в любові, дарує людині свою благодать, своє життя, а людина у вірі приймає цей дар і в любові відповідає на нього. Спасіння людини полягає саме в тому, що вона стає здатною у Христі любити так, як Христос полюбив нас (пор. Йо. 13, 34). Відкриваючись на дар благодаті, людина повністю віддається волі Божій, щоб зростати у вірі, надії та любові аж «до міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4, 13).

407   Через Хрещення, Миропомазання і Євхаристію, які називаються Таїнствами християнського втаємничення, людина стає членом Христового Тіла й учасником священичого, царського та пророчого служіння Христа. Через Покаяння та Єлеопомазання, які називаються Таїнствами зцілення, вірному дарується духовне і тілесне здоров’я. У Таїнствах служіння – Священства і Подружжя – вірних посвячують на служіння церковній спільноті та «домашній церкві».

408 Входження у життя Пресвятої Тройці відбувається через святі таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії – через наше поєднання з Христом, отримання печаті Святого Духа і Причастя Тіла й Крові Христових у спільноті Церкви. Як людина після народження починає дихати та їсти, щоб могти жити, так і охрещений, народжений до нового життя в хрещальній купелі, починає дихати Святим Духом і живитися Святим Причастям, аби зростати у Христі. У чині богослужіння кожного з цих Таїнств Церква через молитви й обряди вводить (грецькою містагогія – тайновведення) віруючих у розуміння Таїнства й прийняття його як єдиного діяння Божої благодаті. Саме тому у східній церковній традиції ці три Святі Таїнства звершуються разом[1].

 

[1] Пор. Конгрегація у справах Східних Церков, Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков, (6 січня 1996), 51.

409   Отець об’являє і дарує нам вічне життя через Свого Сина у Святому Дусі. Це життя нового творіння стає доступним для нас не тільки по смерті, але вже тепер. Через святі таїнства Хрещення й Миропомазання, разом із Причастям, ми з’єднуємося з Христом, стаємо в Ньому спадкоємцями Божого життя, носіями Святого Духа, який об’являє нам усю правду Христову, веде шляхами заповідей Христових і молиться в нас: «Авва! – Отче!» (Рм. 8, 15). Через ці Святі Таїнства ми стаємо членами Тіла Христового й храмом Святого Духа.

410 У розмові з Никодимом Христос мовить про початок нового життя як про «народження з висоти» (пор. Йо. 3, 3). Це нове народження здійснюється «з води та Духа» (Йо. 3, 5). Відбуваючись в обряді хрещення водою, воно звершується силою Святого Духа. Хрещення є для нас початком повноти життя, задля якого ми й були сотворені: «Йоан проповідував хрещення покаяння, і ціла Юдея сходилася до нього. Господь проповідує хрещення богосинівства, і хто з тих, що покладають надію на Нього, не послухається? Йоанове хрещення було лише початком, Ісусове ж – завершенням. Те відводило від гріхів, це – єднає з Богом[1]». У Хрещенні Бог не лише спасає нас від гріха, але й обдаровує неоціненними скарбами нового життя.

 

[1] Василій Великий, Гомілія 13. Заохочення до прийняття святого Хрещення, 1.

411   Христос, заради дарування нам участі в Божому житті й можливості жити свободою дітей Божих, звільняє нас від гріховного рабства, у яке ми потрапили через гріхопадіння Адама й наші власні гріхи. Взявши гріх світу на Себе, Христос прийняв і остаточний наслідок цього гріха – смерть, яку Він переміг Своєю добровільною смертю на хресті. У Хрещенні Христос чинить нас учасниками Своєї перемоги над гріхом і смертю.

412   Наше входження в нове життя також починається «вмиранням для гріха» (пор. Рм. 6, 2), що є вмиранням із Христом, а завершується воскресінням із Христом: «Ми поховані з Ним через Хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, ми теж жили новим життям» (Рм. 6, 4). Своєю смертю й воскресінням та зісланням Святого Духа Христос увів нас у Боже життя. Ми входимо в нього через нашу смерть і воскресіння у Христі та прийняття дару Святого Духа. Тільки через смерть «старої людини» християнин стає «новою людиною» – «новим творінням» у Христі (див. Гл. 6, 15).

413 У чині Хрещення Церква просить, щоб на воду зійшла «благодать спасіння й благословення Йорданове[1]», аби в цьому Хрещенні звершилося те саме, що було явлене на Йордані, коли Отець у Святому Дусі назвав Ісуса Христа своїм Сином улюбленим. Тим, Ким явився Христос, – Сином Божим – стає кожний охрещений. «Якщо ти маєш щиру побожність, Святий Дух сходить і на тебе, і голос Отця лунає над тобою з висоти, кажучи не “Це мій Син”, а “Цей тепер став моїм сином”. Бо “є” належить Йому єдиному, а тобі належить “став”, бо синівство ти прийняв через усиновлення[2]».

 

[1] Требник, Чин Хрещення, Велика єктенія.

[2] Кирило Єрусалимський, Катехизи, 3, 14.

414 Хрещення є першим таїнством, яке людині треба прийняти, щоб увійти до Церкви – «ковчегу спасіння», щоб стати членом Церкви – Тіла Христового. «Через що ми християни? Через віру, – скаже кожний. Яким способом спасаємося? Очевидно через благодать, дану в Хрещенні[1]». Хрещення відкриває доступ до інших Святих Таїнств і священнодійств у Церкві, через які Господь освячує, живить і провадить свою Церкву й кожного віруючого. Тому охрещені вже стають «спадкоємцями Царства» й «отримують блаженство святих[2]».

 

[1] Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфілохія, єпископа Іконійського, 10, 26.

[2] Требник, Чин Хрещення, Молитва над оглашенним.

415   У Хрещенні людина отримує відпущення всіх гріхів: де збільшився гріх, там переважила благодать (пор. Рм. 5, 20). Поєднавшись із Христом і ставши храмом Святого Духа, християнин дією Божої благодаті звільняється від рабства гріха й смерті та стає спроможним зростати до Божої подоби. Боже синівство і спроможність до богоуподібнення через Сина у Святому Дусі даровано людині раз і назавжди. Тому це таїнство можна прийняти тільки раз у житті. Однак і після Хрещення людина, воля якої ще не утверджена в добрі, схильна грішити. Тому для покаяння, навернення, очищення від гріхів та утвердження в чеснотах людина приступає до таїнства Покаяння.

416   Христос, посилаючи своїх учнів на проповідь, запевняє: «Хто увірує і охреститься, той буде спасенний» (Мр. 16, 16). Щоб прийняти спасенний дар Хрещення, необхідна віра в Христа, Сина Божого, в якому маємо «відкуплення, прощення гріхів» (Кл. 1, 14) і дар богосинівства: «Коли віриш з усього серця – можна тобі охреститись» (пор. Ді. 8, 37). «Усі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. Всі бо ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гл. 3, 26-27).

417 «Віра і Хрещення – два споріднені й нероздільні шляхи спасіння: віра удосконалюється Хрещенням, а Хрещення основується на вірі [...]. Першим є сповідування (віри), яке веде до спасіння, за ним слідує Хрещення, яке запечатує нашу згоду[1]». Прийнявши дар хрещення, мов зерно, ми покликані до співдії зі Святим Духом, щоб принести плід: «Хоч відпущення гріхів дарується однаково всім, причастя у Святому Дусі дарується відповідно до віри кожного […]. Ти для себе змагаєш: подбай про те, що корисне[2]».

 

[1] Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфілохія, єпископа Іконійського, 12, 28.

[2] Кирило Єрусалимський, Катехизи, 1, 5.

418   Церква охрещує дорослих і дітей, щоб увести їх у нове життя в Христі. Церква хрестить дітей – носіїв Божого образу, щоб вони отримали благодать богоуподібнення. Разом із даром життя святе таїнство Хрещення, до якого батьки приносять свою дитину, є найціннішим даром, котрий вони можуть їй дати. Коли звершується Хрещення дітей, то віру в Христа від їхнього імені висловлює церковна спільнота, представлена хресними батьками. Вони разом із батьком та матір’ю беруть на себе відповідальність перед Богом і Церквою за християнське виховання дитини, за те, щоб у церковній спільноті вона зростала у вірі, благочесті й пізнанні Бога. Хресними батьками як дітей, так і дорослих можуть бути тільки вірні, віра та спосіб життя яких може послужити похресникові зразком для наслідування. Духовний зв’язок між хресними батьками і похресником триває протягом усього життя. Хрещення дитини не є насильством над нею, бо як батьки чи вихователі годують чи навчають дитину задля її добра, так само і віруючі батьки, приводячи її до таїнства Хрещення, відкривають для неї життя у Бозі.

419 Обряд Хрещення розпочинається з Чину оглашення – приготування людини до Хрещення. У вступній молитві з покладанням руки священика на оглашенного Церква бере його під свою опіку, щоб він «сподобився прибігнути до святого імені Божого і під покровом крил Його схоронитися[1]». Відтак молитвами та екзорцизмами, або заборонами, Церква огороджує оглашенного від впливу сатани. Оглашенний тоді прилюдно, особисто або через хресних батьків, відрікається сатани та його діл і з’єднується з Христом-Спасителем. На знак з’єднання з Христом він під час проголошення Символу віри переходить від притвору (символу світу) до середини храму (символу Христової Церкви).



[1] Требник, Чин оглашення перед Хрещенням, Молитва над оглашенним.

420 Безпосередньо перед зануренням (поливанням) священик помазує оглашенного освяченим єлеєм (олією). Помазання єлеєм є знаком сили Святого Духа, яка дається оглашенному як «зброя правди» проти «всякого диявольського діяння» і на «обновлення душі і тіла[1]». Священик помазує чоло – «щоб ум був відкритий на розуміння й прийняття таїнств віри»; груди – «щоб усім серцем любив Господа»; плечі – «щоб прийняв ярмо Христове», вуха – «на прийняття голосу божественного Євангелія», руки й ноги – «щоб підносив руки до святині й чинив правду на всякий час» та «щоб ходив слідами заповідей Христових[2]». Помазання тіла вказує на те, що в Хрещенні відроджується єство людини з усіма її відчуттями.

 

[1] Требник, Чин Хрещення, Молитва на освячення єлею.

[2] Требник, Чин Хрещення, Молитви на помазання єлеєм.

421   Хрещення здійснюється водою, яка є символом і життя, і смерті (напр. «води потопу», див. Бут. 6-9). Перехід через води Червоного моря є символом спасіння (див. Вих. 14), а омивання водою – символом зцілення (напр. Наамана від прокази – див. 2 Цар. 5, 10-14). Занурюючи тричі хрещеника у воду або тричі поливаючи водою його голову, священик взиває: «Хрещається раб Божий (або раба Божа) (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». У Хрещенні помирає «стара» людина й народжується «нова», з’єднана з трьома Божими Особами – Отцем, і Сином, і Святим Духом (див. Мт. 28, 19). Це стається через поєднання зі смертю і воскресінням Христа (див. Рм. 6). На знак новонародження у Хрещенні хрещеникові надають християнське ім’я, чим Церква вводить новоохрещеного в духовний зв’язок із його небесним опікуном.

422   Новонародженого у Христі зодягають у білу одежу (звану «крижмо») – ризу правди, яка символізує «зодягнення» у воскреслого Христа: «Ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гл. 2, 37). Зодягнутись у Христа для охрещеного означає, що він став новою людиною: одягнутий в світлу одежу, він сповідує перед іншими людьми, що в ньому перебуває та діє Христос. Подаючи хрещеникові запалену свічку, священик мовить: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся в усьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг світло вийти назустріч Йому з усіма святими». Як Христос є «Світлом, що світить у темряві» (пор. Йо. 1, 5), так і просвічений Христом у таїнстві Хрещення покликаний бути «світлом світу» (пор. Мт. 5, 14).

423   Таїнство Хрещення звичайно звершує священик як духовний отець парафіяльної спільноти, до якої приєднується новоохрещений. Однак, якщо людині загрожує небезпека смерті, її може охрестити кожен християнин. Тоді Хрещення здійснюють триразовим поливанням хрещеника водою і словами: «Хрещається раб Божий (або раба Божа) (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Якщо людина, яка в небезпеці смерті прийняла Хрещення без повного літургійного обряду, не померла, то її приводять до священика, щоб він довершив Чин Хрещення, а також звершив таїнство Миропомазання. Святі Таїнства Хрещення і Миропомазання приймають тільки раз у житті, оскільки, народившись Святим Духом у Христі, ми назавжди залишаємося дітьми Отця.

424 Як Пасхальне таїнство смерті й воскресіння Христа завершується Зісланням Святого Духа на апостолів, так наше новонародження у Христі запечатується даром Святого Духа. Миропомазання є «печаттю» того дару, який ми отримали у Хрещенні, щоб показати, що на кожного охрещеного сходить Святий Дух, як на апостолів у П’ятдесятницю. Помазання Святим Духом означає, що християнин народжується до нового життя в Христі і стає дитиною Отця, щоб брати участь у Христовому царському, священичому і пророчому служінні для спасіння світу. На цьому наголошено в молитві на освячення святого мира у Великий четвер: «Пошли, Господи, Твого Духа Пресвятого на це миро і вчини його помазанням царським, помазанням духовним, яким були помазані царі, архиєреї й пророки, і всі їхні наслідники – єпископи й пресвітери і всі, що до нинішнього дня купіллю новонародження відроджені [...]. Вчини це миро Зшестям Святого Твого Духа[1]».

 

[1] Архиєратикон, Чин освячення святого великого мира.

425 Отримавши печать дару Святого Духа, християнин стає членом «народу вибраного, царського священства, народу святого, люду, придбаного на те, щоб звістувати похвали Того, Хто покликав з темряви у дивне Своє світло» (пор. 1 Пт. 2, 9). «Усіх тих, хто відродилися у Христі, знак хреста робить царями, а помазання Святим Духом посвячує їх у священики, щоб, окрім цього особливого служіння, усі християни, наповнені Духом і розумом, визнавали себе членами цього царського роду й учасниками священичого служіння. Бо що ж є для душі більш царського, ніж керувати своїм тілом, підпорядковуючи його Богові? Що є більш священичого, ніж жертвувати Господеві чисте сумління й приносити на вівтарі свого серця чисті жертви побожного життя[1]?». Пророче служіння вірних здійснюється в непохитному сповідуванні віри, поглибленні її розуміння та свідченні Христа у світі[2], і тому під час миропомазання Церква молиться за новоохрещеного: «Щоб він був твердим і непохитним у православній вірі, любові й надії, щоб він завжди хотів зі сміливістю і бездоганно сповідувати ім’я Христа перед усіма[3]».

 

[1] Лев Великий, Проповідь 4. На Різдво, 1.

[2] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 12.

[3] Требник, Чин Миропомазання, Велика єктенія.

426 Через Миропомазання християнин отримує дар Святого Духа, щоб бути «хоробрим і переможним подвижником Христа», «завжди готовим Його ради терпіти й з любов’ю умерти», щоб «зростати в усіх чеснотах», щоб дозріти «в людину досконалу в міру росту повноти Христової» (пор. Еф. 4, 13). Усе це християнин осягає «силою, діянням, благодаттю й зшестям Пресвятого Духа[1]».

 

[1] Требник, Чин Миропомазання, Велика єктенія.

427   Як після хрещення в Йордані Святий Дух провадить Христа у Його спасительній місії, як після сходження на апостолів у день П’ятдесятниці провадить спільноту Церкви, так і в таїнстві Миропомазання Святий Дух дарує кожному християнинові здатність розпізнати й здійснити своє покликання до спасіння і переображення світу.

428 Чин Миропомазання звершують відразу після Хрещення, бо де життя, там і дихання. Святе Миро – пахуча суміш олії та багатьох ароматичних речовин – символізує багатство й розмаїття духовних дарів, що їх Святий Дух дарує новонародженому в Христі. «Не думайте, що Миро є звичайним миром; як хліб по освяченні не є звичайним хлібом у Євхаристії, а є Тіло Христа, так і святе Миро не є звичайним миром після освячення – воно стало даром Христа, і завдяки присутності Святого Духа у ньому є Божа сила[1]». Священик уживає Миро, яке у Великий Четвер освятив Глава помісної Церкви, що свідчить про єдність Церкви.

 

[1] Кирило Єрусалимський, Містагогійні проповіді, 3, 3.

429   Під час звершення Чину Миропомазання священик помазує новоохрещеному чоло, очі, ніздрі, уста, вуха, груди, руки та ноги, проказуючи слова: «Печать дару Святого Духа», щоб новоохрещений «у всякому ділі і слові» угодив Богові і став «сином і наслідником» Його Царства. Святий Дух переображує помисли, почуття і діла людини – учасника Царства Божого.

430   Слова «печать дару Святого Духа» свідчать про належність хрещеника Богові, що він є Його власністю, бо ми «були запечатані обіцяним Святим Духом, що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу Його величі» (Еф. 1, 13-14). Силою та діянням Святого Духа християнин живе у Христі: «Помазання, що ви від Нього прийняли, у вас перебуває, і ви не потребуєте, щоб хтось навчав вас, бо Його помазання вас про все навчає. Воно і правдиве, і необманне. Так, як воно вас навчило, перебувайте в ньому» (1 Йо. 2, 27).

431 Святе таїнство Євхаристії – це третє з Таїнств християнського втаємничення, в якому новоохрещений, що народився у Христі й сповнився Святим Духом, причащається Тіла і Крові Христа на святій євхаристійній Трапезі. До таїнства Євхаристії приступаємо протягом усього життя, адже через нього ми постійно зростаємо в благодаті богосинівства, яку прийняли в Хрещенні та Миропомазанні, тому наша Церква й причащає новоохрещеного[1].

 

[1] Див. Конгрегація у справах Східних Церков, Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков, (6 січня 1996), 51.

432 У Святому Причасті Христос дарує нам Самого Себе, Своє Тіло і Кров, на поживу для зростання в новому житті. На Тайній Вечері Христос віддав Себе за нас, щоб ми могли дарувати своє життя за ближніх, як Він його дарував (пор. Йо. 13, 34). Причащаючись Господнього Тіла і Крові, ми отримуємо завдаток вічного життя: «Хто тіло Моє їсть і кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня» (Йо. 6, 54). Через Причастя Тіла і Крові Христа ми вже маємо вічне життя, повнота якого явиться у славному зновупришесті Христа. «Тому що Він дарував нам Свій власний образ і Своє власне дихання, а ми їх не зберегли, Він сам бере участь у нашій бідній і немічній природі для того, щоб нас очистити й учинити нетлінними та знову зробити учасниками Його Божества[1]».

 

[1] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, IV, 13.

433 Пресвята Євхаристія найповніше виявляє і творить нашу спільність і з Богом, і з людьми. Усі, хто причащається Христа, стають «одне в Христі тіло, кожен один одному член» (Рм. 12, 5), тобто єдиною Церквою: «Тому що один [Євхаристійний] хліб, – нас багато становить одне [Христове] тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1 Кр. 10, 17). Це саме сповідуємо в Анафорі Літургії святого Василія Великого, коли просимо: «Нас усіх, що від одного Хліба і Чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого». Святий Йоан Дамаскин навчає: «Причастям це таїнство називається тому, що через нього ми причащаємося Божества Ісуса. А сопричастям воно називається – і дійсно є – тому, що через нього ми входимо в сопричастя з Христом, беручи участь як у Його тілі, так і в Божестві. Водночас, через це Таїнство входимо в сопричастя і єднаємось одні з одними, бо як ми причащаємось одного хліба, так усі стаємо єдиним Тілом Христовим і єдиною Кров’ю та членами одні одних, будучи співтілесними Христові[1]».

 

[1] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, IV, 13.

434 На Тайній Вечері Ісус Христос явив незбагненне таїнство Свого Тіла: у воплоченні Він прийняв тіло від Діви Марії, у Євхаристії подає його Своїм учням для споживання, щоб у Церкві Тілом Його стало все людство й усе творіння. Святий Йоан Золотоустий пояснює Христовий дар на Тайній Вечері, мов переповідаючи Христові слова: «Я [Христос] захотів бути вашим братом; ради вас я причастився [вашої] тіла й крові, і це тіло і кров, через які я став одним із вас, я знову подаю вам[1]».

 

[1] Йоан Золотоустий, Коментар на святого апостола і євангелиста Йоана. Гомілія 46, 3.

435 Божественна Літургія є спомином, триванням Тайної Вечері: «Вечері твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми[1]». Як на Тайній Вечері Христос причащав апостолів своїм Тілом і Кров’ю, так на Літургії Він причащає нас: «Коли бачиш, що священик подає тобі Святі Дари, то думай, що робить це не священик, а сам Христос простягає до тебе руки[2]». Ікона Причастя апостолів, як і ікона Тайної Вечері, зображає те, що відбувається на Літургії: Христос причащає Своїм Тілом і Кров’ю апостолів, які представляють усіх вірних. На Літургії перед Причастям священик молиться: «Сподоби нас могутньою Твоєю рукою подати нам пречисте Твоє Тіло і чесну Кров, а через нас усім людям».

 

[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого, Молитва перед Святим Причастям.

[2] Йоан Золотоустий, Коментар на святого євангелиста Матея. Гомілія 50, 3.

436 На Літургії Христос причащає нас, як і апостолів, не простим хлібом і вином, а правдивим Своїм Тілом і Кров’ю. «Хліб і вино [Євхаристії] не є лише образом Тіла й Крові Христа – хай так не буде! – а саме Тіло Господнє обожествлене[1]». Церква урочисто сповідує і навчає, що на Літургії приймаємо правдиве Тіло Христове – запоруку того, що й Церква є Тіло Христове: «Тож аби не тільки любов’ю, а й самим ділом бути нам членами Христового Тіла, будемо причащатися того Тіла. І це діється через поживу, що її дав Христос, щоб виявити свою велику любов до нас. Тому з’єднав Самого Себе з нами, даючи нам Своє Тіло, щоб ми не творили нічого іншого, як тільки тіло, з’єднане з Головою. І це є ознакою найсильнішої любові[2]».

 

[1] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, IV, 13.

[2] Йоан Золотоустий, Коментар на святого апостола і євангелиста Йоана. Гомілія 46, 3.

437 Правдивість Тіла і Крові Христових є запорукою надії на воскресіння наших тіл: «Як можуть вони [гностики] говорити, що наше тіло, яке кормилося Тілом Господа і Його Кров’ю, підлягатиме зотлінню й не братиме участі в житті [вічному]? Хай вони змінять своє вчення або перестануть приносити згадані [Дари]. Наша наука співзвучна з Євхаристією, і Євхаристія підтверджує її […]. Наші тіла, через прийняття Євхаристії, уже не тлінні, а мають надію на воскресіння для вічності[1]».

 

[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, IV, 7.

438 У Христі поєднано дві природи – Божа і людська, тому в Євхаристії «земний хліб по прикликанні над ним Бога не є вже звичайний хліб, а Євхаристія, що складається з двох дійсностей – земної і небесної[1]». Єдність земного і небесного в Євхаристії святий Йоан Дамаскин пояснює на прикладі розжареного вугілля: «Вугіль – не просте дерево, а поєднане з вогнем; так і хліб Причастя – не простий хліб, а поєднаний з Божеством. Бо тіло, поєднане з Божеством, – не одна природа: одна належить тілові, а друга – поєднаному з тілом Божеству. Тому це й те разом – не одна природа, а дві[2]». Христос подає Своє Тіло і Кров у доступний для людини спосіб: «Тому що в людей звичайним є їсти хліб і пити воду й вино, Він поєднав із ними Своє Божество й учинив їх Своїм Тілом і Кров’ю, щоб через те, що звичне й згідне з природою, ми стали тим, що понад природою[3]».

 

[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, IV, 7.

[2] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, IV, 13.

[3] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, IV, 13.

439 Христос установлює Євхаристію, учинивши хліб і вино Своїм Тілом і Кров’ю, щоб переобразити Духом Святим тих, хто причащається, «у співтілесних і співкровних» із Ним[1]. Святий Йоан Золотоустий, тлумачачи слова святого апостола Павла: «Тому, що один хліб [споживаємо], – нас багато становить одне тіло» (1 Кр. 10, 17), – зіставляє освячення Дарів із переображенням причасників: «Чим є цей хліб? – Тілом Христовим. Чим стають ті, хто причащається його? – Тілом Христовим. І нема багато тіл, а одне тіло[2]».

 

[1] Пор. Кирило Єрусалимський, Містагогійні проповіді, 4, 3.

[2] Йоан Золотоустий, Гомілії на Перше послання до корінтян, 24,2.

440 Святі Отці Церкви навчали про Євхаристію на підставі воплочення Божого Сина: «Якщо сам Бог-Слово, забажавши, став людиною та з чистої і непорочної крові Святої Приснодіви вчинив для Себе тіло, то хіба Він не може вчинити хліб Своїм Тілом, вино й воду – Своєю Кров’ю? [...] Якщо ти шукаєш [хочеш пізнати] спосіб, яким це стається, то тобі вистачить почути, що це стається за співдією Святого Духа, подібно як співдією Святого Духа Господь для Себе й у Собі вчинив тіло від Пресвятої Богородиці; а більше ми нічого не знаємо, за винятком того, що Слово Боже істинне й дієве та всемогутнє, а спосіб – недослідимий[1]».

 

[1] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, IV,13.

441   Святі Отці, не досліджуючи способу освячення євхаристійних дарів, наголошують на правдивості поєднання у цих дарах небесного із земним, як і в Христі поєднані Його Божа і людська природи. Завдяки -цьому, причащаючись Тіла і Крові Христа, і ми правдиво стаємо одним Тілом з Ним.

442   У Євхаристії Христос дарує нам участь у Його боголюдському житті з милостивої любові, а не через наші заслуги. Найвищим виявом цієї любові є кривава жертва Христа на Голготі, спомином якої є літургійна безкровна жертва – Євхаристія. «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти» (1 Пт. 1, 18-19).

Дочірні категорії