Шукати в катехизмі
УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Високопреосвященним і Преосвященним Владикам, Всесвітлішим, всечеснішим та преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви.
Дорогі брати і сестри! Поручаємо Вам Катехизм Української Греко-Католицької Церкви, який є сповідуванням і поясненням її віри в Триєдиного Бога - Отця, і Сина, і Святого Духа. Віра ця народилася в слуханні Христового Євангелія, яке вперше пролунало на землях Руси-України, згідно з переданням, ще в проповіді апостола Андрея Первозванного; ця Благо- вість продовжила звучати в місії святих слов’янських апостолів Кирила і Методія та утвердилася у Хрещенні Руси-України за рівноапостольного князя Володимира. Слово Євангелія знайшло відгук віри в серцях слухачів, і Христова Церква поширилась по всій Київській Русі. Нова християнська традиція, згодом названа київською, стала перлиною в скарбниці віри Вселенської Церкви. На цій традиції виросли численні покоління християн як української, так і інших культур.
202 В українській християнській традиції символіка йорданської води тісно пов’язана зі спогадом про Хрещення Руси-України князем Володимиром. Ріку Дніпро, в якій хрестилися кияни, образно називають «українським Йорданом». На свято Йордану в Україні споруджують льодяний хрест – знак і спомин хрещення, а під час Великого водосвяття у воду занурюють «трійці» – три трисвічники. Принісши свячену воду додому, вірні причащаються нею на початку Йорданської вечері – «Щедрого вечора», освячують нею домівки і господарства, зберігають протягом року, п’ють і окроплюють нею себе в немочах і хворобах.
610 Посли київського князя Володимира після відвідин Константинопольського собору Святої Софії так описали величну красу храму: «І повели нас [туди], де ото вони служать Богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, – не вміємо ми й сказати [про це]. Тільки те ми відаємо, що напевне Бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти[1]».
[1] Повість временних літ. Роки 6495 [987] – 6521 [1013]: Сказання про вибір віри.
619 Християни вважали подією великої ваги віднайдення та перенесення мощей святого до постійного місця їх почитання. Такою подією, наприклад, було віднайдення мощей священномученика Климента, Папи Римського (пам’ять – 25 листопада / 8 грудня), в кримському Херсонесі й перенесення їх частини святим Кирилом до Риму в ІХ столітті й святим Володимиром до Києва в Х столітті. Мощами Папи Климента благословили новопоставлених київських митрополитів. У ХІ столітті мироточиві мощі святого Миколая були перенесені з Мир Ликійських до італійського міста Барі (свято «теплого Миколи» 9/22 травня). У Києво-Печерському патерику згадується перенесення мощей святого Теодосія Печерського (14/27 серпня). Протягом декількох століть «мандрували» мощі святого Йосафата, архиєпископа Полоцького, переховуючись від знівечення, щоб з 1963 року знайти місце почитання в соборі святого апостола Петра в Римі.
389 Як Христос на Тайній Вечері дав апостолам Своє Тіло і Кров, так і священик причащає вірних, які благоговійно, схрестивши руки на грудях, підходять до амвона перед царськими дверима. Слова молитви перед святим Причастям: «Вечері твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми» пояснюють суть Трапези Господньої і всієї Літургії. Святий Йоан Золотоустий навчає: «Тож вірте, що сьогодні готується та сама Вечеря, у якій Він сам брав участь. Одна від одної нічим не відрізняються. Не можна казати, що цю готувала людина, а ту – Христос; навпаки, і цю, і ту готував і готує Він сам[1]».
[1] Йоан Золотоустий, Коментар на святого євангелиста Матея. Гомілія 50, 3.
588 Храм вірних і святилище поєднує іконостас. Ікони на іконостасі являють невидиму присутність Христа і святих. Підвищення перед іконо-стасом називається солеєю; посередині неї є півкруглий виступ – амвон. Священик з амвона, мов ангел із каменя гробу Христового, благовістить перемогу Христа над смертю та причащає вірних. По обох краях солеї є крилоси – місця для читців і співців.