367 Слово Боже засвічує в наших серцях «нетлінне світло богопізнання», про що навчає молитва перед читанням Євангелія. Сенс слухання Слова Божого – у «розумінні євангельських проповідувань», аби прийняти їх як «блаженні заповіді» та, «перемігши всі тілесні похоті, провадити духовне життя, думаючи й діючи так, як угодно Богові». Виявом шанобливого слухання і приймання Божого Слова є схиляння голови під час читання Євангелія. У проповіді священик звіщає Благу Вість про великі Божі діла, закликає людей до втілення почутого Слова, «навчає і закликає уводити в життя ці добрі приклади[1]». Вірні слухають Слово Боже, яке Господь промовляє до них через читання Апостола й Євангелія та через проповідь. Вони приймають Слово Боже до своїх сердець, немов зерно, яке має принести добрий плід у їхньому житті. Причащаючись же Христа-Слова, вірні стають Його носіями і благовісниками.

 

[1] Юстин Філософ, Перша апологія, 67.